hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

А.К.Ржепецький – міністр фінансів Української Держави за гетьманату 1918 року

Завантажити файл

Гай-Нижник П. А.К.Ржепецький – міністр фінансів Української Держави за гетьманату 1918 року // Фінанси України. - 2008. - №3. -С.117-120







Павло Гай-Нижник

А.К.Ржепецький – міністр фінансів Української Держави за Гетьманату 1918 року

Опубліковано: Гай-Нижник П.П. А.К.Ржепецький – міністр фінансів Української держави за гетьманату 1918 року // Фінанси України. - 2008. - №3. - C.117-120


117

Уніч з 29 на 30 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот, унаслідок якого Центральну Раду було розпущено, її уряд – Раду Народних Міністрів – усунено від керівництва державою, а Українську Народну Республіку (УНР) – ліквідовано. Владу в країні, за попередньою згодою німецького окупаційного командування, перебрав на себе генерал Павло Петрович Скоропадський, якого 29 квітня 1918 р. на З’їзді хліборобів, що відбувався у Києві, було проголошено Гетьманом всієї України. На зміну УНР постала Українська Держава у формі Гетьманату П.Скоропадського, який, як було офіційно проголошено, тимчасово, до виборів Сойму, обійняв у ній диктаторські повноваження. За нової влади змінився й курс економічного та політичного розвитку країни від соціалістичного спрямування, який провадила Центральна Рада УНР, на побудову розвинутого буржуазного суспільства (чи так званого поміркованого капіталізму), з тимчасовою диктатурою голови держави з передбаченням поступового у цілому переходу до буржуазно-демократичного ладу.

Виконавчу владу в країні здійснював гетьманський уряд – Рада Міністрів, остаточний склад якої до кінця першого тижня травня 1918 року вдалося сформувати Федору Лизогубу. З самого початку Гетьманату і до його падіння міністром фінансів Української Держави був відомий громадський і політичний діяч, член конституційно-демократичної партії (кадетів) Антон Карлович Ржепецький.

А.К.Ржепецький походив зі старої київської шляхти і був людиною мішаної польсько-української культури. У Києві він мешкав на розі Софіївської вулиці та майдану. До революції А.Ржепецький був головою Землеробного синдикату, п'ять років працював у банках, був головою Товариства взаємного кредиту, радником Київської міської думи, очолював виборчу комісію для обрання до Державної

118

думи. Під час Першої світової війни – головою "Тетянинського комітету", що опікувався біженцями. Майбутній міністр закордонних справ Української Держави й історик Д.Дорошенко згадував, що на початку світової війни мав з ним багато прикрих суперечок, через те, що А.Ржепецький виступав проти створення окремого українського допомогового товариства і який ще перед 1918 роком був в очах Дмитра Дорошенка "крайнє одіозною фігурою".

Від 10 травня по 14 грудня 1918 р. А.Ржепецький – міністр фінансів Української Держави (Гетьманату). Він відзначився на цій посаді організацією дієздатного складу свого відомства, створенням повноцінної, стабільної фінансової системи з високим курсом національної валюти. Разом з тим колишній гетьманський міністр закордонних справ і відомий український історик діаспори Дмитро Дорошенко зазначав про Антона Ржепецького, що незважаючи на те, що до "національних українських стремлінь ставився він байдуже, але Україну любив і працював для неї чесно. ...Він був добрим і вірним слугою Української Держави". Інший державний діяч Гетьманату Микола Могилянський відзначав фінансового міністра як людину добросовісну і чесну, яка за будь-яких умов намагалася відстоювати фінансову незалежність України.

Потреба ж у такому відстоюванні національних і державних інтересів України була на той час чи не постійною. Адже, ще перед переворотом, коли 24 квітня 1918 р. генерал П.Скоропадський домовлявся про прихильну нейтральність окупаційної влади до цього чину на нараді у штаб-квартирі Начальника штабу німецьких військ в Україні ген. В.Гренера, серед вимог висунутих йому була й така: "Фінанси й валютне питання мають регулюватися на основі взаємного порозуміння". Вже згадуваний нами Микола Могилянський додає, що А.Ржепецький "вибивався з сил", аби відстояти свою фінансову незалежність.

Утім згодом гетьманському міністрові фінансів вдалося створити насправді фаховий урядовий колектив, налагодити його роботу, відновити владно-адміністративну вертикаль “міністерство – провінція” і розпочати відбудову грошового господарства держави та створення вітчизняної фінансової системи. Завдяки зусиллям А.Ржепецького та його співробітників в Україні було здійснено фінансову реформу (створення національної грошової системи), розпочато цивілізований вихід України з російської рубльової зони, налагоджено структуру податкових зборів, засновано Український Державний банк і Український Державний Земельний банк, створено сприятливі умови для розвитку і діяльності приватних банківських та кредитово-ощадних структур і закладів, здійснено досить вигідні для

119

України міжнародні фінансові трансакції, вдосконалено і систематизовано фінансове законодавство, створено дієздатний управлінський аппарат не лише на міністерському, але й на місцевому рівнях, врешті, було забезпечено досить високу вартість національної валюти, яка протягом всього Гетьманату залишалася відносно стабільною і міцною (офіційний валютний курс, наприклад, карбованця щодо марки становив: 1 крб. = 1,331/3 марки, а у вільному ринку він досягав 1,60-1,70 марки, а щодо австро-угорської крони, то офіційно розмінний парітет було встановлено 1 крб. = 2 кронам) тощо. Крім того, було облаштовано митниці по всіх усюдах держави, а також сформовано окремий корпус кордонної охорони (за це також у той час відповідало Міністерство фінансів). Вперше в історії новітньої української державності було укладено державний бюджет країни. Проте всі задуми відносно успішного завершення фінансової реформи в Україні, створення національної грошової системи, її розвитку і вдосконалення так і не було доведено до логічного кінця через швидке падіння Гетьманату, який проіснував лише сім з половиною місяців (29 квітня – 14 грудня) 1918 року.

Після захоплення Києва військами Директорії А.К.Ржепецького, поряд з іншими окремими гетьманськими урядовцями, було заарештовано в грудні 1918 року. Він примусово утримувався під вартою в готелі "Версаль", після чого був переведений до Лук'янівської в'язниці столиці. При відступі Директорії перед натиском більшовиків до Вінниці, туди було перевезено й в'язнів. Більше року країни Антанти (зокрема Франція через генерала Бертело) вимагали від уряду УНР звільнення останнього голови гетьманського уряду С.Гербеля, А.Ржепецького, Рейнбота та інших колишніх гетьманський урядовців. Як згадував начальник охорони полонених Крезуб-Думин, згодом в'язнів, а отже й гетьманського міністра фінансів, було переправлено до Одеси і там "подаровано" Антанті.

Показовим є й те, що, як засвідчував пізніше сам П.Скоропадський, навіть за умов німецько-австро-угорської окупації, "іти на якійсь-либонь поступки німцям Ржепецький вважав немислимим, і не тому, що це були німці, він просто як господар був скупий і беріг кожну державну копійку". Вже лише вищенаведене може свідчити про громадські, фахові, господарські чесноти і людські якості гетьманського міністра. Втім, портрет цей був би неповним, коли б ми не згадали про його державницьку позицію щодо окремих реформ і української справи.

За спогадами П.Скоропадського, Антон Карлович представляв праве крило Кабінету Міністрів щодо господарських й політичних перетворень і вважав,

120

що, наприклад, у аграрному питанні "ніяких реформ не потрібно, земля звичайно перейде до дрібних хліборобів. Політичного значення цієї реформи він не визнавав". Попри все, ми вважаємо, що було б невірним записувати А.Ржепецького лише до пасивних виконавців своєї посадової роботи, адже мав він і власну позицію щодо розуміння України. Антін Карлович за час революційних подій і національного відродження в Україні пройшов через поступову еволюцію свідомості, як і багато інших осіб його виховання, а, власне, й сам Павло Скоропадський, від романтичної закоханості в Україну, але з неусвідомленням можливості її незалежності і асоціативності українського руху з соціалістичним, до поміркованого федераліста-державника. Це підтверджується і його словами, коли ще на початку свого перебування на посаді міністра в травні 1918 р. А.Ржепецький сказав: "Потрібна самостійна Україна, але без шовінізму. Треба звернути увагу на кордони України. Крим мусить відійти до України, як потрібний їй для вільного господарського розвитку". Таким чином, А.Ржепецький представляється нам як український федераліст-русофіл, який, втім, понад усе ставив у праці фахові навички і практичний результат у діяльності в ім'я самостійної державної України незалежно від власних політичних міркувань, чим заслужив авторитет і повагу співробітників уряду і міністерства.

Після поразки визвольних змагань українського народу 1917-1921 рр., провідні діячі різних українських політичних партій, організацій і течій, колишні міністри та прості урядовці, громадські й військові діячі опинилися у вигнанні поза межами Батьківщини. Перебуваючи в еміграції багато з них закидали одні одним різноманітні звинувачення як політичного і господарського, так і особистісного характерів у своїх спогадах чи історичних працях. Історики різних наукових шкіл і ідейних переконань по-різному оцінювали діячів тієї буремної доби, а подекуди й відверто таврували її творців та дієвих осіб. Небагатьом з цих діячів вдалося уникнути критики у міжпартійних або ідеологічних суперечках, а подекуди й відвертої ворожнечі, неприємних закидів щодо їхньої діяльності під час існування української державності чи особистих якостей. Серед таких є і міністр фінансів України Антон Карлович Ржепецький, який чесно і віддано служив її державному відродженню не будучи приналежним до неї за національним походженням, не будучи ані переконаним самостійником, ані соціалістом, ані націоналістом… Він просто прагнув відновити в країні добробут та багатство і віддавав для здійснення цієї мети всі свої знання, здібності, чесноти, бо був сином саме цієї землі, був українським громадянином і фахівцем своєї справи.





Антон Ржепецький - міністр фінансів Української Держави


 
matrix-info БУЛАВА