hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Заснування і діяльність Українського Державного банку УНР за Центральної Ради (1917–1918)

Опубліковано: Гай-Нижник П. Заснування і діяльність Українського Державного банку УНР за Центральної Ради (1917–1918) // Пам’ять століть. – 2007. – №4–5. – С.30–37.


Після Лютневої (1917 р.) революції в Росії імперія Романових зазнала краху. Монархічну владу у Петрограді змінила республіканська в особі Тимчасового уряду. На “окраїнних землях” нового поштовху набули національні рухи, які очолили державотворчі прагнення своїх народів. В підросійській Україні виразником національних прагнень з березня 1917 р. стала Центральна Рада – представницький орган революційної соціалістичної демократії. Незабаром нею було проголошено про створення Української Народної Республіки (УНР) як автономної складової Республіки Російської. Згодом будо установлено й виконавчий орган (уряд) Центральної Ради – Генеральний Секретаріат. На цей час в УНР діяли російські державні банківські заклади – три контори Государственного банку (Київська, Харківська та Одеська) та численні його ж регіональні відділення. З часом фінансові потреби молодої Української Республіки приводять її керманичів до думки про необхідність заснування власної національної центральної банківської установи.

Як наслідок, 29.ІХ.1917 р. з’являється Деклярація Генерального Секретаріяту України. Вона обіцяла, що “в найближчому часі буде вироблено законопроект про те, що на чолі всіх кредитових установ України має стати Національний Український Банк, до якого мусять перейти всі справи Київської контори Державного Банку та всіх його відділів на території України. Діяльність Національного Банку має бути погоджена з діяльністю другої центральної кредитової установи на Україні – Українського Народнього Банку”.

Тим часом, внаслідок більшовицького перевороту у жовтні 1917 р. урядувати в Росії розпочала Рада Народних Комісарів. Жовтневий (листопадовий – за н.ст.) переворот у Росії і узурпація влади в Петрограді більшовицькою партією змусила Центральну Раду прискорити процес унезалежнення державного і фінансового від північного сусіди. Рада не визнала за більшовицькою РНК права бути центральним всеросійським урядом.

Вже за Тимчасового уряду фінансова ситуація і в Росії, і в Україні була кризовою, ще більше загострилася вона після захоплення влади більшовиками. Фінансові інститути практично перестали працювати. Центральний російський банк потрапив до рук більшовиків. Його головою було призначено Ю.П’ятакова – відвертого антагоніста українського руху. Він розпочав політику остаточної блокади надходження фінансів в Україну. 10.ХІ.1917 р. голова Генерального Секретаріату змушений був заявити, що власники промислових підприємств не можуть здійснити виплати заробітньої платні через брак коштів. На тому ж засіданні уряду обговорено й питання про шляхи поліпшення фінансової ситуації в країні. Виносилися різні пропозиції: вияснити наявність паперової готівки в Україні, надрукувати спеціальні грошові бони, зробити політичні пояснення причин неможливості виплатити робітникам зарплатню, звернутися до громадян із закликом сплатити всі податки, але не відсилати їх до Петрограду і навіть запровадити горілчану монополію.

В постанові з цього приводу було занотовано перспективу перетворити Київську контору Госбанку в Центральний банк України, а також визначитися з бюджетами всіх цивільних та військових установ до середини 1918 р. включно і видати розпорядження щоб всі урядові установи та підприємства свої прибутки та видатки направляли лише до Києва.

13.ХІ.1917 р. Генеральний Секретаріат знову повернувся до розгляду фінансових справ. Як повідомляв товариш (заступник) генерального секретаря фінансів В.Мазуренко, нарада фінансового відомства “визнала найбільш слушним під цей час не складати окремого бюджету України, бо зараз дуже важко виділити видатки на війну і розділити прибутки від залізниць, косвених налогів і т.ін.”. Ця інформація засвідчила живучість ілюзії про те, що автономна Україна у складі федеративної Росії буде спільно вести світову війну і зможе розраховувати на прибутки від об’єднаної економічної діяльності. Урядом Центральної Ради навіть не уявлялося, що вже через місяць він буде знаходитися у стані війни з Радою Народних Комісарів.

Тимчасом життя вимагало від українських керівничих кіл самостійно вирішувати власні економічні і фінансові проблеми. Правовою підставою для цього став черговий універсал національного представницького органу. 19.ХІ.1917 р. Центральна Рада своїм ІІІ Універсалом проголошує: “Однині Україна стає Українською Народньою Республікою. Не одділяючись від Республіки Російської і зберігаючи єдність її ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогли всій Росії, щоб уся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів”.

Проголосивши федеративний зв’язок УНР з владою у Петрограді Центральна Рада так і не змогла позбутися російського притяжіння й оголосити самостійність України. Однак, за відсутності власної правової фінансової бази, будь-яке планомірне налагодження грошового ладу в країні було практично неможливим. Ще за чотири дні до виходу ІІІ Універсалу Генеральний Секретаріат доручив своєму грошовому відомству “виробити разом з фінансовою комісією фінансовий план”. До цього часу уряд УНР де-юре був виконавчим органом самоуправління автономної України із центральною загальноросійською владою – Тимчасовим урядом. З більшовицьким переворотом у столиці Росії та проголошенням федеративної УНР в Києві постало питання й про подальше законодавче визначення підстав управління Україною, в тому числі і у фінансовому напрямкові.

Під безпосереднім керівництвом М.Туган-Барановського було розроблено і 9.ХІІ.1917 р. Малою Радою ухвалено низку законопроектів, які поклали перші реальні законодавчі засади щодо започаткування Україною створення власної фінансової системи. Побічно прискоренню їх появи сприяла і позиція більшовицької Росії щодо УНР, коли 4.ХІІ.1917 р. РНК РСФРР було остаточно і офіційно припинено асигнацію українському урядові рубльової готівки. Зашморг фінансового голоду затягувався над державотворчою Україною все сильніше і загрожував катастрофою.

9.ХІІ.1917 р. на пропозицію товариша (заступника) генерального секретаря фінансів В.Мазуренка Центральною Радою було ухвалено й інші важливі законодавчі акти. Обов’язки Головної Скарбниці УНР перебирала на себе, згідно Закону про Головну Скарбницю Української Народної Республіки, київська губерніальна скарбниця, про заснування якої законом виголошувалося:

“1) Для прийняття і переховування прибутку Державного Скарбу і одпуску сум на Державні видатки, закласти головну Скарбницю Української Народньої Республіки.

2) Всі істнуючі на території України губерніяльні і повітові казначейства стають скарбницями Української Народньої Республіки.

3) Обов’язки Головної Скарбниці до видання особливого Статуту і штатів цієї Скарбниці, доручити виконувати Київській Скарбниці.

4) Доручити Генеральному Секретареві Фінансів виробити і внести на ухвалу Ради Статут і штати Головної Скарбниці Українськьої Народньої Республіки”.

Давно назрілим і надзвичайно актуальним було й питання про керівництво українською владою державними банківськими закладами, що існували на терені республіки. Прийняття Закону "Про Державний Банк" давало урядові Центральної Ради правовий і оперативний простір у безпосередньому вирішенні фінансових проблем. Цим законом було постановлено:

“1) “Кіевскую Контору Государственнаго Банка” перетворити в Український Державний Банк, який має тимчасово керуватися уставом Государственнаго Банка (т.ІІ, ч.2, св. Зак. Рос. М.П.). Цей же Банк має взяти на себе тимчасово всі функції Київської Контори Українського Державного Банку.

2) Усі місцеві установи Государственного Банка на території Української Народньої Республіки стають відділами Українського Державного Банку”.

Очолив ці дві важливі фінансові установи УНР Михайло Єремійович Кривецький.

Опинившись без асигнувань грошової маси з Петрограду Центральній Раді довелося поставити на порядок денний державного життя питання запровадження Україною власних грошових знаків. Таким чином, перед перед керівництвом УНР вже у другій половині 1917 р. постало питання врегулювання ринку грошей в країні. 19.ХІІ.1917 р. Центральна Рада нарешті ухвалила Тимчасовий Закон "Про випуск державних кредитових білетів Української Народної Республіки". Згідно з цим законом:

“1. Кредитові білєти Української Народньої Республіки випускаються Державним Банком Української Народньої Республіки в розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обміну під забезпечення тимчасове, до утворення золотого фонду, майном Республіки: нетрями, лісами, залізницями, прибутками Української Народньої Республіки від монополії, після одержання на відповідну суму зобов’язань Державної Скарбниці Республіки”.

6.І.1918 р. (за н.ст.) Мала Рада ухвалила закон про випуск Українським Державним банком кредитових білетів на суму 500 млн. крб. Перші українські банкноти (купюрами по 100 крб.) підписали: директор Держбанку М.Кривецький та скарбник В.Войнилов.

Рік 1917-й закінчився початком україно-більшовицької війни. Запровадження національної фінансової системи ставало можливим лише з її успішним для України завершенням. 11.І.1918 р. Мала Рада ухвалює IV Універсал, який проголошує самостійність УНР. Щодо фінансової сфери в Універсалі зазначилися перспективи встановлення народного контролю над банками. З цього приводу, зокрема, вказувалося: “Віднині кредитова допомога банків повинна надаватися, головним чином, на підтримку трудового населення, на розвиток народного господарства Української Народньої Республіки, а не для спекуляції і банківської експлуатації”.

Втім, невдовзі (25.І.1918 р.) Рада Народних Міністрів (таку назву після проголошення IV Універсалу отримав Генеральний Секретаріат) змушена була залишити Київ. Тепер врятувати Центральну Раду від остаточного розгрому могла лише стороння допомога. Ця допомога прийшла від країн Четверного блоку. Самостійний статус УНР дав можливість Україні заключити Берестейську угоду з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Військова допомога військ Центральних держав у визволенні України від більшовиків проте обернулося у німецько-австрійську окупацію.

Наслідки більшовицької окупації. 1.ІІІ.1918 р. уряд УНР прибув у звільнений Київ. Опановуючи під свій контроль (за допомогою німецьких та австро-угорських військ) територію України уряд УНР застав її народне і фінансове господарство у ще більш жалюгідному стані, ніж це було у 1917 р. Більшовицька окупація остаточно зруйнувала основи фінансово-економічного життя в країні. Торгівельне і промислове життя зупинилося. Під час більшовицького панування в Києві та інших містах буржуазію було обкладено контрибуцією (в Києві вона дорівнювала 10 млн. руб., з яких було внесено готівкою та чеками 5 млн. руб.). Банкам було заборонено здійснювати будь-які операції, вскрито сейфи, золото конфісковано, а віднайдені в склепах готівкові гроші перенесено на поточні рахунки. Залишаючи Київ, як заявив на нараді представників банків новий керуючий Державним банком В. Ігнатович, більшовики вивезли кредитовими білетами 20 млн. руб. і золотої монети за номінальною ціною 1 млн. 700 тис. руб. Комісари вивезли з банків України на суму близько 700 млн. відсоткових паперів, а в Ростові-на-Дону було знищено на кілька сотень мільйонів рублів відсоткових паперів, які належали одеській конторі Держбанку й ощадним касам, що були розташовані в Україні. Загалом більшовиками було вивезено й знищено відсоткових паперів на 686 млн. 549 тис. руб. з тих. що малися в наявності 686 млн. 332 тис. 899 руб. по окремим конторам і відділенням, а саме:

.....................Малося в відділеннях відсоткових паперів, що належать:

Відділення: банку або державі: приватним особам та установам:
Чернігівське 5 881 380 21 503 093
Юзівське 12 300 1 881 330
Харківська конт. 8 573 587 48 617 323
Сумське 947 515 23 208 720
Кременчугське 1 280 155 23 333 304
Слов’янське 561 442 4 403 570
Вінницьке 1 160 490 9 193 571
Мелітопольське 761 180 9 878 780
Маріупольське 1 420 267 9 350 852
Катеринославське 1 020 530 2 033 737
Полтавське 709 420 42 600 570
Лізаветграське 3 119 470 36 197 164
Олександрівське 2 227 175 10 098 747
Миколаївське 1 094 140 19 084 255
Бахмутське 1 004 260 5 271 330
Роменське 942 395 9 001 026
Одеська конт. 6 386 222 33 889 482
Бердянське 1 352 585 10 622 117
Житомирське 2 863 000 16 868 000
- 41 319 513 337 042 091

................................Вивезено відсоткових паперів, що належать:

Відділення: банку або державі: приватним особам та установам:
Юзівське 922 370 8 831 905
Харківська к. ------ 104 238 887
Слов’янське 99 665 3 330 550
Катеринославське 5 77 897 82 493 116
Полтавське 2 000 ------
Олександрівське 14 900 ------
Миколаївське 1 292 655 16 779 530
Бахмутське 197 300 1 516 150
Одеська конт. 60 000 460 777 774*
Всього
8 364 987 677 967 912
*В тому числі 243 млн., що належали вкладникам ощадних кас.

Суми доволі великі для тогочасної України. Це не враховуючи тих паперів, що знаходилися на руках та які зберігалися в приватних кредитових установах. Державний і приватний кредит опинилися паралізованими. Коли Центральна Рада повернулася до влади, то її урядовці побачили, що всі банки зачинені, операції припинено, грошових знаків у них не було. З вигнанням більшовиків банки відчинилися, але не мали змоги здійснювати через відсутність грошових знаків ані вексельних, ані переказних операцій. Народ перестав довіряти міцності уряду і його фінансовій політиці. Директор Державного банку В.Ігнатович на засіданні фінансової комісії 21.IV.1918 р. нарікав, що у банки грошей не вносять через те, що населення не вірить, що вкладені гроші йому повернуть. Нижче подаються дані, які змальовують тогочасний стан банківської справи:

Основні статі балансу Київської контори
Державного банку станом на 1 січня 1918 р.

Актив .
Каса 4 171 788 р. 39 к.
Облік векселів і строкових паперів 161 711 866 ” 42 ”
Спеціальні пот. рахунки 43 618 796 ” 82 ”
Кредити по товарній операції скарбниці 179 002 250 ” 64 ”
Позики під заставу відсотк. паперів 3 922 263 ” 50 ”
Позики під заставу товарів 2 129 125 ” 86 ”
Позики установам дрібного кредиту 1 500 244 ” -- ”
Позики селянським господарствам 1 268 823 ” 59 ”
Позики промисловим підприємствам 253 451 ” 31 ”
Пасив .
Внески 1 333 706 р. 21 к.
Поточні рах. прив. осіб і установ (безвідсоткові) 77 829 266 ” 81 ”
Відсоткові пот. рахунки 18 176 269 ” 64 ”
Несплачені перекази 4 444 596 ” 68 ”
Рахунок з Держ. банком 234 390 231 ” 66 ”
Внесків на збереження у Держбанк було: .
Відсоткових паперів і документів 102 667 648 р. 95 к.
Внесків на збереження і управління 130 282 951 ” -- ”
Пересувних цінностей 110 972 498 ” 27 ”

Всі ці цінності було знищено або вивезено представниками радянської влади при евакуації з Києва.

Стан банківської справи на державному рівні характеризує й той факт, що у першій половині 1918 р. центральна бухгалтерія Держбанку навіть не вела звідних балансів. Однак зведені баланси всіх кредитових установ України (за винятком районів Одеської і Харківської контор та Кам’янець-Подільського і Рівненського відділень) висвітлюють фактично завмерлий стан приватного кредиту і недовіри населення до банків, зумовлених нестійкою позицією уряду.

1.ІІІ.1918 р., із поверненням до Києва, Малою Радою було ухвалено закон, який встановлював в Україні нову грошову одиницю – гривню. Новостворювана грошова система країни мала керуватися і контролюватися державою заходами двох інституцій, а саме – Українського Державного банку та Державної скарбниці, що ще самі знаходилися у стадії формування. Заходи ці регулювалися Міністерством фінансів. Державний банк повинен був опікуватися процесом забезпечення грошової системи і являв собою емісійний банк. Випущені ним кредитові білети вважалися банківськими грішми. Директора та урядовців Держбанку призначав міністр фінансів. Державна скарбниця ж являла собою департамент Міністерства фінансів, що шляхом акумуляції державних податків, різноманітних прибутків та кредитових операцій мала фінансувати бюджет країни. У випадку вилучення з обігу з тих чи інших причин грошових знаків (як це згодом сталося із знаками у 100, 50 та 25 крб.) з банкнот витиналися імена скарбника і директора Держбанку (чи Держскарбниці).

Фінансове становище уряду України навесні 1918р., втім продовжувало залишатися вкрай важким. 24.ІІІ.1918 р. на засіданні Малої Ради уряд УНР було реорганізовано. Голова Ради Міністрів В.Голубович виступив з урядовою Декларацією в якій щодо програми майбутньої праці нового Кабінету у фінансовій політиці, зокрема, зазначив: “У сфері фінансів у нас теж усе зруйноване, і все треба робити заново. Будуть заведені основні грошові знаки і поволі переводитиметься заміна знаків російських українськими. Мається на увазі урегулювання емісійного права, контроль над банками. Операціям ощадних кас буде надано більшої еластичності”. Подібну ж ситуацію змальовував 28.ІІІ.1918 р. на спільному засіданні Комісії по товарообміну з Центральними державами й голова української делегації Порш, який у вступній промові вказав, що більшовики зруйнували весь фінансовий апарат України, вивезли мільйони рублів, провіантські запаси розграбовані або вивезені до Росії, пересувний склад залізниць вигнано на північ, мости підірвані, хліб потрібно купувати, а грошових знаків немає.

Вихід із ситуації спробували знайти в ухваленому 20.IV.1918 р. Центральною Радою чергового закону про випуск кредитових білетів. Вищезгаданий Закон "Про випуск кредитових білетів" вказував про видачу Держскарбницею Державному банкові зобов’язання для забезпечення грошових знаків, що випускаються, в сумі 500 млн. крб. У ньому, зокрема, говорилося:

“Представити Міністрові Фінансів право підписати від імені Державної Скарбниці короткотермінове зобов’язання на суму 500 міліонів карбованців (1 мілр. гривень) і видати його Державному Банкові для забезпечення Кредитових білетів Української Народньої Республіки, випущених Державним Банком, згідно закону, затвердженому Центральною Радою 19 грудня 1917 р. про випуск кредитових білетів на суму 500 міл. карбованців.
Строк цього зобов’язання не повинен перевищувати 12 місяців”.

Фактично, цим законом було лише оформлено стан, який практично склався після випуску кредитових білетів Державним банком для потреб Державної скарбниці. Він же (цей закон) ще раз доводить, що емісійне право Держбанку за Центральної Ради в УНР було лише фікцією, яку невдовзі буде ліквідовано гетьманським урядом.

Фікцією, по суті, було й установлення, власне, й самого Державного банку УНР. Перейменування Київської контори імперського Госбанку в Український Держбанк ще не означало його реального заснування. Не було вироблено Статуту Держбанку, не створено ні основного, ані запасного фондів, не було запроваджено навіть центральної бухгалтерії, як і не налагоджено зв’язків з провінційними відділеннями, які існували автономно. Наприклад, Харківська і Одеська контори взагалі функціонували практично самостійно в такій мірі, що центральне управління не могло домогтися від них повідомлень про балансові зведення. Не кращим чином виглядав баланс і центральної (Киівської) контори Держбанку. Неварто й згадувати, що після зайняття України більшовиками більшість банківських накопичень було або вивезено до Росії, або знищено. Таким чином, після визволення Києва і країни від більшовицької окупації стан фінансових справ державних банківських контор виглядав не кращим чином. Населення, яке тримало на руках величезну масу грошей, не поміщало їх у банки. Подібна ситуація була і щодо Державного банку, якого практично не існувало. Не можемо охарактеризувати ми і фінансовий стан Київської контори Держбанку за час існування УНР у 1918 р., через те, що навіть у центральній бухгалтерії не велися звідні банківські баланси. Якимось чином поліпшити ситуацію, що склалася, урядовці УНР не змогли, а незабаром Центральну Раду й взагалі було усунуто від влади. 29.IV.1918 р., внаслідок державного перевороту на чолі з правими силами, Українську Народну Республіку було повалено, а на її терені проголошено новостворену Українську Державу у формі Гетьманату П.Скоропадського.


 
matrix-info БУЛАВА