Павло Гай-Нижник

Вища економічна рада УНР – невтілений в життя проект уряду Центральної Ради

Опубліковано: Гай-Нижник П. Вища економічна рада УНР – невтілений в життя проект уряду Центральної Ради // Література та культура Полісся. – Вип.36: Історія та культура Полісся у загальноукраїнському контексті. – Ніжин: Вид-во НДПУ ім.М.Гоголя, 2007. – С.151–157.

Новий 1918-й рік Українська Народна Республіка зустріла у вогні війни з більшовиками, а невдовзі розпочала його ще й з новим урядом. Воєнні дії для військ Центральної Ради були вкрай невдалі. Коли 11 січня 1918 р. М.Грушевський урочисто зачитував членам Малої Ради прийнятий 9 січня IV Універсал, яким проголошувалася самостійність УНР , лівобережжя Дніпра поволі опановувалося Червоною гвардією. 17 січня 1918 р. розпочався загальний наступ більшовиків на Київ у чотирьох напрямках: з півночі – у Конотопському, з північного заходу – в Бахмацькому, зі сходу – в Полтавсько-Роменському напрямках і з південного сходу – від Катеринослава. Невдовзі, 25 січня 1918 р., більшовицькі війська Муравйова опанували Києвом. Розпочавши 18 лютого 1918 р. наступ проти більшовиків, австро-німецькі війська, спільно з українськими частинами, досить скоро (1 березня 1918 р.) увійдуть до української столиці і перед Радою народних міністрів на чолі з есером В.Голубовичем постане нелегке завдання – відновлення структури державної влади та економіки країни. Проте, задля його успішного розв’язання, слід було мати неабиякі кошти, а отже потрібно було фактично заново організовувати роботу підрозділів Міністерства фінансів, привести до ладу фінансове господарство та налагодити дієздатну грошову систему.

Цілком природно, що у фінансовій сфері, перш за все, слід було створити дієздатне відповідне відомство, яке б могло плідно й оперативно розпочати свою працю у фарватері продовження формування національної грошової системи і здійснювати ефективну внутрішню і зовнішню фінансову політику. В підсумку на березень–квітень 1918 р. Народне міністерство фінансів УНР в Києві, набуло такої структурної складової: загальна канцелярія; кредитова канцелярія; департамент державної скарбниці; залізничний департамент; департамент митних зборів; департамент посередніх податків; департамент простих податків; окремий корпус кордонної охорони; дирекція ощадних кас; державний банк.

При уряді УНР планувалося також заснувати й Вищу економічну раду Української Народної Республіки. Таку пропозицію було вироблено членами Фінансово-економічної комісії, які у пояснюючій записці до відповідного законопроекту зазначили: “Фінансова Економічна Комісія виходить з такого припущення, що питання демобілізації промисловості та праці, переходу всієї господарчої системи від військово-руїнницької до мирно-творчої діяльності, питання про налагодження після військових потрясінь процесу виробництва та накопичення матеріальних і культурних цінностей, що всі ці складні проблеми вперше в таких розмірах зявилися перед організованим людством, не можуть бути вірно поставлені, а тим паче належно розділені жодною з воювавши і нині воюючих держав – без плана, без свідомої в державному масштабі розробленої єдиної системи заходів фінансово-економічної політики. Особливо складне і багате завданнями становище України, – держави, що отримала лише тепер свою самостійність, що не поділила поки активи і пасиви колишньої Російської імперії з рештою її частинами. – Українській Народній Республіці доводиться в багатьох відношеннях будувати на білому аркуші: потрібно створити власну фінансову систему, створити власні банки, покласти початок своїй власній транспортній, торговельній, промисловій, експортно-імпортній політиці; потрібно напрацювати основи соціального законодавства, і всю цю політику узгодити з прийнятим методом аграрної реформи, націоналізації надр тощо”.

Саме ці загальні і, на думку авторів законопроекту, очевидні міркування диктували їм потребу у створенні такого органу, який сконцентрував би всі ланцюги господарського життя країни, який би став достатньо компетентним і авторитетним для виконання “відповідальнішого завдання епохи” . Пропонована до заснування Вища економічна рада УНР мала б бути для уряду органом допоміжним, який би розробляв, об’єднував і узгоджував всі господарські заходи законодавчої та виконавчої влади з метою “сприяти створенню необхідного єдиного плану демократичної економічної політики, заснованого на вимогах різноманітного життя та даних статистики і науки”.

Над усіма цими переліченими завданнями, в зв’язку з ними і як самостійна проблема, на думку авторів законопроекту, стояла фінансова політика уряду. Члени Фінансово-економічної комісії, зазначаючи, що нема потреби доводити неможливість розв’язання жодного з вказаних питань, як і залежність, в свою чергу, фінансів – від вірного ставлення питань промисловості, торгівлі тощо, а також вказуючи на відсутність в Україні банків у повному розумінні цього слова (існували лише регіональні відділення загальноросійських банків), окреслили нагальні поточні завдання у фінансовій сфері, які потребували вирішення. Зокрема, урядові Центральної Ради слід було:

•налагодити контрольний апарат, з метою регулювання діяльності банків, біржі та грошового ринку;
•створити власну валютну систему;
•реорганізувати податкову систему;
•підготуватися до майбутнього погашення боргів, невідомо, до того ж, в якому розмірі і на яких умовах;
•знайти модус для фінансової політики в зв’язку з аграрною реформою (малася на увазі проголошена ІІІ Універсалом соціалізація землі);
•розробити умови внутрішніх і зовнішніх позик;
•розпочати пошук розв’язання питання щодо грошових та кредитових ресурсів для реалізації врожаю, що з наближення осені особливо загостриться, враховуючи і так обмежені можливості скарбниці для фінансування різних галузей господарського життя.

Таким чином, “якщо все це взяти до уваги, – підсумовували автори законопроекту, – то стане цілком беззаперечною необхідність об’єднуючого органа в особі В[ищої] Е[кономічної] Р[ади] Р[еспубліки]”.

Проект Закону “Про Вищу економічну раду” був представлений на розгляд Малої Ради членом фінансово-економічної комісії Ю.Новаковським (ОЄСРП) 23 квітня 1918 року. Попередньо Вища економічна рада мала називатися Головною економічною радою, а сам законопроект про її утворення викликав гострі суперечки серед членів Малої Ради. Так, наприклад, С.Гольдельман (Поалей Ціон) небезпідставно заявивши, що “цей орган буде таким виродком, з якого жодної роботи не буде”, резюмував: “Така Економічна Рада буде тільки збиратись, вести нескінченні балачки і більше нічого. Цей законопроект треба одкинути, а коли треба вже утворити якийсь економічний державний орган, то краще утворити Міністерство Економічних Справ” . Проти законопроекту також виступили А.Гольденвейзер (Фолькспартай), М.Балабанов (РСДРП-меншовик), О.Золотарьов (Бунд). В оборону проекту закону висловився М.Салтан (УПСР) і М.Кушнір (УПСФ), який заявив, що ця Економічна рада “повинна бути тим органом, який вироблятиме план економічної політики й даватиме в цих справах поради Правительству”. З свого боку доповідач законопроекту Ю.Новаковський здивувався критиці і зазначив: “Якби сюди прийшов і сам Карл Маркс, то й він не зміг би скласти програми економічної політики для України тепер, коли ніхто не знає після цієї війни та всяких розрухів, в якому стані перебуває українська промисловість і що з неї тепер лишилось”.

Обговорення законопроекту продовжилося 25 квітня 1918 року. Міністр торгу і промисловості І.Фещенко-Чопівський, який доповідав Малій Раді про підписання торговельного договору з Центральними державами, емоційно висловився за підтримку ідеї установлення Вищої економічної ради, “яка забезпечить Державу од непродуманих експериментів, які можуть остаточно знищить наше економічне життя” . В підсумку Мала Рада того дня все ж таки і прийняла по-статтево проект Закону “Про Вищу економічну раду Української Народної Республіки”.

До складу Вищої економічної ради мали увійти: 9 виборних представників Центральної Ради; товариші міністрів: військового, морського, фінансів, торгу і промисловості, пошти і телеграфу, земельних, харчових справ, шляхів і праці, представники усіх міністерських відділів; “до 18 представників від цензових та демократичних організацій на паритетних началах, а саме: 9 представників од банків, організацій промислових, гендльових та транспортних підприємств і 9 представників од центральних органів робітників, служащих відповідних галузей і представника від Центрального Кооперативного Комітету, котрий розпреділяє це представництво між різними галузями кооперації”; 4 представники Головного земельного комітету, а також (з правом дорадчого голосу) представник Державного контролю. Втім, остаточне визначення списку організацій, які мали б бути представлені у Вищій економічній раді залишалося за самою Раді, “при умові додержання паритетного принципу” . Крім того Вищій економічній Раді надавалося право запрошувати на свої засідання представників науки та інших фахівців з правом дорадчого голосу. Обрані члени Вищої економічної ради отримували свої повноваження не більше, ніж на один рік.

Обов’язки Вищої економічної ради були досить широким, зокрема вона мала: а) в якомога найкоротший час давати свої заключення по усіх надісланих до неї на розгляд як Радою народних міністрів, так і Центральною Радою законодавчих внесеннях, що стосувалися господарчих справ; б) погоджувати наряди окремих відомств, пристосовуючи їх до потреб приватної промисловості, та складати загальні планові наряди і замовлення, розподіляючи їх на внутрішній і зовнішній ринок по сезонах року та галузях продукції і транспорту; г) у згоді з цим розглядати і пристосовувати всі дотичні сюди рахункові внесення відомств; д) виробити план переведення різних гандльових монополій та вносити різні поправки до вже існуючих; е) виробляти системи регулювання різних галузей промисловості та загального державного контролю над нею; ж) виробити основи розподілу та організування праці, обчислення технічних сил, налагодження та збільшення перевізних засобів усіх відомств, а також обміркування інших питань, що стосувалися народного та державного господарства; з) виробити основи фінансової системи Республіки, основи зовнішніх позичок та засоби державного контролю над банками, біржею і грошовим ринком; і) виробити загальний план державної економії в зв’язку з земельною реформою, націоналізацією надр та іншими ґрунтовними реформами, а також визначити взаємовідносини між системами державного та муніципального господарства; к) вияснити і вишукати засоби дійсного контролю і регулювання вивозу та ввозу; л) організувати Центральний статистично-економічний комітет Республіки, керувати його працею і зробити все належне для збору потрібних для економічної політики матеріалів та даних.

Задля виконання переліченого Вищій економічній Раді надавалося право: а) вимагати необхідні довідки, документи та інші подібні матеріали як від державних і громадських, так і від приватних установ та осіб з обов’язком таких установ і осіб виконувати домагання Ради, робити досліди, посилати експедиції та приватних осіб з фаховим завданням як по Україні, так і за кордон; б) виробляти законопроекти, які вносити через Раду народних міністрів на затвердження законодавчої влади; в) безпосередньо через свого голову доповідати Раді народних міністрів, а також Центральній Раді та її комісіям (голова Вищої економічної ради на засіданнях Ради народних міністрів, Центральної Ради або її комісій користувався тільки дорадчим голосом); г) запровадити порайонні Ради в великих промислових центрах Республіки.

Вища економічна рада мала також виробити наказ, на основі якого діяв би її внутрішній розпорядок. Передбачалося, що справами Вищої економічної ради керуватиме Колегія в складі обраних її членами: голови Ради, його товариша та керуючого справами (при цьому керуючий справами міг бути обраний і з осіб, що до складу самої Вищої економічної ради не належали). Їхні права та обов’язки також повинні були бути зазначені у наказі Вищої економічної ради. Згадуваний вище Центральний статистично-економічний комітет підлягав безпосередньо управлінню ділами Ради. Позаяк Економічна рада являла собою “вищий орган в допомогу Владі законодавчій, виконавчій, а також для Державного Контролю”, то вона включалася до загальної системи вищих державних органів щодо службових прав і обов’язків. Нею ж самою вироблявся власний бюджет, який через Раду народних міністрів вносився на затвердження Центральної Ради. Такі ж процедурі кожного року підлягало й справоздання новозаснованого державного органу. До поки ж не було визначено бюджет установи, Центральна Рада асигнувала в її розпорядження 300 тис. крб. кредитом . За загальне ж завдання Вищій економічній Раді УНР ставилося “об’єднання усіх державно-господарчих заходів Правительства, а также попередній розгляд усіх законопроектів в справі фінансів, торгівлі, промисловости та инших”.

Слід зазначити, що ці та інші, цілком об’єктивні, завдання, вирішенням яких мала зайнятися Центральна Рада та її уряд у фінансово-економічній галузі національного державотворення, так і не були розв’язані. Однією з причин цьому була й проблема кадрова. Департаменти та інші структури Народного міністерства фінансів все ще перебували у стадії формування, яке так і не було завершено за влади Центральної Ради, позаяк вже 29 квітня 1918 р. Українська Народна Республіка припинила своє існування.

Примітки:

17 квітня 1918 р. Рада народних міністрів, після доповіді М.Ткаченка про фінансові справи держави доручила Міністерству фінансів та Міністерству торгу і промисловості представити на найближче засідання уряду конкретний план фінансово-економічної політики.

Статут районних економічних рад мав бути розроблений Вищою економічною радою окремо та представлений на затвердження Центральної Ради.