hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

«Наша опозиція боїться того, що сталося» В Україні почалася національно-визвольна боротьба

«Наша опозиція боїться того, що сталося»
В Україні почалася національно-визвольна боротьба

«Наша опозиція боїться того, що сталося» В Україні почалася національно-визвольна боротьба

Опубліковано: «Наша опозиція боїться того, що сталося» В Україні почалася національно-визвольна боротьба // Газета по-українськи. – 2013. – № 103 (1645). – 6 грудня. – С.7.

— Поведінка Партії регіонів та Януковича найбільше нагадує денікінців в Україні у 1919–1920 роках, — вважає історик Павло Гай-Нижник. — Тоді ігнорували українське питання, мову, бажання народу. Спецслужби денікінської армії — каральні загони, воювали проти всього українського. У Києві, Харкові чинили терор. Але вони були все-таки російськими силами, зовнішніми, а тут — свої, внутрішні.?

Чи стратегія лідерів теперішньої опозиції не нагадує політику Директорії наприкінці 1918 року, коли вона не могла домовитися й дотримуватися твердої лінії?

— Директорія була все-таки рішучіша. Вона сформувала армію і воювала. А наша опозиція, таке враження, боїться того, що сталося. Повернути назад нема як, а продовжувати страшно. Потрапила в пастку власних дій. Постійно плутається, не має чіткого плану. Уже зрозуміло, що ніхто у відставку не піде, Янукович не призначить перевиборів — тож діяти треба рішучіше і взяти на себе відповідальність.

Одна з важливих помилок Директорії була в тому, що вона розколола населення і надто довіряла більшовикам. Її згубила непродуманість ситуації, невміння прорахувати на кілька кроків уперед. Також — неконтрольованість внутрішніх сил. Набрали до війська багато отаманщини. Отамани потім почали чинити на власний розсуд — а провину за їхні дії перекладали на Директорію. Врешті-решт Петлюрі довелося їх негласно винищувати.

Нашій опозиції, щоб краще керувати ситуацією, треба створювати збройні загони. Якщо вже почали виступати — то виступати на повну силу, контролювати ситуацію. Через цю нерішучість страждають люди. Вона посилює розкол. Поза Майданом ми бачили, як "місцеві отамани" можуть спрямовувати дію в радикальне русло, не контрольоване опозицією.

Оскільки опозиція не радикалізується і не ставить конкретніших вимог, інші організації починають розгортатися в окремі напрямки і планувати інакший розвиток подій. А це означає, що влада потім зможе поодинці розгромити всіх. Почнуться переслідування і так звані "зачистки". Постраждають пересічні громадяни, бо вони найуразливіші.

Позиція кого з лідерів Директорії була найвиваженіша?

— Володимир Винниченко схилявся до більшовицької системи влади. І він урешті став на більшовицькі позиції. Симон Петлюра був більш авантюристичний. Федір Швець і Андрій Макаренко фактично не мали впливу. Зате впливовим був Євген Коновалець, який керував Січовими стрільцями. Він не входив до Директорії, проте під ним була найдисциплінованіша сила. Коновалець — найрішучіший і найбільш бойовий. Але водночас він ходив домовлятися до гетьмана Павла Скоропадського, проти якого підняла повстання Директорія, — щоб уникнути внутрішнього розколу. Та Петлюра з Винниченком не дали досягти компромісу. Коли Коновалець прийшов до Скоропадського говорити про об'єднання сил, Петлюра і Винниченко видали укази, що гетьман поза законом. І ситуація зайшла в глухий кут.

Чи сучасні політики врахували історичні уроки?

— Наші лідери так само не можуть поступитися і визначитися з одним кандидатом. Урешті-решт вони заявляють, що всі втрьох ідуть на вибори. Це по-перше, розколює маси. А по-друге — вони не можуть виробити єдиного плану.

Але прямих історичних паралелей не буває — надто різні умови. Скопіювати помаранчеву революцію неможливо. Інші обставини: тоді в Кучми закінчувалися повноваження і були законні механізми для зміни влади. Те, що відбувається зараз, треба трактувати як початок національно-визвольної боротьби.

Чого опозиція має повчитися в історії?

— Петлюра й Коновалець билися до останнього. Вони поклали на ваги все, зокрема й добробут. На відміну від теперішніх політиків, не мали рахунків у банках. На жаль, Петлюра не був компетентний політик. Не мав військової освіти й досвіду, хоч і став головним отаманом війська. Посада не відповідала його можливостям. А допомогу фахівців, на яких міг би покластися, — не прийняв. Петлюра винний в смерті воєначальника Петра Болбочана. Той набував дедалі більшої популярності, й отаман боявся конкуренції. Тому зробив усе, аби Болбочана розстріляли.

Важливо, щоб теперішня опозиція визначилася, хто буде перший, і досягла компромісу між собою. Зараз усі підозрюють, що лідерам опозиції є що втрачати, і тому вони такі нерішучі. Люди грають ва-банк, ризикують своєю безпекою, а опозиція тримається на відстані.

Олена Шарговська   




 
БУЛАВА