hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Усі – в патріоти: за планом,
повідсотково і з вибірковою свідомістю

04/25/2012   

Павло Гай-Нижник, Київ. Спеціально для «Час і Події»

номер #2012-17

Опубліковано: Гай-Нижник П. Усі – в патріоти: за планом, повідсотково і з вибірковою свідомістю // Час і події (Чикаго, США). – 2012. – №17. – 25 квітня.

Ні, це не жарт. Вони планують у відсотках за звітністю по кожному року, починаючи з 2013-го і аж по 2017-ий рр. (вочевидь, з огляду на уже заздалегідь запланований другий термін президентства В. Януковича), згідно з чітким графіком перевиховати народ у патріотизм. Ви здивувалися? Так. Так. Влада «професіоналів» та «патріотів» навчить Вас, як любити, що пам’ятати й кого шанувати.

Ви запитаєте, а звідки вони знають що це таке, і як ото виховується. То це вже не так й важливо. Прогляньте, або якщо вистачить терпіння – вчитайтеся, у Проект Концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013 – 2017 рр. (з текстом можна ознайомитися тут: www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/2011(12).proekt.php). І все зрозумієте. А хто жив за часів розквіту передового соціалізму (іншими словами – за тлілого, проте пафосного, брежнєвського застою), той матиме змогу ще й пригадати не такі вже далекі радянсько-партійні п’ятирічні плани, зокрема, й щодо патріотичного виховання населення. З усіма його принадами – звітами про перевиконання плану, зростанням відсотків чи не щотижня, підлабузництвом чиновництва перед вищими посадовцями та правлячими партійними босами, портретами генсека (вибачте, тепер – Президента усієї України) на кожному кутку, маразмом, який усі бачать й сміються з того, що король (вибачте, влада) голий і, врешті, пам’ятаючи безславний кінець (таки загнилого, а не розквітлого) правління будівників кращого життя вже сьогодні й іще ліпшого в перспективі. Я, звичайно ж, про партію влади (КПРС) та їхнє патріотичне виховання та гігантизм (думки), якщо Ви не на тих подумали.

Втім, повернімося до самої Концепції, від якої вже з першого погляду тхне, перепрошую, декларативністю за характером та майже повною ідентичністю за духом та змістом з подібними документами за часів Радянського Союзу.

При цьому, зазначу лише на окремих її твердженнях, які, за сучасних умов, викликають усвідомлення підміни понять, або ж забюрократизації цієї проблеми.

Так, наприклад, у Концепції стверджується, що «рівень патріотизму народу України є недостатньо високим» через те, що «серед молоді у віці 18–29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30–39 років – 42,4%». Проте загальновідомо, що такий показник, як і готовність до еміграції, спричинені достеменно не відсутністю патріотизму, а, натомість, неспроможністю реалізувати свої можливості в Україні, тотальною корупцією, відсутністю місця працевлаштування чи низькою заробітною платнею. Відтак, такі та інші реалії сьогоднішнього життя в Україні абсолютно не вказують на відсутність у вищевказаної категорії громадян патріотизму і мали б звернути увагу влади не на звинуваченні їх у цьому, а на розв’язання поточних соціальних, правових та економічних проблем у державі.

Так само, приміром, «формування позитивного ставлення населення до військової служби і позитивної мотивації у молодих людей щодо проходження військової служби за контрактом та призовом» можливе не з плакатів чи деклараційних заяв Концепції, а в елементарному наведенні ладу, проведенні плідних реформ, переозброєнні та належному фінансуванні тощо Збройних сил України.

У Концепції вказано, що «патріотизм в період становлення нації – це любов до Батьківщини, свого народу, турбота про своє та його благо, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної і незалежної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її, розділити свою долю з її долею». Виникає питання: а хіба ці ознаки мають щезнути (чи не притаманні) вже сформованій нації і хіба все ще не існує української нації?

Доволі дивним, при декларуванні демократичних цінностей і свобод у державі та забезпеченні їх нею, є твердження на необхідності «єдиної оцінки та трактування найважливіших історичних подій, великих наукових звершень, досягнень і військових перемог попередніх поколінь», і що її відсутність «призводить до дефіциту загальновизнаних, позитивних, героїчних прикладів, якими має пишатися підростаюче покоління, не сприяє створенню системи переконань у тому, що бути патріотом своєї країни є життєво необхідним». При цьому наголошується на потребі у «корегуванні змісту освіти на загальнодержавному рівні». Нагадаю, що такі підходи притаманні тоталітарним і авторитарним державам тощо.

Водночас, попередні вимоги Концепції суперечать її подальшому посилу в прагненні забезпечити «розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, вміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, вміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків».

Зазначаючи про обсяг щорічного фінансування Програми у 2013 – 2017 роках (40,0 млн. гривень), автори Концепції не вказали, з яких міркувань та обрахунків було взято саме цю суму, і яким чином вона витрачатиметься. Відтак, щороку на патріотизм українців витрачатимуть по 40 млн. грн. Таку суму заклали у проекті концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013 – 2017 роки. Автори склали чіткий графік перевиховання українців на патріотів. Наприклад, частка громадян, які безумовно вважають себе патріотами, має зрости з теперішніх 31 відсотка до 48. При цьому, щороку таких безумовних патріотів має більшати чітко на 4–6 відсотків. Або показник людей, які пишаються військовою могутністю держави. Зараз таких лише 3 відсотки, але 2017-го мусить бути 11. За планом, готовність українців до еміграції доти має впасти рівно наполовину – з 40 відсотків до 20. Хоч це більше проблема не відсутності патріотизму, а браку можливостей самореалізуватися в Україні.

Аби досягнути таких показників, проводитимуть історико-патріотичні заходи. Вказуючи на необхідності підготовки теле- і радіопрограм патріотичного спрямування, підтримки та сприяння розширенню патріотичної тематики в телевізійних програмах, виданнях періодичної преси, творах літератури і мистецтва та випуску книг і періодичних видань військово-патріотичної тематики, в Концепції ані словом не згадано про проблему пільг щодо видавців, а, тим паче, забезпечення і гарантію їхнього видання українською (!) мовою.

Дивним виглядає неприхований диктат та вказівка на очікуваний результат при проведенні конференцій, фестивалів, конкурсів та виставок на теми військово-патріотичної тематики, де вказується на отримання «об'єктивної інформації про Велику Вітчизняну війну та героїзм українського народу» тощо. У концепції вказано, на які сторінки історії України звернути увагу, а на які – ні. Український патріотизм пропонують будувати не на різносторонній та складній історичній правді, а на однобічному трактуванні фактів. Відтак, у Концепції заздалегідь відкидається намір стимулювати розгляд інших проблем, зокрема, періодів Української революції, Голодомору-геноциду українського народу, ІІ світової війни (Карпатської України, визвольної боротьби середини ХХ ст. тощо), репресій українців за часів СРСР. Автори вважають, що «велика перемога» 1945-го у війні з Німеччиною формує почуття любові до рідної землі, а українська революція 1917–1921 років, Голодомор і масові розстріли 1930-х нічого не важать. Це свідчить, що у влади немає інтелектуального резерву. Радянська пропаганда для них зрозуміла, бо дозволяє створювати кероване населення.

В підсумку, ніхто не вимагатиме демократії, поведінка влади видаватиметься нормою. Українцям варто показувати не лише боротьбу, а й трагедію. У нас є проблемні точки історії – вчинок гетьмана Івана Мазепи перед Полтавською битвою, політичні помилки керівників Української Народної Республіки. Люди також змалечку мають знати, що ми пережили в ХХ столітті і після штурму Берліна. Що радянські часи – це не тільки спокій і добробут, а й залякування, звільнення з роботи й ув'язнення.

Дивним (явно запозиченим з відомого досвіду «епохальних» звітів бюрократії Радянського Союзу) є зазначення на планове отримання показників реалізації програми патріотичного виховання населення (додаток 1), де, зокрема, наприклад, вказується на заплановані (!) відсоткові рівні показників та проявів патріотизму серед населення (зокрема, за «партії патріотичного спрямування» – які партії і хто визначатиме їх за патріотичні?). А чого варті заплановані відсоткові показники «конструктивної критики недоліків у своїй країні», «розмов на патріотичні теми» (!), або ж «роботи з повною віддачею по спеціальності». Патріотизм просувають через самоідентичність і високу культуру, а не нормативно-директивним шляхом. Знаючи, як наші бюрократи полюбляють домальовувати циферки, аби гарно прозвітувати перед начальством, за п'ять років будемо патріотами на всі 120 відсотків.

Вище зазначено лише на окремих аспектах Концепції, яка як за змістом, так і за якістю не відповідає сучасним викликам у суспільстві й не вказує на дійсні і дієві шляхи вирішення проблеми підвищення патріотичних настроїв серед населення нашої держави, а за своїм духом та ознаками нагадує пріснопам’ятні радянські часи.



 
matrix-info БУЛАВА