hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Авіакатастрофи з грошима на борту.
Український рахунок


Опубліковано: Гай-Нижник П. Авіакатастрофи з грошима на борту. Український рахунок // Новий погляд (Львів). – 2012. – 6 липня.

Як відомо, у 1919 році український уряд був у складній військово-політичній та фінансово-економічній ситуації. З метою полегшення фінансового становища республіканської влади взагалі та щонайшвидшого накопичення коштів, необхідних для українського війська, було вирішено передати великі суми українських банкнот з Німеччини, друк яких у 1918 р. замовили ще уряди УНР та Української Держави в німецькій державній друкарні «Reichsdrukerei». Тогочасний міністр фінансів уряду Директорії Борис Мартос з цього приводу згадував, що «з огляду на те, що навіть у Києві важко було організувати друк грошей в достатній кількості», він, «виряджаючи за кордон новопризначеного фінансового агента Г.Супруна, дав йому завдання організувати доставку грошей з берлінської друкарні, хоч би це коштувало дуже дорого».

Згодом, голова Фінансової агентури Міністерства фінансів УНР Г.Супрун, за словами Мартоса, відправив з Німеччини в Україну «цілий вагон готових грошей та різних друкарських матеріалів, але поляки тоді захопили Холмщину, і той вагон вернувся до Берліна». Саме після цього інциденту, він, через спеціального кур'єра Хом'яка, доручив Супрунові організувати доставку українських грошей повітряним шляхом, а через другого кур'єра (Скнара) дав наказ прискорити цю справу. Мартос пише, що з цією метою Г.Супрун уклав угоду із щойно створеним в Німеччині товариством «Люфтганза» («Lufthansa»), якому німецький уряд спішно продав великі аероплани-бомбовози. Насправді ж тут закралися перші помилки у цій справі, що згодом перекочували до всієї історіографії революційного періоду української історії взагалі та цієї справи зокрема. Як свідчить «Доклад Ревізійної комісії міністру фінансів У.Н.Р. в справі ревізії Фінансової агентури в Німеччині за час керування нею п.Супруна, з 1 лютого 1919 р. до 30 квітня 1920 р.»), угоду про доставку українських грошових знаків урядові УНР було укладено не з «Люфтганза», а з товариством «Deutsche Luft Reederei» і зроблено це було, за свідченнями самого фінансового агента Г.Супруна, за пропозицією Міністерства закордонних справ Німеччини. Перемовини з «Дойче Люфт Реедерай» від імені Фінансової агентури Міністерства фінансів УНР вели Ф.Гершун, представники державного контролю УНР Вронський та Аристархів й контролювалися безпосередньо фінансовим агентом Супруном. Таку угоду було оформлено 4 квітня 1919 р. Згідно з угодою DLR брала на себе зобов'язання перевезти до Станіславова 20 тис. кг вантажу (українських грошових знаків - банкнот), за що українська Фінансова агентура мала сплачувати йому 40 німецьких марок за 1 кг ваги вантажу. Українська сторона також повинна була внести власні кошти на організацію і купівлю аеропланів.

Українська сторона закупила німецькі важкі бомбардувальники Р-69, Р-70 та Р-71, розроблені концерном «Zeppelin-Staaken». Вперше подібний бомбардувальник Р-14 піднявся в повітря 1917 р. Це були найбільші і найпотужніші бойові літаки періоду І світової війни. Ширина верхнього крила складала 4,6 м, а нижнього крила 3,6 м, розмах крила – 42,2 м, швидкість польоту – 135 км за годину. В повітря їх підіймали п'ять 260-потужних моторів фірми «Майбах». Відносно висока енергоозброєність дозволяла цим літакам-гігантам нести фантастичне тих часів бойове навантаження – понад 4 тонни (для порівняння: російський «Илья Муромец» підіймав до 500 кг бомб. Дальність польоту із стандартним навантаженням (2 тонни) складала 1300 км. Екіпаж складався з 7 осіб. Перший літак вилетів з Німеччини в Україну 20 червня 1919 р. і привіз до Кам'янця-Подільського 760 кг грошей, за що в Берліні Фінансова агентура УНР сплатила DLR 33 тис. 462 марки. Колишній начальник відділу закордонної преси Генштабу армії УНР підпоручник Я.Макогон, який утік до Польщі й 26 листопада 1919 р. надав денікінцям докладну доповідь про командний склад української армії, повідомляв, що з Берліна своєчасно аеропланами в Україну в середньому достарчається 50-100 млн крб кожних 10-12 днів. Іноді, зазначав він, надсилалися й царські рублі вартістю 500 руб. (як, наприклад, 80 млн руб. було отримано 5 (18) жовтня 1919 р.). Щоправда, він помилково вважав, що пересилку організовує посол УНР в Німеччині Микола Порш, проте тепер вже з'ясувалось, що насправді цю справу налаштовувала Фінансова агентура УНР в Берліні. Я.Макогон писав також, що гроші перевозять величезними апаратами типу «Муромец», тільки ще більшими. Чотири щойно придбані літаки невдовзі вже потребували ремонту моторів. Б.Мартос оповідає, що літаки часто псувалися, «інколи вдавалося направити їх своїми засобами, але частіше літак повинен був чекати, поки через іншого літака давали знати про це в Берліні, і аж третій літак привозив мотор чи якусь іншу запасну частину». За такого стану літальних апаратів не обійшлося й без аварій та прикрих інцидентів за час перельотів.

Так, 8 жовтня один з літаків, що вже повертався з Кам'янця-Подільського, упав і розбився над територією Польщі. Про інший випадок Макогон свідчив, що 25 жовтня 1919 р. поблизу Кракова польськими жовнірами «из озорства» було збито один з таких літаків. Всі пасажири і обслуговуючий персонал загинули, гроші ж невдовзі було повернуто українському урядові. Старший пілот іншого літака, німецький офіцер, вертаючись вже з Кам'янця-Подільського до Берліна, самочинно, без відома української сторони, підвіз пасажира до Відня, де його літак заарештовала антантська контрольна комісія. Ще один аероплан був змушений через несправність моторів приземлитися в Галичині, не долетівши до Кам'янця-Подільського. 2 серпня 1919 року над Польщею (в районі Познані) з якоїсь причини загорівся інший аероплан і впав вже на терені Німеччини (в околиці Ратібора). Загинули усі пасажири, в тому числі й перший державний секретар військових справ ЗУНР, полковник Дмитро Вітовський. В примітках до видання щоденника Євгена Чикаленка В.Верстюк та О.Бойко помиляються, коли вказують, що Вітовський загинув 8 липня 1919 р. в авіакатастрофі, і ця помилка потім перекочувала в укладені ними видання. Не відповідає дійсності й повідомлення вже згадуваного Я.Макогона, який стверджував, що падіння літака відбулося 7 вересня через те, що його бул збито. Найближчою до істини є дата 4 серпня 1919 р., яку встановили свого часу С.Ріпецький, М.Заклинський і яку часто використовують нинішні історики. Втім і ця дата є дещо неточна. Як свідчить розслідування української Ревізійної комісії в Німеччині, 2 серпня 1919 року з Бреслау (Вроцлав) до Кам'янця-Подільського близько третьої години ранку збиралися відлетіти два літаки з українськими грішми. Перший літак («Р-70»), крім грошей, узяв на борт ще й голову дипломатичної місії УНР у Вашингтоні Юліана Бачинського і своєчасно вилетів. Інший літак («Р-71»), на якому мав відлетіти й Вітовський, не вилетів через несправності у моторі, і його довелося лагодити. Вилетів він з Бреслау (з Д.Вітовським на борту) того ж дня, але близько 10-ї години ранку (про це свідчив спеціальний рапорт Фогта, котрий, подаючи відомості про відправку грошей, пише, що «аероплян полетів тільки в 10 годин, бо мотор був несправний і його приходилось лагодити»). Таким чином, літак на кордоні тогочасних Німеччини і Польщі міг зазнати катастрофи лише 2 серпня 1919 р., позаяк не робив зупинок на цьому відрізку шляху, а отже – ця дата і є днем загибелі Дмитра Вітовського. Пізніше вже почалися розмови та пересуди, що нібито польський літак напав на цей аероплан і знищив його або що його збили. Все це, безумовно, вигадки; літак розбився через несправність у моторі, а Д.Вітовський був похований у Берліні 14 серпня 1919 року на цвинтарі Гугенотів (2002 р. У Львові відбулося урочисте перепоховання).

24 серпня зазнав катастрофи й упав у місті Раудені літак «Р-71», а гроші, що були на його борту, згоріли. Ще один літак, що перевозив гроші для українського уряду, чомусь летів не над Галичиною, а над Буковиною і знову ж через несправність у всіх п'яти моторах не долетів 10 км до Дністра й змушений був здійснити аварійну посадку на румунській території. З українського боку Дністра було спрямовано автомобілі на той бік річки, але румунські вояки надійшли першими й, загрожуючи зброєю, арештували німецьких літунів і українського урядовця, що летів з ними (згодом німецьких пілотів інтернували, а українця звільнили). Літак і гроші (300 млн грн) було конфісковано. Жодні заходи української місії в Бухаресті щодо повернення хоча б коштів не мали успіху. Керівник уряду Української Народної Республіки періоду Директорії Ісаак Мазепа пояснює таку позицію тим, що на той час Румунія ще не мала підписаного мирового договору з Німеччиною, проте додає, що згодом цих 300 млн грн, що перевозив аероплан, все ж було передано українському представництву в Бухаресті, але потрапили вони в розпорядження уряду УНР аж 1920 року. Втім значна кількість банкнот, більш як 200 скринь, все ж так і не була перевезена в Україну й продовжувала зберігатися у Бреслау до листопада 1920-го року.

В цьому контексті необхідно спростувати ще одне твердження колишнього голови Ради народних міністрів і міністра фінансів УНР Б.Мартоса про те, нібито аероплани з грошима здійснили лише кілька перельотів. Це не відповідає дійсності. Насправді загалом з Бреслау до Кам'янця-Подільського було здійснено 18 польотів і перевезено 1 млрд 242 млн 140 тис. гривень, що, безумовно, були вкрай потрібні урядові та війську УНР у складні часи літа-осені 1919 року.

__________________________




 
matrix-info БУЛАВА