hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Марія та Лізавета Скоропадські: нариси до історії українського Гетьманського руху

Опубліковано: Гай-Нижник П. Марія та Лізавета Скоропадські: нариси до історії українського Гетьманського руху // Київська старовина. – 2006. – №2. – С.159–167.

Після поразки національно-визвольних змагань українського народу 1917-1921 років провідні політичні і громадські діячі, що брали участь у вітчизняному пореволюційному державотворенні змушені були податися на чужину. Проте їхня діяльність спрямована на здобуття Україною державності не припинилася. У 20-х роках ХХ ст. Є.Коновальцем було створено радикальну Українську військову організацію (УВО), яка згодом перетворилася на Організацію українських націоналістів (ОУН), республікансько-соціалістичну течію очолював Державний центр УНР в екзилі під проводом С.Петлюри, а консерватори згуртувалися навколо Українського союзу хліборобів державників (УСХД) та його ідеолога В.Липинського.

Саме В.Липинським було теоретично оформлено новітню концепцію вітчизняного консерватизму на основі монархічної ідеології й побудови в Україні класократичної державності у формі спадкового гетьманства родини Скоропадських. Колишній Гетьман Української Держави (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) П.Скоропадський пристав до УСХД, а згодом очолив новостворений Союз гетьманців державників (СГД). Невдовзі Гетьманський рух поширився на всіх континентах, де мешкали українці. З приходом до влади в Німеччині націонал-соціалістів і початком Другої світової війни його керівництво здійснювалося з двох центрів – з Берліну Гетьманом Павлом Скоропадським та з Лондона – його сином Гетьманичем Данилом [1]. 26 квітня 1945 р. в Німеччині помер Гетьман України Павло Скоропадський. 23 лютого 1957 р. о 7 годині 5 хвилин в Англії помер Гетьманич Данило Скоропадський. Смерть обох представників старого гетьманського роду припинила українську династію Скоропадських по чоловічій лінії. З того часу біля керма Гетьманського руху мусили стати представники жіночої гілки родини Скоропадських – Гетьманівни Марія (25.ХІ.1898 - 12.ІІ.1959) та Лізавета (27.ХІ.1899 - 26.ІІ.1976).

Марія Скоропадська народилася 25 листопада 1898 року в Санкт-Петербурзі (Російська імперія) в козацько-гетьманській родині Скоропадських. Майже за рік (27 листопада 1899 року) в північній царській столиці в сім’ї Павла і Олександри Скоропадських народилася ще одна дівчинка [2]. Доньку назвали Лізаветою на честь батькової тітки Лізавети Мілорадович [3].

Змалку майже кожного літа Марія та Лізавета приїздили на відпочинок до родинних маєтків Скоропадських у Тростянець на тогочасній Полтавщині та Полошки на Чернігівщині (крім цих сіл батькові належали також маєтки Ярошівка й Восківці в Прилуцькому повіті та Дунаєць і Кубаров у Глухівському повіті на Чернігівщині). Казкова природа України, пам’ятки минулого, давні традиції у самій родині, пов’язані з добою Гетьманщини, чарували душу юначок, як свого часу і молодого Гетьмана Павла. У Тростянці зберігалася чудова колекція старовинних пам’яток, яка з роду в рід доповнювалася новими експонатами. Серед них – портрети Гетьманів і полковників, козацька зброя, посуд, меблі і велика книгозбірня.

Як і більшість дівчат-аристократок того часу юні Маріка та Лілі, як називали їх батьки, початкову освіту одержали вдома. 1911 року діти їздили з батьками до Фінляндії, де Павло Скоропадський командував у той час драгунським полком у Вільманстранді. По тім продовжили навчання в загальній гімназії в Петербурзі. Одночасно Марія вступила у Петербурзі на медичні курси до місцевого університету, які однак не встигла завершити через революційні події 1917 року. Революція, а пізніше й більшовицький переворот, застали родину Скоропадських (мати Олександру, доньок Марію й Лізавету, синів Данила, Петра та Павла) у Петрограді. Генерал П.Скоропадський перебував тоді на російсько-німецькому фронті. Згодом сім’я покинула російську столицю. Обидві дочки закінчили гімназію вже в м.Орьол (Росія) із золотою медаллю. Крім рідної сестри досконало оволоділи ще кількома мовами (англійською, французькою, німецькою й російською).

29 квітня 1918 року Павло Скоропадський, внаслідок влаштованого його прибічниками державного перевороту, стає Гетьманом всієї України. Влітку того ж року гетьманській родині вдається через Курськ на спеціальному потязі Української Держави дістатися з Петрограда до Києва. У вересні 1918 року Гетьман дізнається від таємних агентів Державної Варти та доктора Л.Цегельського про повстання, яке готується соціалістичною Директорією проти нього. Наприкінці листопада того ж року внутрішня та зовнішня політичні ситуації для Гетьманату загострюється і П.Скоропадський вирішує вислати своїх дітей за кордон у супроводі довірених йому людей.

У самий розпал протигетьманського повстання, в листопаді 1918 р., П.Скоропадський відправляє 20-річну Марію, 19-річну Лізавету, хворого 18-річного Петра і 14-річного Данила (маленький Павло помер у дворічному віці 1918 р. в Києві) у супроводі няні та гувернантки з палаючої України за кордон. То була, як висловлюється Гетьманівна Олена, майже авантюрна й довготривала втеча гетьманських дітей в Європу. Крім власних речей їм довелося перевозити ще й мамині перли та діаманти, а також валізу із родинним сріблом (подарунок до батьківського весілля від маминого брата). Їхній шлях проліг через Одесу, Ялту в Криму, з якого вони знов повернулися до Одеси. З Одеси гетьманські діти через Констанцу прибули до Константинополя. Звідти їхній шлях проліг через Болгарію до грецьких Салонік і далі потягом у Афіни. З Афін нащадки Скоропадського добираються пароплавом через коринтійський Істм у Парнас, далі до Корфу та Галіполя в Італії. Подальший шлях проліг до м.Барі, де молоді українці вклонилися мощам св. Миколая Чудотворця, адже вони й досі нічого не знали про долю своїх батьків, а потім – у Рим.

Дружина Павла Скоропадського Гетьманова Олександра, вагітна Оленою, залишилася з чоловіком у Києві. Сам Гетьман, до речі, лише на вигнанні дізнався про її вагітність. Невдовзі вона, слідом за чоловіком, але іншим шляхом (через Фінляндію), змушена була залишити Україну. Після зустрічі в Німеччині (Павло і Олександра Скоропадські зустрілися в Берліні лише 7 січня 1919 року) батьки почали розшукувати своїх дітей, про яких вони не мали жодних вісток. Лише 1 травня (ранком надійшла телеграма) Скоропадські дізналися, що їхні чада живі і дісталися Риму. Згодом діти Гетьмана переїхали до Швейцарії і осіли в Лозанні. 15 липня 1919 року, після десяти днів по народженні Оленки, батьки вирушили з Берліну до Швейцарії на зустріч з дітьми.

У 1921 році Скоропадські, за винятком Данила і Марії, які залишилися у Лозанні, повертаються до Берліну, де оселяються у м. Ваннзее неподалік столиці Німеччини. Марія ж в Лозанні завершує своє медичне навчання у 1922 році, після чого також переїздить до Німеччини. В Берліні вона навчається в докторантурі як асистентка видатного фахівця з ортопедії професора Вихрова.

Тим часом Лізавета вступила (1921 р.) до берлінської Академії мистецтв в якій отримує фах скульпторки. Вона виконує приватні замовлення із скульптурних композицій та портрету (нині в Швейцарії зберігаються портрети її батька Гетьмана П.Скоропадського та сестри Гетьманівни М.Скоропадської; доля інших робіт невідома). Одночасно з мистецькою працею від кінця 1930-х років Лілі виконувала, поряд з С.Шеметом, обов’язки секретарки свого батька, який був керманичем Гетьманського Руху [4].

9-10 серпня 1927 року в Ваннзее (Німеччина) Гетьманівна Марія одружується з членом Ради Присяжних Українського Союзу Хліборобів Державників графом А.Монтрезором. Після весілля молодята від’їхали до Польщі. В Варшаві Марія Павлівна працювала лікарем в одній кас хворих, а також викладала англійську і французьку мови, готуючи молодих польських дипломатів до закордонної служби. Одночасно разом з чоловіком займалася українськими громадськими справами і поширенням гетьманської ідеї.

Між тим СРСР набував шаленого оберту сталінський терор і геноцид проти українців. Під час голодомору в Україні Гетьманівна Лізавета брала активну участь у наданні гуманітарної допомоги українцям. Вона плідно працювала у Допомоговому Комітеті який очолювала її мати Гетьманова Олександра Скоропадська. В Східно-європейському дослідному інституті імені В.Липинського у Філадельфії (США) зберігається велика кількість матеріалів про діяльність Гетьманівни Лізавети у справах гуманітарної допомоги голодуючим українцям. Зокрема нею було розгорнуто акції по збору коштів на купівлю і пересилку пакунків з харчами голодуючим, прочитано низку доповідей, які інформували західне суспільство про українську трагедію (спеціально з цією метою вона їздила до Голландії) тощо.

Вже в період поїздки Гетьманича Данила у 1937-1938 рр. до Америки і Канади та протягом його життя в Англії Лізавета Павлівна перебрала на себе частину обов’язків по керівництву гетьманськими організаціями, що діяли в окупованих фашистами країнах Європи . Вона, як і всі діти П.Скоропадського, була відданою патріоткою своєї втраченої Батьківщини, але відчувала власну приналежність до української нації надзвичайно глибше, з загостреним почуттям гордості й винятковості свого народу. ”Як Маріка, так і Данило, – згадує про свого брата й сестер Гетьманівна Олена, – звичайно ж повністю відчували себе українцями, але їх національна свідомість не була такою обмеженою, як у моєї сестри Ліллі, для якої все, що не було українським, з самого початку вважалося малоцінним” [5].

Пізніше, під час Німецько-радянської війни (1941-1945) Лізавета їздила до таборів, де утримувалися українки, яких було вивезено з Батьківщини для примусової праці в Німеччині і передавала їм харчі й одяг, домагалася для них полегшення режиму утримання.

З початком Другої світової війни займалася гуманітарною допомогою й Гетьманівна Марія [6]. Влітку 1944 року, перед початком польського повстання проти німецьких окупантів, Марія Павлівна виїджає з Польщі до Німеччини, де зупиняється у батьків в Ваннзее. В жовтні 1944 року вона переїджає до Оберстдорфу (Баварія), де й зустріла завершення війни.

З наближенням до Берліну радянських військ у 1945 році Павло Скоропадський змушений був покинути столицю Німеччини. Донька Лілі супроводжувала батька на шляху до англо-американської зони просування під час чого стала єдиним свідком трагічної смерті останнього українського Гетьмана. З її згоди український греко-католицький священник отець Григорій (Онуфрів) відслужить молебен над тілом її померлого батька Гетьмана всієї України Павла Скоропадського.

З червня 1945 року Лізавета постійно мешкала з матір’ю, сестрою Марією та братом Петром в Оберстдорфі в Баварії (ФРН). У 1949 році вона вийшла заміж за В.Кужіма, одного з керівників Союзу гетьманців державників, давнього друга родини Скоропадських і соратника її батька. Весь час життя в Баварії Гетьманівна Лізавета Павлівна активно займалася українською монархічно-консервативною справою і була надзвичайно популярною серед її прибічників.

1948 року на чолі Гетьманського руху став син Павла Скоропадського Гетьманич Данило, який мешкав у Лондоні. З 1956 року Марія Скоропадська-Монтрезор планувала також оселитися у Лондоні, але смерть Гетьманича Данила в Англії завадила цим планам і Гетьманівна повернулася назад до Баварії.

Після смерті брата Данила у 1957 році (29 лютого), згідно з написаними Гетьманом П.Скоропадським “Актами про дідичність Гетьманської Влади та порядок правопереємства в нашому Роді на принципі Старшинства”, Гетьманівна Марія Павлівна – графиня Монтрезор [7], як старша дочка Гетьмана, перебрала на себе обов’язки керманича Гетьманським рухом і Союзом гетьманців державників. На той час Гетьманівна Марія вже мала фах лікаря-ортопеда і була відомою громадсько-політичною діячкою української діаспори.

29 квітня 1957 року Її Світлість Ясновельможна Гетьманівна Марія Павлівна Скоропадська-Монтрезор у своєму “Зверненні до всіх розсіяних сущих українців-Державників нашої дорогої Батьківщини, Гетьманців, Прихильників Гетьманської Ідеї та Краєвих Централь Гетьманського Руху”, зокрема, закликала організованих гетьманців не зражуватися тодішніми звуженими династичними можливостями роду Скоропадських, кріпити лави дисциплінованих загонів світового Гетьманського руху, виявити максимум карності, непохитності, вірності й відданості дідичній Гетьманській Ідеї. Гетьманівна заявила також, що прагнутиме “не покладаючи рук… до об’єднання всіх творчих національно-державницьких українських сил суспільно-політичного і громадського секторів національного життя в одному Всеукраїнському Національно-Визвольному Центрі, розбудованому на основі і в цілях організації найефективнішої допомоги Священній Справі визволення Українського Народу з совєтської неволі…”:

ЗВЕРНЕННЯ
Її Світлости Ясновельможної Гетьманівни Марії
до всіх у розсіянні сущих Українців-Державників нашої дорогої Батьківщини,
Г
Гетьманців, Прихильників Гетьманської Ідеї та Краєвих Централь Гетьманського Руху

1. Всевишній – Року Божого 1957, дня 29 лютого – покликав до Себе нашого любого Брата Гетьманича Данила й одночасно Своєю волею поклав на мої слабі рамена тяжкий Обов’язок перед Історією Українського Народу.

Обов’язок цей випливає з покладеного Божим Провидінням та Історією на Гетьманський Рід Скоропадських призначення втілювати й персоніфікувати Маєстат Української Землі й тисячолітню Ідею тяглости Української Державности, утверджувати глибоконаціональні традиції Державних Чинів, що беруть початок ще від Княжої Доби нашої історії, та символізувати безперервну тривалість Української Нації.

Цей Обов’язок випливає випливає також з вікопомного історичного Чину Батька мого, Гетьмана Павла. Його ж Актів про дідичність Гетьманської Влади та порядок Правопереємства в нашому Роді на принципі Старшинства, на підставі яких Я, як найстарша в Роді Скоропадських, перебрала дня 24-го лютого, Року Божого 1957, усі наслідні права і обов’язки, що з Історії і цих Актів випливають, а тим самим і Верховне Керівництво Гетьманським Рухом.

2. Свідома історичної відповідальности і труднощів, що мене на шляху здійснення Заповітів Антецесорів наших чекають, – Я звертаюсь з благанням до Всевишнього, щоб скріпив мене в духовних і фізичних силах, аби разом з усіма Українцями-Державниками змогла гідно служити національно-державним прагненням Народу Українського, в цілях утвердження, в Його етнографічних кордонах, Суверенної Соборної Держави Української.

Прохаю молитов св. Церков Українських, аби Українські Державники знайшли в традиційній Ідеї Гетьманській глибоке джерело сили, лицарського чину і всенаціональної єдности для виборення Народові нашому Свободи й Його законних прав.

Організованих Гетьманців кличу не зражуватись сьогоднішніми звуженими династичними можливостями, бо Бог милостивий і все в Його силі, та кріпити лави дисциплінованих загонів світового Гетьманського Руху, виявляти максимум карности, непохитности, вірности й відданости Дідичній Гетьманській Ідеї, що живе і прагнутиме жити, поки в Землі Українській не висохнуть джерела соків, якими ця Ідея живиться і зростала, мечем лицарським Прадідів і Батьків наших охоронювалась, чистою, святою козацькою кров’ю зрошувалась і життєдайним, нерукотворним хрестом освячувалась.

3. Ідучи слідами незабутніх Батьків і нашого любого Брата Гетьманича Данила, зі свого боку врочисто й твердо заявляю, що, не покладаючи рук, прагнутиму до об’єднання всіх творчих національно-державницьких українських сил суспільно-політичного і громадського секторів національного життя в одному Всеукраїнському Національно-Визвольному Центрі, розбудованому на основі і в цілях організації найефектовнішої допомоги Священній Справі визволення Українського Народу з совєтської неволі, в якій Справі сподіваюсь знайти відгук так середовищ і об’єднань наших, як і окремих патріотів, та всебічну підтримку й участь з їх боку у спільному Ділі Визволення України.

Прошу всіх, кому відати належиться, виявити зрозуміння і повноту довір’я до щирих зусиль Гетьманського Руху в напрямі об’єднання усіх творчих сил українського суспільства поза межами Батьківщини.

4. Девізом у повсякчасній діяльності моїй, як Верховної Керманички Гетьманським Рухом, ставлю проголошені засади сл. п. Батьком моїм: “Непохитно вірити і непохитно працювати для цілковитого визволення Народу Українського з чужинецького ярма”, та любим Братом моїм: “В боротьбі за здобуття волі і незалежности Україні ніякого відпочинку в мене самого і моїх співробітників бути не може, бо час не жде”.

Нехай же Господь буде милостивий до Роду нашого, зокрема до мене, і допоможе мені сповнити так тяжкі Обов’язки перед Історією Українського Народу на славу Божу й на добро і велич нашої Матері-України.

МАРІЯ СКОРОПАДСЬКА-МОНТРЕЗОР
Дня 29 квітня, Року Божого 1957 На чужині.

Саме під час її кермування українським консервативно-монархічним рухом, в Америці відбувся перший післявоєнний гетьманський конгрес. Перший Всегетьманський Конгрес, що тривав у Детройті (США) з 4 по 6 липня 1958 року однодушно схвалив своєю історичною постановою: “1. Акт перебрання прав і обов’язків Старшого в Роді Скоропадських Її Світлістю Гетьманівною Марією, як первородною Дочкою Гетьмана Павла, у відповідності з правними нормами й традицією Гетьманського Руху, становить нове свідоцтво у здійснюванні засади дідичення Верховної Влади Родом Скоропадських, яку то посаду Делегати Всегетьманського Конгресу прирікають свято й невідступно оберігати, як непорушний постулят і дороговказ у своїй діяльності, в цілях перенесення в Україну для остаточного тріюмфу”.

Водночас, стурбовані хворобою Гетьманівни Марії і відсутністю в гетьманському роді Скоропадських нащадків чоловічої статі, що із смертю Гетьманича Данила призвело до часткового занепаду Гетьманського руху, делегати Конгресу надалі постановили: “2. Порядок спадкового переємництва прав на Гетьманську Булаву і обов’язків Старшого в Роді Скоропадських, відповідно до т.5 вищезгаданих “Норм про спадковість…” з дня 12-го грудня 1944 р., по Її Світлості Гетьманівні Марії шириться за принципом старшинства на Ясновельможних Гетьманівен: ЄЛИСАВЕТУ, ОЛЕНУ, ОЛЕКСАНДРУ і, за відсутністю у Неї дітей, на Гетьманівну ІРИНУ із задержанням пріорітету за нащадками чоловічої статі”.

Втім, палка патріотка і Гетьманівна України, графиня Марія Скоропадська-Монтрезор, не встигла повносяжно взяти віжки правління Гетьманським рухом у свої руки; 12 лютого 1959 р. вона померла в Оберстдорфі в Баварії (Німеччина). Її могила знаходиться там і донині.

Після смерті Гетьманівни Марії, згідно з вже згадуваними ”Актами про дідичність Гетьманської Влади та порядок правопереємства в нашому Роді на принципі Старшинства”, обов’язки керманича Гетьманського руху і Союзу гетьманців державників перебрала на себе Її Світлість Ясновельможна Гетьманівна Лізавета Павлівна Скоропадська-Кужім.

У своєму зверненні ”До Гетьманців організованих і неорганізованих та всіх Приятелів Гетьманського Руху” з приводу смерті сестри і перебрання керманництва Рухом Гетьманівна Лізавета, зокрема, закликала всіх гетьманців-патріотів ”ще міцніше об’єднатися, а тих, що з деяких обставин тимчасово відійшли від активної праці, знову до неї повернутись”:

ДО ГЕТЬМАНЦІВ
організованих і неорганізованих та
всіх Приятелів Гетьманського Руху

Сталася сумна подія! Дванадцятого лютого 1959 року несподівано для всіх нас упокоїлася в Бозі старша Сестра моя Марія, яка після смерти бл. п. Брата мого Данила очолювала Гетьманський Рух.

Вважаю, що продовжувати Діло бл. п. Батька нашого, Гетьмана Павла, є обов’язком членів нашої Родини. Ці обов’язки лягають тепер на мої плечі, й я перебираю їх.

З молодих років я стояла коло свого Батька, виконуючи те, що Він мені доручав.

Може краще, ніж хто інший, я знаю, який Він був щирий Український Патріот. Любов його до Свого Народу й Віра в можливість здійснення наших мрій спонукала Його до праці.

Він вірив, що Гетьманський Рух, потрібний для нашої Батьківщини – України. І я в те вірю й кличу всіх наших Гетьманців патріотів ще міцніше, об’єднатися, а тих, що з деяких обставин тимчасово відійшли від активної праці, знову до неї повернутись.

Можливості діяти так, як мені хотілося б, принаймні в теперішній мент, є обмежені головним чином через стан мого здоров’я. Одначе маю надію, що незабаром стане краще.

Молю Господа Бога дати мені нових сил, щоб обов’язки мої гідно виконувати.

Непохитна Віра в нашу Велику Ідею й Любов до Батьківщини допоможуть всім нам іти тим шляхом, що на нього вказував і ним ішов наш Батько.

"-"

Нею ж було затверджено (5 квітня 1959) “Офіційний текст постанови в справі Спадкового переємництва прав на Гетьманську Булаву і Верховну Владу та обов’язків Старшого в Династії”, яку виробив Перший Всегетьманський Конгрес в Детройті 1958 року. Один з пунктів Постанови визначав, що надалі ”порядок спадкового переємництва прав на Гетьманську Булаву і обов’язків Старшого в Роді Скоропадських... шириться за принципом старшинства на Ясновельможних Гетьманівен: ЄЛИСАВЕТУ, ОЛЕНУ, ОЛЕКСАНДРУ і, за відсутністю у Неї дітей, на Гетьманівну ІРИНУ із задержанням пріорітету за нащадками чоловічої статі”:

ІСТОРИЧНА ПОСТАНОВА
ПЕРШОГО ВСЕГЕТЬМАНСЬКОГО КОНГРЕСУ
В ДІТРОЙТІ, США, 4-6 ЛИПНЯ 1958 Р.
Офіційний текст постанови в справі Спадкового переємства прав на Гетьманську
Булаву і Верховну Владу
та обов’язків Старшого в Династії.

“Виходячи з історичного Акту Гетьмана Павла з 29-го квітня 1918 року, яким Гетьман Павло, як нащадок Гетьмана Івана Скоропадського, розпочав період спадкового держання Булави в Роді Скоропадських і утвердив на основі випливаючого з історії права цей Рід як Династичний та опираючись на Зоповіт Гетьмана Павла з 16-го травня 1933 р., що ним створено уже традицію дідичення Гетьманської Влади, яка була закріплена затвердженою Гетьманом постановою Гетьманської Ради з 12 грудня 1944 р. під титулом – “Норми про спадковість Гетьманської Влади й Гетьманської Булави у Вищому Проводі Гетьманського Руху і в Українській Державі”, – що встановлювали порядок спадкового переємства прав на Булаву в Роді Скоропадських як у чоловічій, так і в жіночій лінії, – Перший Всегетьманський Делегатський Конгрес однодушно схвалює:

1. Акт перебрання прав і обов’язків Старшого в Роді Скоропадських Її Світлістю Гетьманівною Марією, як первородною Дочкою Гетьмана Павла, у відповідності з правними нормами й традицією Гетьманського Руху, становить нове свідоцтво у здійснюванні засади дідичення Верховної Влади Родом Скоропадських, яку то засаду Делегати Всегетьманського Конгресу прирікають свято й невідступно оберігати, як непорушний постулят і дороговказ у своїй діяльності, в цілях перенесення в Україну для остаточного тріюмфу.

2. Порядок спадкового переємства прав на Гетьманську Булаву і обов’язків Старшого в Роді Скоропадських, відповідно до т. 5 вищезгаданих “Норм про спадковість...” з дня 12-го грудня 1944 р., по Її Світлості Гетьманівні Марії шириться за принципом старшинства на Ясновельможних Гетьманівен: ЄЛИЗАВЕТУ, ОЛЕНУ, ОЛЕКСАНДРУ і, за відсутністю у Неї дітей, на Гетьманівну ІРИНУ із задержанням пріоритету за нащадками чоловічої статі”.

“Постанову Конгресу в справі спадкового переємства затверджую”.

ЄЛИЗАВЕТА СКОРОПАДСЬКА-КУЖІМ

Оберстдорф, 5.IV.1959.
П о м о ж и   н а м   Б о ж е !

ЄЛИЗАВЕТА КУЖІМ-СКОРОПАДСЬКА
Оберстдорф, березень 1959 р.

Під час керівництва Гетьманським рухом Лізавети Павлівни і з ініціативи його управи у 1963 році в Філадельфії (США, штат Пенсильванія) було створено Східно-європейський дослідний інститут ім. В.Липинського (засновник і перший директор Є.Зиблікевич, пізніше Я.Пеленський), який і до нині провадить дослідницько-видавничу діяльність насамперед доби Гетьманату 1918 року, діяльності Гетьманського руху та української державницько-консервативної думки.

Гетьманівна Лізавета Скоропадська померла 26 лютого 1976 року в Оберстдорфі (Баварія, Німеччина). З її смертю Гетьманський рух став повільно занепадати.

Остання донька Гетьмана П.Скоропадського Олена Скоропадська-Отт, що нині мешкає у Швейцарії, не виявила прагнення активно займатися політичною діяльністю. Номінально очоливши Гетьманський рух по смерті сестри, Гетьманівна Олена звернула свою увагу та зусилля передусім на зібрання і збереження документальних матеріалів про життя та діяльність своєї родини в еміграції, а також сприяння їхнього дослідження науковцями, аби встановити достовірну історію політичної та громадської праці останніх представників династії Скоропадських.

Примітки:

1. Гай-Нижник П. Гетьманич Данило Скоропадський (1904-1957). До історії встановлення старшинства в Гетьманському Роді та спадкоємства в українському монархічному рухові // Київська старовина. - 2002. - № 4. - С. 110-125.

2. Про родовід гетьманської родини Скоропадських дивіться: Отт-Скоропадська О., Гай-Нижник П. Павло Скоропадський: коротка хроніка життя (1873-1945) // Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 - грудень 1918. - Київ-Філадельфія, 1995. - С. 35-42.

3. Милорадович-Скоропадська Лізавета (1832-1890) – визначна українська освітня і культурна діячка, меценатка, що золотими літерами вписала своє ім’я в історію України. Все своє свідоме життя дбала про освіту українського народу. Її дім в Полтаві став центром тогочасного українства. Коштом Л.Милорадович-Скоропадської було видано багато українських книжок, вона заснувала та утримувала низку шкіл у Полтаві й на Полтавщині. У 1873 р. за рахунок її пожертв у Львові було засновано Наукове товариство ім.Т.Шевченка. На великий грошовий кошт, наданий Л.Милорадович-Скоропадською, для НТШ було закуплено ще й друкарню і започатковано наукову працю, яка до часу відновлення незалежності України в 1991 р. велася в еміграції, а нині й в Україні.

4. Пізніше, коли до влади в Німеччині прийшли націонал-соціалісти і завдяки домаганню співробітника зовнішньополітичної установи НСДАП (головою якої був А.Розенберг) Шикиденза, Павлові Скоропадському виділялося на українські справи 6.000 марок на місяць.

5. Отт-Скоропадська О. Спогади мого дитинства // Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 - грудень 1918. - Київ. - Філадельфія, 1995. - С. 411.

6. Про приватне і громадське життя Марії та Лізавети Скоропадських докладніше дивіться у спогадах їхньої молодшої сестри Гетьманівни Олени: Отт-Скоропадська О. Остання з роду Скоропадських. - Львів: Літопис, 2004.

7. Монтрезор Адам (12.6.1888 – ?) – граф, поет, громадсько-політичний діяч, один з провідників українського Гетьманського руху.Народився 12 червня 1888 р. у Відні (Австро-Угорська імперія) у французькій родині, яка емігрувала під час т.зв. “фронди” проти Людовіка XVI з Франції до Правобережної України, де поріднилася з польською шляхтою і мала власні маєтки. Як і його батько завжди відчував себе українцем. Ще в молодості познайомився з В. Липинським, а під час існування у 1918 р. Української Держави на чолі з П. Скоропадським був прихильником Гетьманства. Після ранньої смерті батька оселився з матір’ю у Варшаві, де займався українськими громадсько-політичними справами і працював в одному з польських часописів. Володів багатьма європейськими мовами і писав вірші. Член Ради присяжних Українського союзу хліборобів державників, а пізніше Союзу гетьманців державників. Один з провідників Гетьманського руху. 9-10 серпня 1927 р. одружився на дочці Гетьмана П.Скоропадського Марії. У Польщі разом з дружиною підтримував активні зв’язки з українськими діячами, організували у Варшаві Гетьманський центр, до якого належали видатні діячі тогочасного Гетьманського руху. Влітку 1939 р. під час розподіду Польщі між Німеччиною і СРСР випадково потрапив до рук радянських спецслужб і з тієї пори зник. Всі намагання його відшукати залишилися марними.


 
БУЛАВА