hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Дописи у facebook


26 грудня 2011 р.

«Нігілізм владного мислення та відверта байдужість до долі народу
набувають загрозливих рис щодо здобуття фіктивного існування України
як державного організму»

«Досвід нашої державності початку ХХ століття (і ЗУНР, і УНР, і Гетьманату) вказує українцям на просту істину — не варто нікого звинувачувати у втраті державності, окрім самих себе. У цьому контексті вважаю, що не треба надто наголошувати на діях тих чи інших окупантів або ж агресорів, які мали місце в нашій історії і зіграли свою зловісну роль, передусім варто ретельно проаналізувати власні прорахунки у побудові держави, у її здатності протистояти викликам історії, військовим, економічним, духовним і соціальним викликам, зокрема іноземного походження. Історія має властивість не лише повторюватися, але й вказувати на фатальні помилки. Коли державотворча романтика змінюється усвідомленням того, що твоєю державою вже незбагненно довго керують не ті люди, в яких одні й ті ж обличчя, і що складається враження, що ти й вони живуть в одній, але водночас, на диво, у різних державах. Що у ХХІ столітті чомусь є великокиївські й удільні князі, коли життя людини не варте й гроша, а нові феодали лише себе ототожнюють із державою. Тому в часи небезпеки така держава, що не має ані дієздатної армії, ані національної політичної еліти, ані об’єднаного національною ідеєю народу, ані свого національного політичного проводу, ризикує тим, що її народ оголосить щодо неї свій власний нейтралітет. Сьогодні в нас держава оголосила нейтралітет щодо свого народу, армія не боєздатна, влада не національна, яка до того ж відгородилася від чужого їй народу величезними загонами міліції та палацовими парканами. За наявності наукової та творчої еліт в Україні так і не було сформовано національної політичної еліти, яку банально підмінила політична верхівка. Таким чином, я бачу принаймні два шляхи розв’язання української державотворчої кризи: або змінити цю верхівку (зазвичай коли перша спроба мирно розв’язати питання не вдається, протестні настрої населення зростають у геометричній прогресії), або дозволити можновладцям й надалі здавати національні інтереси держави й перетворити існування цієї, вже неукраїнської, України на фікцію.

Дискусії щодо статусу української мови мені взагалі нагадують ситуацію, яка існувала в СРСР: де-юре українську мову не забороняють, а де-факто її повністю ізолюють. Виявляється, що дитина, яка не вивчає російської мови, фактично не має майбутнього в Україні. У результаті Україна перетворюється на квазідержаву, у якій, власне, українці можуть стати тимчасовим народом.

20 років поспіль влада примітивно вичавлює із країни власний добробут, нахабно спекулюючи терміном «молода країна», й вишукано бреше світовому співтовариству і безталанно — власному народові. Нігілізм владного мислення та відверта байдужість до долі народу набувають загрозливих рис щодо здобуття фіктивного існування України як державного організму».

© Гай-Нижник П.П.    




 
matrix-info БУЛАВА