hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник


Дописи у facebook


24 січня 2013 р.

«Політичні рецидивісти»

«Дурна, захлана і скупердяйська антиукраїнська влада в Україні не просто брехлива, а й сліпа та глуха. У вчителів і вихователів забирають останні копійки із крихітної зарплатні, аби покрити власні ж борги, чиновництво знахабніле й безкарне, судді — продажні, а влада з вишини своєї ницості плює і насміхається із зубожілої людності. У нас на подвір’ї комунальники вранці крадуть пісок із дитячих майданчиків й ним посипають тротуари (крадуть у дітей!), а потвори з київського керівництва звітуються про успіхи. Чи єдиний цей приклад! Кожен з нас може навести ще тисячі й тисячі таких як дрібних, так і великих злочинів.

Вони, політичні рецидивісти (поки що політичні, сподіваюся), крадуть у нас з вами, у нашої країни, у наших дітей, усе — гроші, майно, надра, природу, культуру, історію, освіту. Крадуть неприховано і зухвало. Ця влада хвора й мстива, влада божеволіє від нахабства, базкарності і… страху, бо лише такі хронічні хворі не бачать далі власного гаманця, не бачать прірви, на краю якої стоять, і тягнуть за собою нашу державу. Тупо повторюючи про змови і саботаж, керовані манією переслідування, вони, самі собі ж невірячи, мелять про успіхи своєї політики, чудово усвідомлюючи власну примітивність і неспроможність на найпростішу державну справу. Потопаючи у розкошах, влада забула про елементарну чистоплотність й вже засмерділася від свого зовнішнього бруду та внутрішнього гниття. Люди відверто сміються з цих жорстоких блазнів. Проте чи варто просто сміятися з владоможців? Саме цього вони й чекають. Бо скоро сміятимемося у кімнатках із чотирма стінами та маленьким загратованим віконцем. У Білорусії, певно, теж на перших часах посміхувалися з простакуватого сільського мужлана, який чомусь став у них Президентом… Досміялися… Дочекалися… А у нас не сільський дядько, а загартований, вже неосудний, до того ж — прийшов він вже не один…То чи варто миритися з тим, що нам, усьому народові українському, є огидним і шкідливим, є злочинним і бридким, є чужинним і не здатним до здорового глузду та самоеволюції! Мусимо її змести! Мусимо вимагати у політичної опозиції діяти рішучіше, безкомпромісово і логічно! Мусимо вимагати у цієї опозиції виконати свої обіцянки, або піти геть! Поки не пізно…»

© Гай-Нижник П.П.    




 
matrix-info БУЛАВА