В’ячеслав Яремчук, ПавлоГай-Нижник, Олена Любовець

Народна Партія

Народна Партія (НП; попередні назви – Народна аграрна партія України /НАПУ/, Аграрна партія України /АПУ/) створена 5 грудня 1996 р. за назвою Аграрна партія України. Зареєстрована Міністерством юстиції України 30 грудня 1996 р. (реєстраційний номер 812). Ініціатором створення партії виступила Всеукраїнська рада колективних сільськогосподарських підприємств (з 2009 р. – Аграрний союз України). Згідно з рішенням її президії (2 листопада 1996 р.) була створена ініціативна група, під керівництвом якої був скликаний Установчий з’їзд партії у м. Києві. У роботі з’їзду взяли участь 340 делегатів з усіх областей України. З’їзд затвердив програму та статут партії, обрав керівні органи. Головою АПУ був обраний тодішній віце-прем’єр-міністр України М.Зубець.

У програмних документах основною метою діяльності партії визначалася участь у виробленні державної політики розвитку сільського госпо-дарства та інших галузей АПК. Партія виступала за проведення аграрної реформи, запровадження ефективних форм власності на землю та встановлення реальної вартості землі. На переконання АПУ, земля мала надаватися у власність громадянам, які працюють на ній, з правом вільного визначення щодо форм господарювання. У сфері державного будівництва програма пропагувала чіткий розподіл функцій органів державної влади, здійснення місцевого самоврядування у селах, селищах і містах; виступала за проведення виборів до парламенту на багатопартійній основі. Основним принципом зовнішньої політики АПУ проголошувала поєднання національних інтересів України з «загальнолюдськими інтересами світового співтовариства».

Центральні статутні органи партії: з’їзд, політична рада, політвиконком, ревізійна комісія; керівні особи: голова партії, заступники голови партії. Місцезнаходження центральних керівних статутних органів – м.Київ. Станом на кінець 1997 р. партія зареєструвала 27 регіональних організацій (АР Крим, обласні, міські у містах Києві та Севастополі). Чисельність партії, яка на початку 1997 налічувала 106 тис. чол., у тому числі й за рахунок масового вступу до її лав колишніх членів Селянської партії України, була доведена у 2005 р. до 450 тис. чол.

І з’їзд АПУ відбувся 15 березня 1997 р. у м. Києві. З’їзд затвердив доповнення до програми, нову редакцію статуту, переобрав керівні органи. Новим головою партії було обрано К.Ващук (на момент обрання – народний депутат Верховної Ради України ІІ скликання). Провідною темою ІІ з’їзду АПУ (м.Київ, 14 листопада 1997 р.) було обговорення питання щодо участі партії у парламентських виборах 1998 р. Було ухвалено передвиборчу програму, затверджено партійний список кандидатів у народні депутати України (188 кандидатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, з них 176 членів партії; в одномандатних округах – 108, з них 96 членів партії). Партійний виборчий список був зареєстрований ЦВК 18 грудня 1997 р. (постанова № 49).

За результатами голосування, яке відбулося 29 березня 1998 р., у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі партія здобула підтримку 978 330 виборців (3,7 % голосів при 4% виборчому бар’єрі). В одномандатних виборчих округах обрано 2 кандидати за партійним списком. Крім того, народними депутатами України було обрано 6 членів партії, які скористалися правом на самовисування. Таким чином, до Верховної Ради України ІІІ скликання (1998–2002 рр.) потрапило 8 членів партії.

22 травня 1999 р. відбувся 1-й етап ІІІ з’їзду АПУ. З’їзд розглянув проекти нових редакцій програми та статуту партії, обрав керівні органи та голову партії – М.Гладія (на момент обрання – віце-прем’єр-міністр України з питань АПК). Делегати підтримали кандидатуру Л.Кучми як кандидата у Президенти України. Під час президентських виборів 1999 р. партія входила до складу передвиборчого блоку політичних партій «Наш вибір – Леонід Кучма!». 5 лютого 2000 р. у м. Києві відбувся 2-й етап ІІІ з’їзду АПУ, на якому були внесені зміни до програми та статуту партії.

Наступний, IV з’їзд АПУ був присвячений питанню участі партії у чергових парламентських виборах 2002 р. 1-м етапом IV з’їзду (м.Київ, 8 грудня 2001 р.) було ухвалене рішення про створення міжпартійного виборчого блоку у складі АПУ, НДП, ПППУ, Партії регіонів (ПР), Політичної партії «Трудова Україна». Голові партії М.Гладію було надано повноваження щодо укладання угоди про утворення блоку. 15 грудня 2001 р. лідери названих партій підписали угоду про створення Виборчого блоку політичних партій «За Єдину Україну!». На 2-му етапі IV з’їзду (м. Київ, 12 січня 2002 р.) його делегатами було схвалено проект передвиборчої програми блоку, затверджені кандидатури у народні депутати України від партії в одномандатних виборчих округах (45 осіб) та у багатомандатному загальнодержавному окрузі від АПУ у складі блоку (45 осіб).

За результатами голосування, яке відбулося 31 березня 2002 р., згаданий блок отримав загалом 121 мандат народних депутатів. У Верховній Раді України IV скликання (2002–2006 рр.) була створена фракція «Єдина Україна», до складу якої входило 24 члени АПУ. Впродовж І парламентської сесії утворилася фракція «Аграрники України», яка з 22 жовтня 2002 р. отримала назву фракція Аграрної партії України. Фракція діяла упродовж І–V сесій. Її чисельність становила 16 народних депутатів на початку і 21 – на кінець V сесії. Після перейменування партії фракція з 15 червня 2004 р. діяла під назвою – фракція Народної аграрної партії (керівник фракції – К.Ващук).

На 2-му етапі V з’їзду АПУ (м. Київ, 18 жовтня 2003 р.) головою партії було обрано І.Кириленка. Наступна реорганізація партії відбулася на 1-му етапі VI (позачергового) з’їзду (м. Київ, 9 червня 2004 р.), у роботі якого взяли участь 295 делегатів. З’їздом було одноголосно обрано лідера партії – В.Литвина (Голову Верховної Ради України IV скликання). У зв’язку з прагненням партії кардинальним чином розширити свою соціальну базу з’їзд ухвалив рішення про її перейменування у Народну аграрну партію України.

Новоутворена НАПУ проголосила своєю метою вираження і захист інтересів усіх верств населення України, передусім селянства, а також тих категорій суспільства, які пов’язані з аграрним сектором – працівників сільськогосподарських підприємств усіх форм господарювання, представників сільської інтелігенції – лікарів, вчителів, працівників культури, управлінців, ветеранів праці, молоді. Серед своїх пріоритетів партія визначила ринкові реформи, приватну власність, демократію та свободу особистості. Рішенням 2-го етапу VI з’їзду (липень 2004 р.) партія підтримала кандидатуру В.Януковича на пост Президента України під час президентських виборів 2004 р.

На VII (позачерговому) з’їзді НАПУ (м. Київ, 11 лютого 2005 р.), у ро-боті якого взяли участь 306 делегатів, у зв’язку з необхідністю зміцнення статусу партії, розширення сфери її політичної діяльності було прийняте рішення про наступну зміну її назви на – Народну Партію (НП), яку і надалі очолив В.Литвин. У своїй програмній доповіді на з’їзді лідер партії визначив роль НП у політичному житті України як центристської, об’єднуючої сили, визначив її головні пріоритети, зокрема досягнення національної єдності, демократичне (з урахуванням національних традицій) вирішення питання ринку землі, розподіл бізнесу і політики, деолігархізація влади, відстоювання національних інтересів України за умов поглиблення європейських та світових інтеграційних процесів, утвердження політичної нації, формування громадянського суспільства. З’їздом був ухвалений програмний документ – «Маніфест Національного Єднання. Звернення Народної Партії» та висловлена підтримка новообраному Президенту України В.Ющенку.

У 2006 р. партія взяла участь у виборах до Верховної Ради України V скликання у складі «Народного блоку Литвина». За результатами голосування, яке відбулося 26 березня 2006 р., блок здобув підтримку 619,9 тис. виборців (2,44 % голосів при 3-відсотковому виборчому бар’єрі) і не потрапив до парламенту. Попри поразку на загальнонаціональному рівні у місцевих радах НП була представлена більш ніж 25 тисячами депутатів різного рівня. Фракції партії, зокрема, діяли у 17 обласних радах та Київській міськраді. У вересні 2006 р. НП перейшла в опозицію до влади (В.Ющенка).

5 грудня 2006 р. (у день 10-річчя утворення) проведено 1-й етап ІХ з’їзду НП, на якому були винесені на обговорення нові редакції програми та статуту. Ці документи були затверджені на 4-му етапі ІХ з’їзду НП (м.Київ, 9 листопада 2007 р.). Базуючись на попередніх напрацюваннях, як було задекларовано у програмі, партія в основу своєї політики поклала «народну ідеологію» – лівоцентристську доктрину розвитку соціально-економічних, політичних та суспільних процесів в Україні, спрямовану на «захист людей найманої праці, подолання бідності, в тому числі за раху-нок соціальної відповідальності багатих верств суспільства». Виходячи з основних гасел програми – «Стратегічна мета – подолання бідності», «Україна не буде країною бідних людей!» та ін. Програма запропонувала як ключову складову української національної ідеї «Комплексну програму подолання бідності та забезпечення заможного життя кожного громадянина», що передбачало низку заходів у різних галузях життя. Серед них: формування ефективної економіки на інноваційних засадах, встановлення високих стандартів життя, запровадження погодинної оплати праці зі збереженням 40-годинного робочого тижня, реалізацію дієвого механізму повернення втрачених заощаджень, реальне підвищення зарплат працівникам бюджетної сфери (вчителям, лікарям, працівникам сфери культури тощо), впровадження державної програми соціального житла, вирівнювання економічного розвитку регіонів, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, здійснення комплексної реформи податкової системи, формування цілісного соціального пакету підтримки молоді та ін. Значна увага у програмі була відведена боротьбі проти «олігархічного капіталу», «тіньової економіки». Згаданий документ ініціював повернення до мажоритарної системи виборів до Верховної Ради України та місцевих органів влади, запровадження механізму звітності народних депутатів та їх відкликання, скасування депутатської недоторканності, ліквідацію всіх депутатських привілеїв; й закликав до рішучої боротьби з корупцією, у т.ч. запровадження обов’язкового декларування доходів та витрат держслужбовців та членів їх сімей, посилення вимог до чиновництва.

Для участі у позачергових парламентських виборах 2007 р. НП об’єдналася у виборчий блок з Трудовою партією України (ТПУ, згодом – Політична партія «Сильна Україна»), створивши «Блок Литвина». Під час передвиборчої агітації блок активно використовував гасло – «Країні потрібен Литвин!». За результатами виборів, які відбулися 30 вересня 2007 р., блок підтримали 924 568 виборців (3,96% голосів). Згідно із квотою блок отримав 20 мандатів народних депутатів (13 з них були чле-нами НП), що дозволило створити парламентську фракцію «Блок Литвина». У грудні 2008 р. фракція увійшла до коаліції з «Блоком Юлії Тимошенко» (БЮТ) та блоком «НАША УКРАЇНА – НАРОДНА САМООБОРОНА» (НУ–НС), а В.Литвин став Головою Верховної Ради України VI скликання. У зв’язку з виходом на початку 2010 р. Політичної партії «Сильна Україна», як правонаступниці ТПУ, з виборчого «Блоку Литвина» у листопаді 2010 р. фракція «Блок Литвина» змінила назву на нову – фракція «Народної Партії».

На 1-му етапі ХІ з’їзду партії (м.Київ, 21 жовтня 2009 р.) В.Литвин був висунутий кандидатом у Президенти України. У І турі виборів він здобув 2,35% голосів виборців й посів 7-ме місце серед претендентів. У ІІ турі голосування НП не підтримала жодного з кандидатів, проте на рівні обласних організацій (зокрема, Одеської) підтримала кандидатуру В.Януковича.

Після перемоги у 2010 р. на президентських виборах В.Януковича партія увійшла до складу пропрезидентської коаліції з ПР та КПУ, окремих депутатів від БЮТ та НУ–НС, а її представники – до уряду М.Азарова. На виборах до місцевих органів влади 2010 р. партія здобула 9 349 мандатів (4,17%) сільських, селищних, міських голів. Партія представлена у 20 обласних радах та у Севастопольській міській раді.

Опубліковано: Яремчук В., Гай-Нижник П., Любовець О. Народна Партія // Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х – початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2012. – С.267–270.