hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Дописи у facebook


11 листопада 2012 р.

«Державний прапор синьо-жовтого кольору
є цілком обумовлений як з історичного,
так і з національно-традиційного поглядів»

«Нардеп В.Корж, який очолює Комітет з питань транспорту і зв'язку ВР, звернувся до М.Азарова з запитом (№223/2-60 від 10.09.2012), де пише до «Шановного Миколи Яновича», що «можливо внаслідок недогляду й поспішного прийняття Конституції України вночі 28 червня 1996 року, або з якихось інших причин, Прапор України виявився перевернутим. Тобто, замість тисячоліттями існуючого жовто-блакитного, нинішній Прапор конституційно встановили синьо-жовтним». Відтак, на думку В.Коржа, саме «ця «дрібниця» викликала серйозні негативні наслідки», й нардеп чемно попросив прем'єр-міністра (геолога за фахом) М.Азарова «висловити своє ставлення з порушеної проблеми і Ваш погляд на шляхи її раціонального вирішення».

В свою чергу реакція М.Азарова не забарилася. Прем’єр-міністр України надіслав О.Лавриновичу (міністр юстиції), М.Кулиняку (міністр культури), Б.Патону (президент НАНУ), Р.Богатирьовій (Віце-прем’єр-міністр України – міністр охорони здоров’я) та народному депутату В.Коржу, а також Ю.Аністратенку, О.Дніпрову та О.Поспєлову доручення (Департамент забезпечення документообігу Секретаріату Кабінету Міністрів України, №39002/1/1-12 від 01.10.2012) «розглянути та про результати в установлений законодавством строк поінформувати народного депутата України і Кабінет Міністрів». Вже наступного дня Кабінет Міністрів надіслав таке доручення М.Азарова до Президії НАН України «Щодо розгляду звернення народного депутата України Коржа В.Т. стосовно Національного Прапора України (вхідний №899).

З вищезазначеного приводу, перш за все, слід зазначити, що народний депутат України В.Корж – автор статті «Під яким прапором йдемо і куди дійдемо?» («Голос України» від 7 вересня 2012 р.), з приводу змісту якої він звернувся із депутатським запитом до М.Азарова, не є ані істориком, ані геральдистом, ані фахівцем в галузі державної символіки. Відтак підняті ним у вищевказаній публікації питання висвітлені на досить примітивному рівні, а окремі твердження є взагалі необґрунтованими й такими, які щонайменше стосуються української національної символіки.

По-друге, звернення народного депутата (В.Коржа) до голови уряду (М.Азарова) щодо думки останнього відносно українського національного прапора не може нести у собі якоїсь означеної ваги, окрім інформативно-приватної. Крім того, важко сказати чи усвідомлює В.Корж різницю між національним та державним прапорами в юридичному та символічному тощо сенсах, а отже, виходячи з цього, підстави депутатського звернення стосовно Національного Прапора України саме до голови Кабінету Міністрів України.

ЩОДО ДЕЯКИХ НЮАНСІВ ПРО ДЕРЖАВНИЙ ПРАПОР УКРАЇНИ (НА ПІДСТАВІ ІСТОРІЇ ТА ЗАКОНІВ, А НЕ ЕМОЦІЙ):

У березні 1848 р. в Австрійській імперії вибухнула революція, що дала поштовх і для українського національно-визвольного руху. 2 травня у Львові було створено Головну Руську Раду, яка займала лояльне становище щодо австрійської влади. І коли в червні на ратуші Львова з'явився синьо-жовтий прапор, члени Ради поспішили відмежуватися, заявивши, що «то не русини оучинили, й наветь не знають, кто тое оучинивь».

У квітні 1848 р. австрійська влада дозволила створити Національну гвардію «для підтримання порядку». У 19-му параграфі її Статуту зазначалося, що «каждий баталіон масть корогву, а каждий швадронь штандарь, оздобленій колорами краю». Під час слов'янського з'їзду в Празі (2–16 червня) українська та польська делегації дійшли згоди, що загони Національної гвардії в Галичині «за відзнаки матимуть герби обох народів побіч себе». Однак, насправді почалось активне створення загонів польської гвардії. Це спричинило опір українського населення. Так, селяни Старого Милятина відмовлялися вступати до гвардії «під знаком орла єдиноглавого» (тобто – до польської) й вимагали організувати «Руську гвардію». 20 вересня Головна Руська Рада видає відозву до українського народу в справі організації загонів Національної гвардії. У Стрию, Дрогобичі, Яворові, Бережанах та інших містах і селах створюються такі загони, освячуються сині хоругви із золотим «Руським левом». Звертаючись від сільських громад до Ради, «много депутованих просили, даби їм для села зараз штандар руський зо Львова спровадити, ібо тут нема добрих ремісльників, котрії би такий штандар чесно зділати могли». Тому широкого вжитку набули прапори з двох горизонтальних смуг «у руських барвах» – синьо-жовті та жовто-сині (першою, за правилами вексилології – науки про прапори – зазначається верхня барва).

Описуючи перший з'їзд українських вчених у Львові, Я.Головацький подає: «Дня 7/19 жовтня въ четверг. 1848 г. от-вореньш зоставь соборь ученыхь рускихь и любителей народного просвьщенія... О ІІ-й године сойшлися для отворенія собора все собраніи члены и многіи госте съ отзнаками русконародными до музеальной сали. Красно прибраніи стены поразили сильнымъ впечатлениемъ очи всехъ присутствовавшихъ.

Першій разъ Русины узрелися въ месци, гдє имъ все припоминало народность. – Под образомъ державного монарха спочило две, хоругви синожовти... окна и столпы украшени були народними барвами – при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы»... І далі пояснює символіку кольорів: «народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить».

На початку ХХ ст. у Галичині з'являвся жовто-блакитний прапор, який прийняли Українські січові стрільці. Сам прапор був блакитним полотнищем з золотистим обрамленням. На ньому з однієї сторони зображався Архистратиг Михаїл, з іншої – емблема УСС (Українських січових стрільців). Головна Руська Рада – орган, що представляв національний рух українського населення Галичини, – у жовтні 1848 р. оголосила своїм гербом золотого лева на блакитному тлі й синьо-жовтий прапор.

Член Петербурзької Академії наук, академік Ф.Корш (відомий знавець давніх пам'яток культури України) писав цареві Олександрові III: «Ваше Величество! Знамена козацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских вплоть до роспуска запорожской вольницы согласно повелению Императрицы Екатерины Великой. Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных источниках, а равно в ряде предметов материального искусства тех древних времен».

В Наддніпрянській Україні після Лютневої революції в Росії народ виносив на демонстрації як національні прапори жовто-блакитні (жовто-сині) і блакитно-жовті (синьо-жовті) прапори. Такі ж прапори використовували й вояки-українці на демонстраціях в Петрограді. 18 травня 1917 р. петроградська делегація надіслала на І Всеукраїнський військовий з’їзд синьо-жовтий прапор із написом: «Хай живе національно-територіальна автономія». Про прапор як один з українських державних символів лідери Центральної Ради почали перейматися із проголошенням Української Народної Республіки (тобто після ІІІ Універсалу, прийнятого в листопаді 1917 р.) і оголошенням її самостійності (IVУніверсал Центральної Ради від 22 січня 1918 р.).

Так, зокрема, Тимчасовий закон про флот Української Народної Республіки від 14 січня 1918 р. зазначав: «2) Прапорами Української військової флоти є: полотнище в двох – блакитному і жовтому – кольорах. В кряжі блакитного кольору – історичний золотий тризуб з білим внутрішнім полем в ньому. 3) Прапором Української торговельної флоти є полотнище в двох – блакитному і жовтому кольорах». Тобто блакитна смуга розташовувалася угорі.

Таке ж розташування смуг підтверджувалося й у Наказах по морському відомству УНР від 13 березня 1918 р.: «2) Прапором Українського військового флоту є полотнище в двох – блакитному і жовтому – кольорах. В кряжі блакитного кольору – історично золотий тризуб з білим внутрішнім полем в ньому. 3) Прапором Українського торговельного флоту є полотнище в двох – блакитному і жовтому кольорах. 5) З часу проголошення цього закону всі російські військові та транспортні кораблі на Чорному і Азовському морях піднімають вищезгадані прапори Української Народної Республіки.

Інколи деякі сучасні автори (в тому числі й В.Корж) вказують, що 22 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла державний прапор УНР – жовто-сине полотнище; таке розташування кольорів було прийнято за наполяганням голови Центральної Ради М. Грушевського, що був поборником геральдики (зокрема німецької школи, у якій вважається, що «правильно» на прапорі розташовувати вгорі колір гербової фігури, а внизу – колір тла). Однак, насправді 22 березня 1918 р. Центральною Радою державний прапор УНР не затверджувався.

За Української Держави (Гетьманату П.Скоропадського) як державний використовувався синьо-жовтий прапор. Зокрема у супровідному листі до розпорядження гетьмана про військово-морський прапор від 17 липня 1918 р. говорилося, що «комерційний прапор залишається без змін: дві горизонтальні смуги – верхня – блакитна, нижня – жовта). 16 липня 1918 р. гетьман П.Скоропадский підписав наказ 192/44 (наказ оголошено 18 липня) і затвердив новий зразок військово-морського прапора, що був вироблений геральдичною комісією: «білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/11 всієї довжини прапора. Відступивши на 1/8 ширини хреста, проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа. В крижі ж теж, відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків, міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка Св[ятого] Володимира такої ж ширини, як хрест і в 1/11 рази вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою». Такий військово-морський прапор був включений до «Морського Статуту», що діяв в незалежній Україні у 1917–1920 рр. й остаточно був затверджений 25 січня 1919 р. Сьогодні це знамено є прапором сучасних Військово-морських Сил України.

3 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові прийняла декларацію про створення незалежної української державності на теренах Східної Галичини, Буковини в Закарпаття – Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Стаття V прийнятого 13 листопада 1918 р. Тимчасового Основного Закону встановила прапором ЗУНР синьо-жовтне прямокутне полотнище.

Такий же прапор 20 березня 1920 р. був затвержений на Підкарпатській Русі. Синьо-жовті прапори були і в проектах Конституцій УНР, розроблених 1920 р. Всеукраїнською Національною Радою (у Кам'янці-Подільському, 9–13 травня) та Урядовою Конституційною комісією Української держави (у Тарнові), 1 жовтня 1920 р.

У міжвоєнний період на Західній Україні (окупованій Польщею) почалися дискусії про порядок кольорів на прапорі. Історично склався і був визнаний синьо-жовтий, однак прихильники жовто-синього (блакитного) обґрунтовували свою позицію тим, що за правилами геральдики зверху вміщується барва основного символу, а знизу – барва поля герба (герб УНР – золотий тризуб у синьому полі). Таке правило справді існувало в німецькій геральдиці для створення міських прапорів. Його використали поляки, узаконюючи в серпні 1919 р. біло-червоний прапор. Але, скажімо, в Угорщині, Боснії та інших землях воно діяло навпаки. Оскільки українська вексилологія й геральдика з огляду на історичні обставини формувалися під різноманітними впливами й не мала (на відміну од польських) єдиних усталених правил, то зовсім не зрозуміло, навіщо було штучно переносити вимоги німецької геральдики на українських грунт, та ще й для національного прапора. Тим не менш в Західній Україні в 1920–1939 рр. всюди починають уживати виключно жовто-блакитного прапора, яким користувалися також важливі центри українського життя на еміграції (як то «Пласт» та уряд ЗУНР в екзилі). Згідно законів геральдики основний колір (тут – жовтий) має бути зверху. Такий же прапор був у вжитку українських військових формацій 1941–1944 років – дивізії «Галичина».

Проте, незважаючи на ці дискусії, коли 1939 року було проголошено незалежність Карпатської України (після анексії Німеччиною Чехії й розпаду Чехословацької республіки), Перший Сейм Карпатської України 15 березня в Хусті ухвалив закон, ч.І, у якому, зокрема, зазначалося: «§5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня».

Між 1945 та 1949 рр. в еміграції виникли непорозуміння між прихильниками блакитно-жовтого і жовто-блакитного порядку поєднання кольорів, що закінчилися постановою Української Національної Ради від 27 червня 1949 р., яка відзначала, що до остаточного встановлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде блакитно-жовтий.

Отже, попри те, що національними кольорами української символіки є і жовтий, і блакитний (синій), державний прапор синьо-жовтого кольору є цілком обумовлений як з історичного, так і з національно-традиційного поглядів».

© Гай-Нижник П.П.    




 
matrix-info БУЛАВА