Павло Гай-Нижник
Невідомий документ про “Сірожупанну” дивізію
Опубліковано: Гай-Нижник П. Невідомий документ про “Сірожупанну” дивізію // Київська старовина. – 2008. – №1. - C.105-110.
У Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України) серед документів фонду Власної Його Світлості канцелярії гетьмана П.Скоропадського нами у групі німецькомовних документів було виявлено інформаційне зведення, зміст якого частково доповнить нині відомі факти з історії так званої дивізії “Сірожупанників”. Документ являє собою машинописний оригінал німецькою мовою повідомлення пресового відділу Групи Армій Айхгорна (Групи Армій “Київ”) [1] в Україні до Українського Пресового Бюро від 1 вересня 1918 р. про огляд гетьманом того ж дня одного з підрозділів (зведеного полку) новоствореної з числа українських військовополонених колишньої царської армії в Австро-Угорщині дивізії, яку нещодавно було передано австро-угорським командуванням у розпорядження Військового міністерства Української Держави.
Проте спершу слід здійснити невеличкий екскурс у передісторію існування цього збройного підрозділу. Дивізію було сформовано в Австро-Угорщині під назвою “Перша Стрілецько-козацька дивізія”. Щоправда у дивізію її було розгорнуто лише в травні 1918 р., а до того часу вона являла собою полк. “Сірожупанники” (інша назва – Сіра дивізія, Сірожупанна дивізія) – популярна назва української військової частини періоду національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. Після укладання Берестейського договору (1918 р.) між урядом УНР і австро-угорським військовим командуванням було досягнуто угоди про створення з числа військовополонених українців (з багатонаціональних таборів для військовополонених колишньої російської армії у Фрайштадті і Йозефштадті) військового підрозділу. Формування і вишкіл частини, яку визначали “сірожупанною” (відповідно до кольору уніформи) розпочалися з березня 1918 р. у Володимирі-Волинському. Особовий склад частини налічував 6 тисяч козаків і 140 старшин. Командувачем дивізії був призначений підполковник І.Перлик, начальником штабу – сотник О.Пилипенко. Комендантами полків були сотник П.Ганжа, підполковник Тимошенко, підполковник Олександрович, сотник Ткаченко. З червня 1918 р. командування дивізією перейняв генерал В.Сокира-Яхонтов, пізніше на цьому посту його змінить генерал Васильєв.
На початку існування Гетьманату керівництво країни, здавалося б, досить схвально і з довірою сприйняло такий крок військового командування Австро-Угорщини. Про це, в свою чергу, свідчить й те, якими повноваженнями наділив уряд командира дивізії. 3 червня 1918 р. голова Ради міністрів Української Держави Ф.Лизогуб підписав грамоту командувачу Першої Стрілецької козацької дивізії генералу В.Сокирі-Яхонтову, якою уповноважив його до зносин з цісарським і королівським австро-угорським урядом в усіх справах, що стосувалися військовополонених українців, які перебували на теренах двобічної монархії Габсбургів. Крім того, В.Сокира-Яхонтов отримав право самостійно вирішувати питання, пов’язані з формуванням українських військових частин з числа військовополонених українців та надавати (або забороняти) доступ до таборів військовополонених на території Австро-Угорщини представникам українських громадських організацій та окремим особам, що зверталися у справі пропаганди, лекцій тощо. Він також мав утворити комісію для забезпечення й звільнення додому тих військовополонених українців, які були нездатними до продовження військової служби за віком чи за станом здоров’я. Про таке рішення української влади 12 червня 1918 р. було повідомлено представника Австро-Угорщини в Українській Державі графа Форгача.
З’єднання прибуло в Українську Державу 27 серпня 1918 р. Тоді ж дивізію передали у розпорядження командування Збройних сил України. З цього моменту ставлення влади до підрозділу дещо змінюється. Лаштунки такої метаморфози припіднімає сам П.Скоропадський у своїх спогадах. Ще до передачі формування під юрисдикцію України гетьман наперед був скептично налаштований стосовно його плідності та доцільності.
Однією з підстав для цього була абсолютна недовіра П.Скоропадського до австрійської влади, загострена до того ж й інтригами з боку архикнязя Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного). Таке ставлення до офіційного Відня яскраво виявилося у характеристиці гетьманом військового агента майора Флейшманна (Fleisсhmann), який опікувався станом дивізії. П.Скоропадський змальовує цього військового уповноваженого, блискучого офіцера, що провів два роки при штабі Гінденбурга, як надзвичайно кмітливого, не дурного, проте хитрого чоловіка, як “зразок австрійського віроломства”. Гетьман був переконаний, що Флейшман, незважаючи на усю люб’язність та показове співчуття, вів проти нього потужну підпільну агітацію, настільки організовану, що голова держави вжив заходів для того, аби його так чи інакше прибрали. Саме цей, одіозний в очах П.Скоропадського, військовик повідомив йому, що Австрія організовує частини з українських військовополонених. Реакція гетьмана була, як вже зазначалося, скептичною. Він згадував у спогадах з цього приводу: “Я на досвіді знав, що з військовополонених, які пробули у здебільшого декілька років в полоні, особливого користі не вийде [...]. Крім того, я зовсім не був впевнений у тому, що вона [Сіра дивізія – П.Г.-Н.] виховувалася у бажаному мені духові”.
Тим не менш, 1 вересня 1918 р. Сірожупанники взяли участь в урочистому огляді і військовому параді у Києві, який провів гетьман України Павло Скоропадський. Саме про цю подію йдеться у німецькому інформаційному зведенні (правопис і пунктуацію збережено):
Presse-Abtg.
Heeresgruppe Eichhorn.
Tgb. Nr. 3427
In der Jekaterinenskaja in der Nahe des deutschen Oberkommandos und des Hetman-Palastes fand heute morgen in Gegenwart der deutschen und osterreichieschen Militarbehorden feirliche Besichtigung der ersten ukrainischen Truppen durch den Hetmann statt. Es handelt sich um ehemalige ukrainische Kriegsgefangene der Oesterreich-Ungarn, die unter osterreichischer Leitung im Suden der Ukraine ihre Ausbildung empfangen haben und die in ihren feldgrauen Uniformen mit dem, nach Kosakenart zugeschnittenen Rock, einen ausgezeichneten Eindruck machten. Der Hetman erschien mit seinem engeren Stabe in der Kleidsamen Kosaken-Uniform und schritt die Front ab. Danach fand eine feierliche priesterliche Weihe statt, zu dem der Priester ein gutgeschulter Chor der Offiziere der Truppen assistierte. Namentlich der Schluss der Feier, als der Hetman das Kreuz gekusst hatte und das Offizierschor begeistert die Nationalhymne sand, machte starken Eindruck. Nach der Fe ier zogen die Truppen in guter Haltung vor dem Hetman und seinem Gefolge vorbei. Zum Schluss hielt der Hetmann eine Ansprache an die Truppen, in der er sie als erste Huterin und Beschutzerin des ukrainischen National-Gedankens begrusste. Die Ukraine brauche eine starbe, treue und tapfere Armee, deren ersten Verbande heute vor ihm in der Parade erschienenseien. Wohl erfreue sich die Ukraine heute noch deutscher und osterreich-ungarischer treuer Waffenhulfe, aber das Ziel der eigenen grossen Armee musse mit aller Energie verfolgt werden. Lang hallende Slawa-Rufe erschollen nach Beendigung der Ansprache, wahrend die Musik die Hymne spielte. Lebhafte Zurufe der Truppen begrussten den Hetman bei seiner Abfahrt.
An
Ukrain. Press-Buro,
K i e w.
Прес-Віддл.
Група Армій Айхгорна.
Порядк. Nr. 3427
На Катерининській [вулиці] поблизу німецького Головного Командування [Комендатури] та Палацу Гетьмана сьогодні вранці, в присутності німецької та австрійської Військової Влади, Гетьманом було проведено урочистий показ перших українських [військових] формувань. Йдеться про колишніх українських військовополонених з Австро-Угорщини, які під австрійським командуванням на Півдні України отримали [військову] освіту, і в своїх захисних сірих одностроях з підрізаними на козацький манер жупанами, справили чудове враження. Гетьман з’явився зі своїм Особовим Штабом в козацькому однострої, який йому до лиця, та обійшов фронт. Після цього відбулося урочисте церковне богослужіння за участі священника, якому асистував хор офіцерів, загони яких стояли плечем до плеча. Особливо сильне враження справило закінчення свята, коли Гетьман поцілував хрест і надихнув офіцерський хор на виконання Національного Гімну. Після свята перед Гетьманом та його свитою з хорошою виправкою [парадом] пройшли загони. Під кінець Гетьман виголосив перед загонами промову, в якій він привітав їх як перших оборонців та захисників української Національної Ідеї. Україні потрібна готова піти на смерть, вірна й хоробра армія, перші підрозділи якої сьогодні перед ним на параді. Напевне Україна сьогодні радіє ще й вірній допомозі німецьких та австро-угорських військ, але мети [створення] власної великої армії слід дотримуватися з усією енергією. По закінченні промови довго та гучно лунало “Слава”, протягом виконання якої грав гімн. Жваві вигуки загонів віталися Гетьманом при від’їзді.
До
Україн. Прес-Бюро,
K и ї в.
Подія ця, попри все, закарбувалася й у пам’яті самого П.Скоропадського, який згадував про той день: “В липні [2] я бачив один зведений полк. Люди були, як я й очікував, негідні. Офіцерський же склад мені сподобався. Огляд був дуже урочистий. Офіцерство було потім запрошене до мене на сніданок, я довго з ними говорив. На жаль, я не бачив решти полків”.
В подальшому, не довіряючи цій військовій формації, гетьманський уряд вжив заходів до її скорочення. В листопаді 1918 р. дивізія у складі кадрів чотирьох піших і гарматного полку приєдналася до протигетьманського виступу Директорії. В січні–квітні 1919 р. її козаки брали активну участь у бойових діях українського війська, а з липня 1919 р. назва “Сірожупанної” була присвоєна 4-й Холмській дивізії Дієвої Армії УНР.
Примітки:
1. Герман фон Айхгорн (Herman von Eichhorn; 1848–1918) – німецький військовий діяч, генерал-фельдмаршал імператорської служби. У 1918 р. – командувач німецькою групою армій “Київ”, головнокомандувач німецькими військами в Україні. Був вбитий 30 липня 1918 р. членом “Бойової організації” російських лівих есерів (за погодженням із ЦК українських есерів) матросом Балтійського флоту Б.Донським, який кинув бомбу, що смертельно поранила фельдмаршала.
2. У своїх спогадах П.Скоропадський припускається помилки. Ця подія відбулася не в липні, а 1 вересня 1918 р.