hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Започаткування та розвиток українознавчих досліджень
в Австралії у другій половині ХХ ст.


Завантажити файл .pdf


Опубліковано: Гай-Нижник П. Започаткування та розвиток українознавчих досліджень в Австралії у другій половині ХХ ст. // Гілея. – 2013. – Вип.79 (№12). – С.155–157.

Перша виразна група українців, що прибула на поселення до Австралії по Другій світовій війні на підставі угоди 1947 р. між ІРО та австралійським урядом, складала 21 тис. осіб різного підданства. При цьому усі вони наполягли на тому, аби їх вважали етнічно українцями, а юридично – бездержавними. Згідно з австралійськими документами про натуралізацію іммігрантів, у 1950–1960-х рр. в Австралії налічувалося близько 21 тис. осіб українського походження. За австралійським переписом населення 1986 р., налічувалося 32 тис. 065 осіб української крові, що включало 27% осіб мішаного походження. Проте лише половина з них подала в переписі, що володіє українською мовою. З тих, що народилися поза Австралією (в тому числі й у Німеччині чи Австрії), 75% розмовляють українською мовою, а з народжених в Австралії – тільки 30%. Австралійське статистичне бюро 1986 р. подає також такі відомості: з осіб, народжених в Україні (старших від 15 років), 17,5% не розмовляли «добре» (not well) англійською мовою, а цілком ні (not at all) – 1,5%; подібні ж цифри були й для осіб, що народилися в СРСР – відповідно 22% і 7% [16].

Наукове життя, наука (Scholarship) українців в Австралії розвивалися у двох вимірах – в самій українській громаді та її установах і в загальноавстралійських інституціях. Водночас необхідно розрізняти плекання українознавчих наук та участь українців в інших наукових галузях.

По Другій світовій війні до Австралії прибула нова хвиля української еміграції, в лавах якої прибули й українські вчені, що займалися науковими питаннями українознавства та інших дисциплін. У 1949–1951 рр. з Європи до Австралії переселився ряд науковців – фахівців у галузі українознавства, які одразу ж включилися в громадську і культурну працю української спільноти, задовольняючи, насамперед, її основні запити. Ці особи стали одними з організаторів шкільництва, учителями, редакторами, публіцистами. Що ж до наукової діяльності, то вона носила здебільшого науково-популярний характер. Фахові українознавці, як і інші емігранти, на перших порах свого перебування на новій землі не мали змоги зосередити свою діяльність на науці й мусіли зайнятися фізичною працею аби здобути кошти на прожиток, а для українознавства присвячували здебільшого вільний час.

Попри складнощі еміграційного життя саме ці, натхнені любов’ю до втраченої Батьківщини, люди виявили наполегливість та цілеспрямованість і поклали початок українознавчим дослідженням на п’ятому континенті. Головні зусилля зосереджувалися, переважно, через утворений 1950 року відділ Наукового Товариства ім. Т.Шевченка в Австралії (головні центри осідку були в Мельборні та Сіднеї, згодом виникли осередки в Аделаїді та Канберрі) [3; 7; 9]. Діяльність НТШ полягала в організації наукових доповідей і конференцій та у виданнях. Серед видатних членів Товариства були: літературознавець П.Богацький, мовознавець архієпископ С.Гаєвський, бібліографи Є.Пеленський та С.Радіон, психолог І.Рибчин, тюрколог Є.Завалинський, германіст Т.Ляхович, теолог-бібліст єпископ І.Прашко та інші [3; 7; 9].

30 березня 1976 р. у Сіднеї було засновано українську громадську й академічно-фінансову установу – Фундацію українознавчих студій в Австралії (ФУСА; Ukrainian Studies Foundation in Australia). Метою фундації було зібрання коштів на відкриття українознавчих досліджень в одному з австралійських університетів. Таку ідею під час своїх кількаразових наукових відвідин Австралії активно й плідно поширював професор Манітобського університету (Канада) Ярослав Рудницький. Головним друкованим органом стала газета «Вільна Думка» на чолі з редактором В.Шумським. Першим головою ФУСА став Степан Балко, потім – І.Гордіїв (1981–1992 рр.), а довголітнім фінансовим референтом – Б.Гут, який доклав багато особистих зусиль для створення розгалуженої мережі збирання пожертв по всій Австралії [2, c. 228]. Переважна частина українців підтримала ці наміри й почала надавати пожертви. Зрештою, 1983 р. Фундація дійшла згоди з Університетом ім. Макворі в Сіднеї про відкриття Центру українознавчих студій, що стало початком українознавчих програм на університетському рівні в Австралії [1; 4]. Як наслідок 1984 р. при Університеті ім. Макворі в Сіднеї було відкрито Центр Українознавчих Студій. Відтоді українознавці, зокрема молодого віку, фахово займаються науковою діяльністю в австралійських академічних установах, у яких було започатковано українознавчі програми.

Зазначу, що Центр українознавчих студій при Університеті Макворі в Сіднеї (ЦУСУМ; Ukrainian Studies Centre at Macquarie University), то є університетська програма, що була створена 1978 р. заходами Фундації Українознавчих Студій в Австралії (ФУСА). До цього акту спричинилися головний промотор Ярослав Рудницький, професор славістики з Канади, та група українських професорів в Австралії. Програма розпочалася у формі семінарів й літніх курсів українознавства в Університеті Макворі та в інших австралійських університетах (Фліндерса в Аделаїді, Монаша в Мельборні). На цих літніх курсах (1978 –1982 рр.) навчали здебільшого викладачі з-поза Австралії: крім Ярослава Рудницького, Анна Бойцун, Микола Степаненко, а з місцевих – Володимир Чекалюк (Сідней), Юрій Смоліч (Аделаїда), І.Гордіїв (Сідней) та інші. 1984 р. започатковано регулярну програму при Школі (факультеті) сучасних мов; мало місце аудиторне та кореспонденційне навчання. Першими викладачами програми були: Наталія Пазуняк (1984–1987 рр., Пенсильванський Університет, США) з лектором Г.Кошарською, Марта Гарасовська (1987–1989 рр., докторантка Альбертського Університету, Канада), Ярослав Балан, Сергій Ціпко, Анна Шимків (усі з Канади). Професорами-гостями на короткий час були також: соціолог Всеволод Ісаїв (Торонтський Університет, Канада) та історик Теодор Мацьків (Гайдельберзький Університет, Німеччина) [1; 4; 7].

Директором ЦУСУМ довший час працював І.Гордіїв (1985–1990 рр.). Згодом програму очолила Г.Кошарська, яка стала також керівником славістичного відділу в Школі сучасних мов. Фінансувала ці студії ФУСА. Пізніше фінансування програми перейшло до університетської адміністрації [1; 4; 7].

Майже одночасно із відкриттям Центра українознавчих студій при Університеті Макворі в Сіднеї (Ukrainian Studies Centre at Macquarie University), 1983 р. було відкрито другий лекторат української мови в Австралії – при Університеті ім. Монаша в Клейтоні поблизу Мельборну. Лекторат очолив М.Павлишин [8; 11]. Слід зазначити, що чех за національністю Ї.Марван, що був автором багатьох праць з балто-словянської, в тому числі й української, лінгвістики, був одним з ініціаторів введення української мови як матурального предмету в штаті Вікторія (1975 р.) і сприяв створенню Лекторату Україністики в Університеті ім. Монаша (1983 р.) [5]. Лекторат входить до складу відділення слов’янських мов (засновник і довголітній голова Ї.Марван). Лекторат також веде науково-дослідну та видавничу працю, проводить наукові конференції. Під його керівництвом українську лінгвістику почали досліджувати Олеся Розаліон, Ліда Сидор, Тім Пілбров та ін. 1986 р. у цьому університеті захистила дисертацію перший докторант з україністики О.Дацьків-Розаліон [2; 7; 10; 11].

Ряд науковців-дослідників інших дисциплін працювали згодом в австралійських установах, зокрема в Науково-Промисловій Дослідній організації Коммонвелту (Commonwealth Scientific and Industrial Research Organization – CSIRO): ентомолог С.Парамонов, лікар, фахівець в галузі генетики тварин Теодосій Нелукавий-Ней, агроном-фітопатолог М.Мандрик, хімік Я.Шевчик та інші [7; 11].

Важливим поштовхом до утвердження українознавства в Австралії стало заснування 14 червня 1986 р. у Мельборні при Українській громаді Вікторії (УГВ) Допомогового фонду українознавчих студій (ДОФУС; Ukrainian Studies Support Fund). Фонд було створено з метою фінансування українознавчих досліджень в Університеті ім. Монаша чи якомусь іншому університеті Австралії. УГВ ще від 1983 р. фінансувала українознавчу програму в Університеті ім. Монаша, але 1986 р. було вирішено створити окремий фонд (мужі довір’я – В.Ботте, як перший голова Фонду, Я.Болюх, Я.Михайлишин). Комітет цього фонду став підкомітетом управи УГВ, який з 1987 р. очолив С.Лисенко, а членами стали Я.Михайлишин (скарбник), М.Сліпецький, Н. і Н.Грушецькі та О.Тарнавська [7; 12].

ДОФУС розвинув широку інформаційну кампанію і збір пожертв по усій Австралії. 1986 р. Фондові було подаровано землю Є.Понів, суттєву постійну підтримку виявляла українська кооператива «Дністер» (Мельборн). В підсумку, до червня 1988 р. було зібрано 500 тис. доларів і цієї суми вистачило на підписання довготривалого договору з Університетом. До 1990 р. ДОФУС об’єднав 725 жертводавців, серед яких такі меценати як Олена Іванна Куцик, Василь Голойда, Степан Салдат, Василь і Стефанія Фокшан, Степан Демид та інші. Від 1989 р. Фонд, спільно з лекторатом україністики у Монаші, двічі на рік видає бюлетень «Монашська Україністика» [7; 12].

1983 р. у Мельборні було засновано Лекторат україністики ім. М.Зерова в Університеті ім. Монаша (Mykola Zerov Lectureship in Ukrainian, Monash University). Лекторат веде навчальні програми з української мови й літератури в рамках відділу славістики, готує аспірантів до дипломів магістра і доктора, здійснює науково-дослідну діяльність з українського літературознавства і лінгвістики, публікує книжки [8].

Веденню програми сприяли голова відділу славістики Ї.Марван, голова Української центральної шкільної ради Т.Сліпецька та УГВ, зокрема її голова С.Лисенко. Головним викладачем від початку існування лекторату є М.Павлишин, з яким від 1985 р. співпрацює О.Розаліон-Сошальська. Фінансується лекторат пожертвами від української громади, якими з 1986 р. адмініструє Допомоговий фонд українознавчих студій. 1988 р., коли було підписано договір між Університетом ім. Монаша та УГВ про постійне існування лекторату, його було названо на честь Миколи Зерова [8; 12].

До 1993 р. на курсах лекторату навчалося понад 120 студентів, докторат (Ph. D.) отримали 2 кандидати, магістра (М. А.) – 1. З’явилося понад 100 журнальних статтей україністики, було одержано державні та приватні дотації на проекти дослідження українського театру в Австралії, творчості М.Кміта, української лінгвістики [8; 12]. Лекторат організував низку конференцій (спільно з НТШ Австралії – 1985 і 1990 рр., з Австралійсько-Новозеландською асоціацією славістів – 1988, з Асоціацією україністів Австралії – 1992) [12–15]. Лекторат підтримує зв’язки з українськими, американськими та канадськими осередками україністики, надає стипендії вченим та аспірантам з України. З квітня 1989 р. видається неперіодичний бюлетень «Україністика в Монаші» [8; 12].

Досліджувалася й українська діаспора Австралії. До 1992 р. відбулося 5 конференцій, у яких брали участь і неукраїнці (Д. Ло Біянко, Д.Джапп, Ф.Аріна, Л.Кросс). Серію конференцій організували НТШ в Австралії спільно з лекторатами українознавства в Мельборні і Сіднеї за участі австралійських політиків і науковців. Конференції проводилися в Сіднеї (1983, 1988 рр.), Мельборні (1985, 1990 рр.) і Канберрі (1986 р.). Доповіді робилися як українською, так і англійською мовами, так само двома мовами друкувалися й тексти доповідей. Висліди цих конференцій появилися у серійному виданні «Історія українського поселення в Австралії» (Ukrainian Settlement in Australia) [7–9; 12–15]. В червні 1988 р. у Мельборні відбулася міжнародна конференція на тему: «Російський імперіалізм і Радянський Союз» (організатор Л.Лаврівський). Науково-популярні статті деяких українських вчених друкувалися в Australian Ukrainian Review (з 1983 р.).

Школами українознавства опікується також Управа Української Центральної Шкільної Ради Австралії (УЦШР; Ukrainian Council of Educatio in Australia). Рада від 1964 р. видає в Мельборні двічі або тричі на рік «Інформативно-Методичний Листок» (свій друкований орган для вчителів українських шкіл), в якому вміщує допоміжні навчальні матеріали та методичні вказівки з українознавчих предметів, зокрема з історії України, географії, літератури і мови, а також інформацію про діяльність УЦШР і українських шкіл. До кінця 1993 р. вийшло 85 чисел «Листка», що друкується циклостильною технікою з одноразовим накладом у 170–180 примірників. 1979 р. Д.Нитченко видав «Елементи теорії літератури і стилістики» для шкіл українознавства, педагогіки та інших шкіл середнього та вищого типу [2; 6; 10].

Врешті, 16 лютого 1990 р. у Мельборні було створено Асоціацію україністів Австралії (АУА; Ukrainian Studies Association of Australia), яка об’єднує вчених, аспірантів з різних галузей українознавства та інших зацікавлених осіб з метою сприяння розвиткові українознавства (україністики) в австралійських університетах. З 1990 р. АУА входить до Міжнародної асоціації українознавців, з 1991 р. підтримує зв'язок з Асоціацією славістів Австралії та Нової Зеландії. Головою АУА є М.Павлишин, 1992 р. вона нараховувала 16 членів. У січні 1992 р. АУА провела міжнародну конференцію «Україна в 1990-их рр.», а однойменну книгу випустив Університет ім. Монаша (1992 р.). Асоціація видає власний бюлетень [2, c.36].

До українознавчої роботи в Австралії долучаються, окрім вищезазначених установ, закладів і організацій, також Союз українських організацій Австралії (СУОА), Наукове товариство ім. Т.Шевченка в Австралії (НТША), австралійські «Просвіта», «Пласт», СУМ та інші національні українські організації та товариства на континенті.

Список використаної літератури

1. Жуківський А. Історія Центру Українознавчих Студій в Університеті Макворі // Збірник «Вільної Думки». – Сідней, 1995.

2. Енциклопедія української діяспори. – Т.4. – Київ; – Нью-Йорк; – Чикаго; – Мельборн, 1995.

3. Болюх М. Українська громада в Австралії // Сучасність (Мюнхен). – 1973. – Ч.4.

4. Кошарська Г. Центр Українознавчих Студій при Університеті Макворі в Сіднеї // Енциклопедія української діяспори. – Т.4. – Київ; – Нью-Йорк; – Чикаго; – Мельборн, 1995. – С.232.

5. Марван Ї. Північнослов’янський контекст української словозміни. – Аделаїда, 1983.

6. Мельників Ф. До історії української еміграції в Австралії // Українці у вільному світі. – Нью-Йорк, 1954.

7. Микитович Р. Українці в науці п’ятого континенту // Українська Діаспора (Канберра). – 1994. – Ч.5.

8. Павлишин М. Лекторат україністики ім. М.Зерова в Університеті ім. Монаша // Енциклопедія української діяспори. – Т.4. – Київ; – Нью-Йорк; – Чикаго; – Мельборн, 1995. – С.110.

9. Радіон С. Нарис історії Наукового Товариства ім. Т.Шевченка в Австралії (1950–75). Бібліотека українознавства НТШ. – Мельборн, 1976.

10. Chekaluk W. P. Australianism in Ukrainian Authors. Ukrainian Studies Foundation in Australia. – Canberra, 1979.

11. Jupp J. Immigration. – Sydney University Press, 1991.

12. Monash Scholars in Ukrainian Studies. – Toronto, 1986.

13. Ukrainian Settlement in Australia: 2-nd Conference. 5–7 April 1985. – Melborn, 1986.

14. Ukrainian Settlement in Australia: 4th Conference. – Sydney, 1989.

15. Ukrainian Settlement in Australia: 5th Conference. – Melborn, 1993.

16. Seneta E. Ukrainians in the 1986 Census. Urk. Settl. – A. S., 1989.



 
БУЛАВА