hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

За що Петро Болбочан був представлений до звання полковника армії Української Держави

Опубліковано: Гай-Нижник П. За що Петро Болбочан був представлений до звання полковника армії Української Держави // Київська старовина. – 2007. – №6. – С.155–157.

Полковник Петро Болбочан – людина в історії українського державотворення легендарна. Він стояв біля витоків української армії у революційному 1917 р., коли став командиром Республіканського полку, а вже в наступних роках його популярність, як командира найбільш боєздатного і дисциплінованого з’єднання української армії – Запорізького корпусу, досягла своєї вершини. У 1918 р. визнання йому і його збройному підрозділу приніс Кримський похід в березні–квітні місяцях, а вже за Гетьманату П.Скоропадського, як командир 2-го Запорізького пішого полку, 35-річний “Болбочан придбав собі славу невтомного борця з большевиками, з якими він без перериву воював цілий рік”.

Ми не прагнемо тут подати черговий життєпис цього, поза сумнівом, щирого самостійника і талановитого воєначальника, позаяк на сьогодні він уже написаний і пишеться й далі на підставі поступового опрацювання документального матеріалу багатьма дослідниками. І цілком природно, що, попри вже існуючі розвідки, повносяжне вивчення та усвідомлення місця і ролі полковника П.Болбочана в новітній історії України все ще очікує нас попереду. Свій скромний внесок до цієї справи сподіваємося внести й ми цією розвідкою.

Ми, зокрема, спробуємо внести ясність в питанні: коли і за що П.Болбочан дістав чин полковника. Так, наприклад, В.Сідак, Т.Осташко та Т.Вронська у своїй монографії “Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника” зазначаючи, що у серпні 1918 р. 2-й Запорізкий полк під командуванням П.Болбочана з двома гарматними батареями було перекинуто на протибільшовицький фронт на Чернігівщину в район Новозибків – Новгород-Сіверський, “запорожці протягом 3-х місяців вели виснажливі бої з червоноармійськими загонами”. Мусимо з цього приводу зробити певні уточнення. Безпосередньо болбочанівці протистояли червоноармійцям у вересні–жовтні 1918 р. (тобто – 2 місяці), про що, зокрема, зазначалося телеграмі до Полтави Українського телеграфного агентства від 9 листопада 1918 р. з повідомленням тексту наказу військового міністра. З неї ми маємо можливість уточнити й місце бойового розташування 2-го пішого Запорізького корпусу П.Болбочана, а саме – бойові позиції в районі м. Стародуба. Гетьман П.Скоропадський у своїх спогадах зазначав, що “цей полк бився дуже недурно під командою Балбачана”.

Визнання заслуг П.Болбочана та його бойового підрозділу у захисті кордонів Української Держави було офіційно виражено керівництвом країни в листопаді 1918 р. через представлення до нагород всіх козаків та старшин 2-го пішого Запорізького полку, що відзначилися в боях з більшовиками, а їхнього командира – через переведення в полковники. В коментарях до видання “Спогадів” П.Скоропадського (автори: К.Гломозда, Р.Пиріг, О.Рубльов; за участі К.Бондаренка, Ф.Проданюка та Г.Сварник) вказується, що П.Болбочан “5 листопада 1918 р. дістав ранг полковника армії Української Держави”. Конкретним приводом до відзначення стали бої, як зазначалося у наказі військового міністра Української Держави від 9 листопада 1918 р., що велися 2-м пішим Запорізьким полком 8–10 жовтня 1918 р. поблизу села Каменського, “коли козаки, обійдені зо всіх сторін переважаючими силами супротивника, пробились [в] напрямку на Колпинці, завдавши великих втрат ворогові та, отримавши підкріплення, перейшли у наступ і розбили супротивника”.

Саме за цю переможну операцію і “за його блискуче служіння Україні Його Світлість Пан Гетьман оголошує свою щиру вдячність старшинам і славним запорозьким козакам і наказав негайно представити до нагород всіх, що відзначилися і командирів 2-го Запорозького полку[.] Військового старшину БАЛАБАЧАНА підвищити в полковники”. Таким чином, віднайдена нами в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) зазначена телеграма проливає додаткове світло на обставини, за яких командира 2-го пішого Запорізького полку П.Болбачана [1] було переведено у звання полковника, а його підлеглих до бойових нагород. Гадаємо, її введення до наукового обігу стане в пригоді не лише біографам П.Болбочана, а й дослідникам військової історії України (подається мовою документа із збереженням правопису):


Телеграфъ               Телеграмма
Въ Полтаву             22 – 10
Копії
відправлені [підпис]
ПОЛТАВА КІЕВА 351/А. 123 9/11 22 25 = ЦИРКУЛЯР УТА 9/11 115

= КІЕВЪ 9/11. приказе военнаго министра по военному ведомству отмечается боевая доблесть 2 пешаго запорожскаго полка каковси два месяца днемъ и ночью занимает боевыя позиціи в районе
стародуба защищая границы Украины отъ воровских и мятежных многочисленныхъ бандъ вооруженных пушками пулеметами последній боевой пдвигъ запорожкаго полка – бои 8—10 октября к села Каменской когда козаки обойденные со всех сторонъ превосходными силами непріятеля пробились направленіи на колпинцы нанеся большія потери врагу и получивъ подкрепленія перешли в наступленіе и разбили непріятеля за его блестящее служеніе Украине его светлость пан гетманъ объявляет свою искреннюю благодарность старшинам и славным запорожсским козакам и приказал немедленно представит къ наградамъ всехъ отличившихся і командирам 2-го запорожскаго полка войсковаго старшину БАЛАБАЧАНА произвести въ полковники –


Примітка: 1. Під час протигетьманського виступу Січових Стрільців на чолі з Директорією, П.Болбочан очолив Запорізьку дивізію, яка розгорнулася в корпус, відійшов до Харкова, а потім зайняв Полтаву. Командував Лівобережною групою армій УНР, але через його несприйняття поглядів С.Петлюри на партійний принцип будівництва армії і держави, 22 січня 1919 р. був усунений з посади командуючого. В лютому–червні 1919 р. перебував у Галичині. На початку червня, перебуваючи в Запорозькому корпусі, погодився на пропозицію старшин і зі згоди державного інспектора М.Гавришка самовільно (без наказу вищого командування) очолив корпус. За це був заарештований і 12 червня 1919 р. за звинуваченням у спробі військового заколоту засуджений до смертної кари. 28 червня 1919 р. П.Болбочан був розстріляний на станції Балин (нині Хмельницької області).


 
БУЛАВА