hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Політична партія «Закон і Порядок»

Політична партія «Закон і Порядок» створена внаслідок проведення 25 травня 2008 р. Установчого з’їзду політичної партії з робочою назвою «Троєщина» (м. Київ) та з’їзду, який відбувся 2 березня 2010 р. Зареєстрована Міністерством юстиції України 23 квітня 2010 р. (реєстраційний номер 181-п.п.) Перший голова партії – А.Капшук. Зміни у назву було внесено на з’їзді, що відбувся 2 березня 2010 р. у м.Києві. Місцезнаходження центральних статутних органів – м.Київ.

Метою діяльності є сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виборах та інших політичних заходах.

Головними завданнями партії є сприяння: вдосконаленню політичної системи України, розбудові громадянського суспільства, розвитку демократії забезпеченню децентралізації влади, розвитку місцевого самоврядування і органів самоорганізації населення; забезпеченню пріоритетності загальнолюдських моральних цінностей у політиці, відстоюванню природних прав і свобод людини; сприяння забезпеченню високих стандартів якості життя громадян України; участі у формуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Політичної активності партія не виявляє.

Павло Гай-Нижник   

Опубліковано: Гай-Нижник П. Політична партія «Закон і порядок» // Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х – початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2012. – С.399–400.


 
БУЛАВА