Павло
Гай-Нижник

Дописи у facebook

2 січня 2014 р.

«Прочитав вкотре на чи то промову, чи то набір гасел, однієї жіночки-політика, яка чомусь вважає себе «політиком», «революціонеркою» і «націоналісткою». Давно вже перестав звертати увагу на щоразу одноманітні й примітивні, але смачно всіяні ура-патріотичними закликами, порожньою фразеологією та лайливими словами, заяви цієї громадянки. Та от у пості від 1 січня на сайті ВОС товариш І.Фаріон, від свого імені, заявила: «Ми народили націоналістичну Україну і ніхто не здатен її в нас відняти…».

У кожної притомної людини чи не одразу ж виникає питання: який взагалі стосунок ця особа має до народження націоналістичної України? Хто, хто, а І.Фаріон нічого, ніякої націоналістичної України, не народжувала, бо така Україна вже була, діяла і боролася вже задовго до народження і кар’єрних потуг самої І.Фаріон. До речі, про кар’єру. Чи чув хтось про такого видатного вченого, як вона себе зараз виставляє, до часу її скандального входження в політику? Отож.

Втім, повернімося до націоналізму і до І.Фаріон, яка дивним чином долучила себе до тих, хто причетний до народження націоналістичної України. Цей політик (Фаріон), яка вже в перебудовні часи, вступила до КПРС, цей політик має право називати себе націоналістом і політиком? Хтось закине, що у той час багато людей були членами КПРС, а її скандально-популістські промови зумовлені щирістю натури й нестримністю характеру. Що ж, звісно вона щиро і за переконаннями вступала до КПРС, а потім, за потреби, так само щиро перефарбувалася у націоналісти. І щиро брехала, що не вступала до КПСС.

Справа не в членстві в КПРС, а в тому, що вступила вона у КПРС тоді, коли Союз валився, коли мільйони вимагали і боролися за незалежність України!

Справа не в членстві в КПРС, а в зухвалій брехні та запереченні цього факту, ганебному бруду, яким вона обливала усіх навколо, аж поки її брехню не викрили документально.

Справа не членстві в КПРС, а в тому, що за брехню з цього приводу і бруд вона (політик) навіть не вибачилася, а примітивно намагалася з усіх дурників зробити.

Справа не в членстві в КПРС, а в тому, що засуджуючи, наприклад, співачку Руслану, насміхаючись із студентів, які той Майдан зачали, цькуючи т.зв. "ліберастів", цей "ідейний" і "принциповий" політик-популіст вилазив на ту ж сцену того ж Майдану і поряд з ними виголошував свої гасла.

У товариша Фаріон принципи і ідея – ніщо; галасливі заяви, вигода і піар – усе. Ось які принципи у комуно-"націоналістки" Фаріон. Так? Хіба ж справа у членстві в КПРС...

Щодо заяви цього політика про Руслану, то її роль у відомих подіях, у багатьох викликає запитання і є неоднозначною. Але не пані Фаріон про це розповсюджуватися, позаяк виникають питання де усі ці дні і тижні (а надто у ті трагічні ночі) була сама Фаріон? Раз-два серед дня прокричала гасла і це уся її «титанічна» революційність? А хто був генератором протестних акцій і самого Майдану – Фаріон чи студентство, яке колишній викладач ВУЗу і діючий політик чорнить нині на кожному кроці? А де була вдень і вночі полум’яна «борець» за мову І.Фаріон під час Мовного Майдану? А скільки законопроектів розробила і подала народний депутат І.Фаріон на розгляд Верховної Ради?

Як усе це називається, не підкажете? Часом не політичний хамеліонізм чи, радше, політична пр...ція.

І ще трошки про мораль і культуру, яку мусить мати патріот і націоналіст, а надто – політик, до яких сама себе причисляє товариш І.Фаріон. Не їй про це говорити. Брехня і бруд, що лився з її рота на усіх і уся, аж поки її не викрили у ганебній брехні документально, має якійсь стосунок до моралі науковця, націоналіста, депутата-політика?

У вищевказаному пості товариш І.Фаріон, говорячи про безумовно видатну постать С.Бандери, зазначає, що «малі не здатні оцінити великих». І до кагорти таких великих людей вона, звісно ж, долучає й себе, додаючи «вони ніколи не зважають, що про них скажуть инші, – вони одержимі своєю високою ідеєю». Але тут І.Фаріон лукавить, бо видатні завжди відповідали за свої слова, помиляючись – вибачалися й виправляли помилки, дорожили своєю репутацією, не ляпали язиком безпідставно, не ображали власний народ і, врешті, не зважали на думку про них своїх ворогів, проте завжди зважали на те, що ті думають. Не були й вони одержимими, а були реалістами і патріотами, що готові життя покласти за ідею та благо й державність власного народу (а не вступали до лав партії, що вистрілювала їхній народ і знищила його державність, аби гарантувати собі приватні амбітно-кар’єрні інтереси). Але І.Фаріон то байдуже, адже вона вважає себе «великою», яку «малі не здатні оцінити», адже І.Фаріон «ніколи не зважає, що про нею скажуть инші», бо вона одержима! Але чим? Очевидно, як і за часів перебудови (коли вступала до КПРС), – своїми приватними інтересами, своєю власною, тепер вже політичною, кар’єрою. І мораль чи принципи, знову ж таки, для неї на цьому шляху – зайві.

Бо усі, що не поділяють її погляди, як сама І.Фаріон заявила, лише «гавкають», бо вона щиро вважає себе «орлицею» і щиро вважає інших «гієнами». Щира шизофренія. А ще – безсоромна брехня, безкультурність і нахабство. І це теж правда.

І.Фаріон – примітивний, але талановитий комуніст-хамелеон, яка за для особистої доцільності та з огляду на політичні перспективи зручно для себе перефарбувалася в націоналісти. Усі колаборанти такі ярі й так само кричать голосніше за інших патріотичними гаслами, аби відвести від себе підозру у минулих гріхах чи сучасних залаштункових діяннях.

Громадянка І.Фаріон зробила б, або ще зробить, гарну кар’єру у якійсь секті, проте їй не місце в націоналістичному русі (щодо членства у відомій нині націоналістичній партії не маю морального права щось стверджувати – то справа самої партії), та й, як засвідчують її власні промови, не знаходить вона місце й у тому новітньому Громадянському суспільстві, яке на наших очах народжується нині на Майдані, бо щиро його ненавидить».