Павло Гай-Нижник
Політична Партія «КОЗАЦЬКА СЛАВА»
Політична Партія «КОЗАЦЬКА СЛАВА» створена 13 серпня 2006 р. на Установчому з’їзді у м.Києві як Політична партія «Євротурбота». Зареєстрована Міністерством юстиції України 29 листопада 2006 р. (реєстраційний номер 137-п.п.). Першим головою партії був обраний С.Селіванов. У своєму складі партія мала зареєстровані партійні організації у більшості регіонів України. Місцезнаходження центральних статутних органів партії – м.Київ. Партія виступає за «парламентсько-президентську» форму правління, організацію влади за принципом, згідно з яким забезпечується чіткий розподіл повноважень Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, ефективний контроль дотримання законності кожним з органів державного управління, недопущення в Україні авторитаризму, протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади. На президентських виборах 2010 р. партія підтримала кандидатуру В.Януковича. І з’їздом партії, який відбувся 28 лютого 2010 р., було ухвалено рішення змінити ідеологічне спрямування організації у бік розвитку ідеології українського козацтва. У зв’язку з цим з’їздом була прийнята нова назва – Політична Партія «КОЗАЦЬКА СЛАВА». Партію і надалі очолив С.Селіванов. Згідно з новою редакцією програми партія визначила себе прихильником як європейського шляху розвитку України, так і налагодження тісних зв’язків з Росією. Велика увага була приділена соціальній сфері, у якій партія прагнула використати досвід українського козацтва як захисника українського народу та його православної віри. Окрім спорадичних виступів у ЗМІ лідера партії С.Селіванова, партія активності у суспільно-політичному житті України не виявляла. 18 грудня 2011 р. на об’єднавчому з’їзді п’яти політичних сил партія приєдналася до Соціалістичної партії України.
Опубліковано: Гай-Нижник П. Політична партія «КОЗАЦЬКА СЛАВА» // Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х – початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2012. – С.409–410.