hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

В’ячеслав Яремчук, Павло Гай-Нижник

Партія відродження села

Партія відродження села (попередні назви – Партія Вільних Селян і Підприємців України, Партія вільних селян України) створена 15 лютого 1993 р. на Установчому (І) з’їзді партії у м. Києві за присутності 97 делегатів з 17 областей України за назвою Партія вільних селян України. Зареєстрована Міністерством юстиції України 21 травня 1993 р. (реєстраційний номер 460). Головою партії було обрано В.Гордієнка. На момент реєстрації партія мала близько 1 тис. членів, на кінець 1993 р. – близько 4 500 чол., на 1 січня 1999 р. – 1 600 осіб. Базою для розгортання організаційної мережі партії стала Асоціація фермерів України. Партія розглядалася її засновниками як противага існуючим селянським структурам (зокрема, «Селянській спілці», Селянській партії України), які, на їх переконання, складаючись з номенклатурних працівників аграрного сектору, гальмували розвиток фермерства, розвиток ринкових відносин у селі.

На ІІІ з’їзді (м. Київ, 27 березня 1994 р.), прагнучи розширити свою соціальну базу, партія прийняла нову назву – Партія Вільних Селян і Підприємців України (ПВСіПУ), у зв’язку з чим відповідні доповнення були внесені до програми та статуту.

Згідно із програмою ПВСіПУ мала намір брати участь у розбудові незалежної Української держави як «президентсько-парламентської» унітарної республіки та сприяти консолідації української нації. Головну мету своєї діяльності партія бачила у створенні класу вільного селянства, сприятливих умов для творчого господарювання на засадах приватної власності, організації нової структури господарювання на селі. У суспільно-політичній сфері партія, висловивши цілковиту підтримку проголошенню суверенної, демократичної, соціальної й правової держави, прагнула наповнити ці гасла реальним змістом, здійснення чого передбачалося шляхом докорінного внутрішнього реформування українського суспільства, подолання соціально-економічної кризи, відсторонення від влади колишньої комуністичної номенклатури. У міжнародній галузі партія виступила прибічницею курсу на європейську інтеграцію України, вступу до НАТО, дотримання рівноправних взаємин з Російською Федерацією.

ПВСіПУ не виявляла значної активності, що стало причиною втрати її впливів на суспільство. Якісно новий період у діяльності партії розпочався восени 1995 р., коли керівника партії В.Гордієнка через незадовільний стан здоров’я змінив М.Біскупський, президент асоціації «Украгросервісферм». Під час президентської виборчої кампанії 1999 р. партія увійшла до Блоку політичних партій «Наш вибір – Леонід Кучма!». Партія здійснила спробу участі у виборах до Верховної Ради України IV скликання (31 березня 2002 р.), увійшовши до складу Виборчого блоку «За Ющенка!», створеного 25 січня 2002 р. Однак через порушення виборчого законодавства 14 лютого 2002 р. ЦВК відмовила блоку у реєстрації.

4 грудня 2005 р. VIIІ з’їзд партії змінив керівний склад партії. Головою ПВСіПУ було обрано І. Томича, народного депутата Верховної Ради України IV скликання, голову Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин, президента Асоціації фермерів та приватних землевласників України, члена фракції «Наша Україна». З’їздом було прийняте рішення про участь партії у чергових виборах до Верховної Ради України V скликання (26 березня 2006 р.) у складі міжпартійного виборчого блоку партій. Таке об’єднання за назвою Український Народний Блок Костенка і Плюща було зареєстроване ЦВК 9 грудня 2005 р. У виборчому списку блоку, який складався з 219 кандидатів, партію представляли 16 претендентів (7,3%). Лідер ПВСіПУ І.Томич був внесений до списку за № 15. Результати парламентських виборів виявилися для членів виборчого блоку невдалими.

Згідно з рішенням ІХ (позачергового) з’їзду ПВСіПУ, який відбувся 20 червня 2006 р., партію було перейменовано у Партію відродження села. На позачергових виборах до Верховної Ради України VI скликання (30 вересня 2007 р.) партія взяла участь у складі Селянського Блоку «Аграрна Україна» (її лідер – І.Томич очолив виборчий список блоку). Однак результати голосування не дали можливості учасникам блоку стати парламентськими партіями. Під час президентської виборчої кампанії 3-м етапом Х з’їзду партії (24 жовтня 2009 р.) було ухвалене рішення про підтримку кандидатури Ю.Тимошенко. З’їзд також висловив підтримку Державній програмі розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації до 2015 р. Головою партії знову було обрано І.Томича, крім того, – затверджено новий склад керівних органів партії. На 2-му етапі ХІ з’їзду партії, який відбувся 3 березня 2010 р., було ухвалено рішення про обрання головою партії Д.Вороніна.

Партія спорадично виявляла активність у суспільно-політичному житті України (зокрема, її лідери час від часу виступали у ЗМІ, стаючи на захист розвитку національного сільськогос-подарського виробника).

Партійний орган – газета «Фермер – вільний селянин».

У руслі об’єднавчого процесу лівих партій України делегатами останнього з’їзду Партії відродження села, який відбувся 17 грудня 2011 р., було прийнято рішення про саморозпуск партії. Того ж дня за участі представників партії відбувся форум п’яти політичних сил, який ухвалив рішення про утворення на базі Партії «Справедливість» нової політичної партії – Партії «Об’єднані ліві і селяни», лави якої й мали поповнити члени Партії відродження села після саморозпуску останньої.

В’ячеслав Яремчук, Павло Гай-Нижник   

Опубліковано: Яремчук В., Гай-Нижник П. Партія відродження села // Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х – початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2012. – С.297–299.


 
БУЛАВА