В’ячеслав Яремчук, Павло Гай-Нижник

Партія «Реформи і порядок»

Партія «Реформи і порядок» (ПРП; упродовж 2004–2005 рр. діяла за назвою Партія «Наша Україна») створена 11 жовтня 1997 р. на Установчому (І) з’їзді у м. Києві за присутності понад 200 делегатів з 20 областей України та АР Крим. Зареєстрована Міністерством юстиції України 24 жовтня 1997 р. (реєстраційний номер 932). Перший голова партії – В.Пинзеник.

Ядро партії становили відомі політичні і державні діячі (серед них – В.Пинзеник, С.Соболєв, В.Бондаренко, В.Філенко, О.Ємець, С.Терьохін, М.Поживанов, О.Доній, М.Томенко та ін.), депутати Верховної Ради України, підприємці, інтелігенція. Центральні статутні органи партії: з’їзд, головна рада, виконавчий комітет, контрольно-ревізійна комісія, секретаріат; керівні особи: голова партії, заступники голови партії, голова виконавчого комітету. Місцезнаходження центральних статутних органів партії – м.Київ.

У 1998 р. ПРП мала зареєстрованими 21 регіональну організацію (АР Крим, обласні, міські міст Києва та Севастополя), чисельність яких була доведена у 2005 р. до 27. Станом на 1 січня 1999 р. партія об’єднувала близько 10 тис. членів. ПРП входить до міжнародної співдружності правоцентристських сил, співпрацює з Британською консервативною партією, Християнсько-демократичною партією Німеччини, Союзом Правих Сил Російської Федерації, Партією Свободи та Демократії (Королівство Нідерланди), Партією Реформ (Естонія).

Лідери партії, зараховуючи себе до прибічників правоцентристського демократичного напряму, виступають противниками як комуністичної ідеології, так і «кланово-олігархічного капіталізму». Згідно із програмою, метою ПРП є проведення соціально-економічних і політичних перетворень, утвердження в Україні громадянського суспільства та демократичної правової держави з соціально-ринковою економікою. Партія ідентифікувала себе як прибічниця проведення радикальних економічних, правових та політичних реформ в Україні, спрямованих на вихід з кризи, «зміну правлячого режиму», створення системи, яка б діяла в ім’я інтересів «окремої Людини і Народу в цілому». У сфері зовнішньої політики партія виступила проти практики «багатовекторності», яку розцінювала як загрозу для національної безпеки України, за рівноправні стосунки з усіма країнами світу, але без створення наддержавних структур. Останнє передбачало активну співпрацю України у міжнародних інституціях та структурах європейської спільноти – ООН, ЄС, Раді Європи, НАТО, вступ до СОТ, ефективну взаємодію з країнами СНД у сферах соціально-економічного та культурного співробітництва.

ПРП є однією з небагатьох політичних партій України, яка спромоглася у короткий строк стати невід’ємною частиною політичного життя України, бути представленою у національному парламенті, починаючи з Верховної Ради України ІІ скликання та уряді. Вже на ІІ з’їзді ПРП (м. Київ, 7 листопада 1997 р.) було схвалене рішення про самостійну участь партії у чергових виборах до Верховної Ради України ІІІ скликання. Передвиборча платформа ПРП у вигляді «Договору між Партією «Реформи і порядок» та громадянами України», була розрахована на 1998–2002 рр. Платформа передбачала створення парламентської більшості і шляхом законодавчої ініціативи проведення реформ у бюджетній, аграрній, пенсійній, правовій, медичній, освітній, військовій сферах, протягом 1–3 років радикально поліпшити якість життя громадян України, досягнути високого ступеня їх правового та соціального захисту. У разі невиконання договору керівництво ПРП зобов’язувалося здійснити саморозпуск партії.

Партійний виборчий список, зареєстрований ЦВК 18 грудня 1997 р., складався з 191 кандидата (з них 175 були членами ПРП). 83 кандидати було висунуто для балотування в одномандатних виборчих округах (з них 70 – члени ПРП). До першої п’ятірки виборчого списку були внесені прізвища: В.Пинзеника (ПРП), С.Соболєва (ПРП), А.Лопати (безпартійний), М.Поживанова (ПРП), С.Терьохіна (ПРП). За результатами парламентських виборів, які відбулися 29 березня 1998 р., партія здобула підтримку 832 574 виборців (3,13% голосів при 4-відсотковому виборчому бар’єрі), зайнявши 10-те місце серед 30 учасників виборів. Партія подолала виборчий бар’єр у 5 регіонах України (найвищий показник у Львівській обл. – 12,8%).

Обрання 6 представників ПРП в одномандатних виборчих округах (серед них – В.Пинзеника, С.Терьохіна та ін.) дозволило партії зберегти статус парламентської партії. 22 грудня 1998 р. у Верховній Раді України була зареєстрована фракція ПРП «Реформи–центр» у складі 14 депутатів, до якої увійшли й депутати від Народного Руху України (НРУ). Згодом ця фракція трансформувалася у фракцію «Реформи–Конгрес», яка об’єднала 26 депутатів. Фракція, основу якої становили представники ПРП – В.Пинзеник, С.Терьохін, І.Осташ, О.Жир, продовжила традиції депутатської групи «Реформи» парламенту попереднього скликання. Фракція ставила перед собою завдання проведення через парламент законів, спрямованих на формування сприятливого економічного середовища у державі, лобіювання інтересів національного виробника.

Значну роль у перетворенні ПРП на всеукраїнську політичну партію, яка ідентифікувала себе з правоцентристською опозицією, відіграв ІІІ з’їзд партії, який відбувся 5 грудня 1998 р. за участі 125 делегатів. З’їздом було розглянуте питання про політичні перспективи ПРП, внесені зміни і доповнення до статуту. Виступаючи на з’їзді, В.Пинзеник заявив: «Партія «Реформи і Порядок» була і залишається правоцентристською опозиційною партією, для якої опозиція – це не істерія і демагогічні гасла, а реальні альтернативи діючій владі. Україна, як ніяка інша держава, підтверджує, що не буває кризи економічної – криза має політичні причини. Криза України – у зрощенні корумпованого державного чиновництва з клановою частиною підприємців».

Спираючись на досягнення попередніх домовленостей між В.Пинзеником та головою НРУ В.Чорноволом (2 грудня 1998 р.), з’їзд ухвалив рішення про утворення правоцентристського виборчого блоку на час президентської виборчої кампанії 1999 р. та на чергових виборах до Верховної Ради України IV скликання 2002 р. Згадані рішення передбачали висунення єдиного кандидата на президентських виборах та формування спільного виборчого списку на парламентських виборах з метою утворення правоцентристської парламентської більшості та формування урядової коаліції. З’їздом, враховуючи загрозу ймовірного «лівого політичного реваншу», було ініційоване звернення до Президента України Л.Кучми, в якому йому було запропоновано відмовитися від повторного балотування на президентських виборах на користь єдиного кандидата від правоцентристських сил. Наприкінці 1998 – початку 1999 року керівництво ПРП, обстоюючи ідею утворення широкої міжпартійної коаліції, вело переговори з В.Ющенком, пропонуючи йому висунути свою кандидатуру на пост Президента України, однак останній відмовився від цих пропозицій.

Проблема участі партії у президентській виборчій кампанії стала головною на IV (позачерговому, об’єднавчому) з’їзді ПРП, який відбувся 29 травня 1999 р. З’їзд, на якому як делегати були присутні представники інших партій, завершив об’єднавчий процес, прийнявши рішення про долучення до ПРП активістів з Демократичної партії України, Народно-Демократичної партії та Ліберальної партії України, кілька з яких були обрані до керівних органів ПРП. Під час роботи з’їзду головами ПРП та НРУ (В.Пинзеником та Г.Удовенком) була підписана угода «Про основні засади діяльності блоку Народного Руху України та Партії «Реформи і порядок», спрямована на співпрацю під час виборчих кампаній 1999-го та 2002-го років. Як наголошувалося в угоді, вона базувалася на заяві Пинзеника–Чорновола про утворення «спільного блоку з метою створення єдиної партії», і мала чинність до моменту формалізації «спільної партії». Своїм вістрям згадана угода була спрямована проти претендентів на посаду Президента України Л.Кучми, О.Ткаченка (як представників владно-олігархічних угруповань) та лідера КПУ П.Симоненка. Настанови з’їзду були втілені під час І туру президентських виборів в Україні (31 жовтня 1999 р.), коли ПРП підтримала лідера НРУ Г.Удовенка, а під час ІІ туру (14 листопада 1999 р.) закликала своїх прибічників голосувати проти обох претендентів – Л.Кучми та П.Симоненка.

Після завершення президентської кампанії 24 грудня 1999 р. В.Пинзеник, Г.Удовенко та лідер Конгресу Українських Націоналістів Я.Стецько підписали угоду про політичну співпрацю, яка стала базою для майбутнього Блоку національних сил. Першою значною акцією блоку стала підтримка кандидатури В. Ющенка на посаду Прем’єр-міністра України (грудень 1999 р.), участь у формуванні та розробці програми його уряду. ПРП ухвалила низку заяв на підтримку програми економічного зростання «Реформи заради добробуту», ініціювала та провела збір підписів громадян в рамках акції «За Ющенка! За Реформи!». Всеукраїнська акція підтримки уряду В.Ющенка «принесла» три мільйони підписів з усіх регіонів України. Після відставки уряду В.Ющенка ПРП перейшла в опозицію. Ключовими питаннями її діяльності було визнано збереження досягнень, яких домігся уряд В.Ющенка за півтора роки реформ. Послідовну позицію зайняла партія і під час політичної кризи 2000–2001 рр. Обстоюючи демократію та засади громадянського суспільства, ПРП вимагала відставки силових міністрів, непрофесійні та упереджені дії яких призвели до виникнення кризи, засуджувала антидемократичні дії влади.

Логічним продовженням цих дій стало підписання 9 січня 2002 р. ПРП у складі 10 партій національно-демократичної спрямованості угоди про створення Виборчого блоку політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна», призначеного для участі у виборах до Верховної Ради України IV скликання, які відбулися 31 березня 2002 р. У виборчому списку блоку, до якого входили 194 кандидати у народні депутати (брали участь у балотуванні 188), члени ПРП становили 13,4% (В.Пинзеник займав позицію під №5, С.Соболєв – №16). За результатами парламентських виборів блок здобув підтримку 6108 088 виборців (23,57% голосів при 4-відсотковому виборчому бар’єрі), посівши 1-ше місце серед 33 учасників виборів. Успіх на виборах (отримання 70 мандатів депутатів у багатомандатному загально-державному виборчому окрузі та 42 в одномандатних виборчих округах) дозволив учасникам блоку створити у складі Верховної Ради України IV скликання потужну фракцію «Наша Україна». У її складі ПРП мала найчисельнішу партійну групу – 28 депутатів.

Згодом, рухаючись у руслі консолідаційних процесів у рамках Виборчого блоку політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» та ідеї створення єдиної партії національно-демократичного спрямування, враховуючи свої високі потенційні ресурси, ПРП на VIII з’їзді (18 липня 2004 р.) прийняла рішення про зміну своєї назви на нову – Партія «Наша Україна». За цією назвою партія брала участь у президентській виборчій кампанії 2004 р., підтримавши кандидатуру В.Ющенка на пост Президента України. Представники партії очолили 10 обласних штабів В.Ющенка. Партія та її лідери брали активну участь у подіях, які увійшли в історію як «помаранчева революція». На початку 2005 р. чотири представники партії увійшли до складу нового уряду України, в якому В. Пинзеник був міністром фінансів.

Під час підготовки до парламентських виборів 2006 р. ІХ з’їздом Партії «Наша Україна» (9 липня 2005 р.) було ухвалено рішення про створення виборчого блоку, спрямованого на підтримку Президента України В. Ющенка. Передовсім до утворення увійшли чотири партії – Політична партія «Наша Україна», Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», НРУ та Українська Народна Партія, які звернулися до заснованої у березні 2005 р. Політичної партії «Народний Союз Наша Україна» (ПП НСНУ, з 2009 р. – Політична партія «Наша Україна») з пропозицією об’єднати ресурси пропрезидентських партій, сформувавши єдиний список кандидатів, що мало посприяти здобуттю більшості у складі наступного парламенту. Однак через міжпартійну конкуренцію ці наміри не були реалізовані. За цих обставин, посилених напруженням, яке виникло унаслідок тотожності назв політичних організацій, керівництво Партії «Наша Україна» було вимушене дистанціюватися від кола безпосереднього оточення В.Ющенка й повернутися (рішення прийняте у серпні 2005 р.) до первинної назви партії – ПРП. 8 вересня 2005 р. у Верховній Раді України було утворене нове депутатське об’єднання – фракція Партії «Реформи і порядок», яка складалася з 15 депутатів. Х з’їздом партії, який відбувся 8 жовтня 2005 р., було остаточно ухвалене рішення про відновлення попередньої назви партії – Партія «Реформи і порядок».

Після серії безрезультатних переговорів з ВО «Батьківщина» щодо утворення виборчого об’єднання, ІІ етапом ХІ з’їзду ПРП (10 грудня 2005 р.) було ухвалено рішення про створення виборчого блоку для участі у виборах до Верховної Ради України V скликання разом з Громадянською партією «ПОРА»(ГП «Пора»). Того ж дня лідерами партій (В.Пинзеником, В.Каськівом) була підписана угода про створення виборчого блоку «Громадянський блок «ПОРА–ПРП». Лідери виборчого об’єднання заявили, що їхньою метою є не конкурувати з іншими політичними силами, а прийти їм на зміну. На міжпартійному з’їзді (19 грудня 2005 р.) був сформований виборчий список, загальною чисельністю 388 кандидатів у народні депутати України (на момент виборів – 298), з якого 59% становили члени ПРП, 32,5% – члени ГП «ПОРА», інші були безпартійними. До першої п’ятірки списку представників блоку увійшли: В.Кличко (безпартійний), В. Пинзеник (ПРП), В.Каськів (ГП «ПОРА»), Т.Стецьків (ПРП), Є. Золотарьов (ГП «ПОРА»). На проведення передвиборчої агітації блок витратив 22,3 млн грн (7-ма позиція серед учасників виборів).

За результатами парламентських виборів, які відбулися 26 березня 2006 р., блок здобув підтримку 373 478 виборців (1,47% голосів при 3-відсотковому виборчому бар’єрі), зайнявши 10-те місце серед 45 учасників виборів. Виборчий бар’єр блок подолав лише у Львівській обл. (5,05%). У той же час значна кількість членів ПРП стала депутатами місцевих рад (470), була обрана головами міських (4), сільських та селищних рад (41).

Опинившись поза парламентом, партія і надалі займала активну позицію у політичному житті України. ПРП однією з перших у вересні 2006 р. заявила про свій перехід в опозицію до уряду В.Януковича та «Антикризової коаліції» у Верховній Раді України, підтримала вимоги розпуску парламенту. 20 жовтня 2006 р. Ю.Тимошенко та В.Пинзеник підписали угоду про спільні дії БЮТ та ПРП в опозиції. У квітні 2007 р. ПРП підписала угоду з ВО «Батьківщина» та УСДРП про створення виборчого «Блоку Юлії Тимошенко», призначеного для участі у позачергових виборах до Верховної Ради України VI скликання, які відбулися 30 вересня 2007 р. До виборчого списку блоку загальною чисельністю 450 осіб увійшов 51 представник ПРП (В.Пинзеник – №6, С.Соболєв – №25). За результатами позачергових - парламентських виборів блок здобув підтримку 7 162 193 виборців (30,7% голосів), що дозволило йому впевнено зайняти 2-гу позицію серед 20 учасників виборів. Народними депутатами стали 10 представників ПРП, які увійшли до складу фракції БЮТ. Голова партії В.Пинзеник у грудні 2007 р. був призначений міністром фінансів уряду Ю.Тимошенко. Депутати від ПРП входили до складу Коаліції національного розвитку, стабільності та порядку (діяла впродовж 2008–2010 рр.), до якої увійшли представники фракцій «Блоку Юлії Тимошенко», Блоку «НАША УКРАЇНА – НАРОДНА САМООБОРОНА» та «Блоку Литвина».

На президентських виборах 2010 р. ПРП підтримала кандидатуру на пост Президента України Ю.Тимошенко і після перемоги В.Януковича увійшла до об’єднання опозиційних сил, ядром якого стало ВО «Батьківщина».

На XIV з’їзді ПРП (20 лютого 2010 р.) головою партії було обрано С.Соболєва. Партія бере активну участь у політичному житті України, перебуває у жорсткій опозиції до влади, розцінюючи її дії як такі, що ведуть до реставрації авторитаризму, згортання прав і свобод людини. ПРП з низкою інших опозиційних партій підтримала ініціативу щодо проведення чергових виборів до Верховної Ради України у березні 2011 р., виступила з критикою ініційованих Президентом України та урядом у 2010–2011 рр. політичних реформ. На виборах до місцевих органів влади, які відбулися 31 жовтня 2010 р., партія здобула 113 мандатів депутатів.

Партійний друкований орган – бюлетень «ПРП-Тиждень».

Опубліковано: Яремчук В., Гай-Нижник П. Партія «Реформи і порядок» // Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х – початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2012. – С.353–358.