Павло
Гай-Нижник

Дописи у facebook

2 листопада 2014 р.

Наступний тиждень вкотре обіцяє бути доленосним для нашого народу і соборної держави Україна.

Чи відбудеться спроба великого наступу росіян? Логіка та закономірність розвитку подій в Києві та на сході країни, становище в окупованому Криму, концентрація російських військ, активізація так званих «гуманітарних конвоїв» та міжнародна ситуація свідчать про те, що – війна розгорнеться з новою силою.

Москалі до неї підготувалися реально й потужно. Очевидно, що діятимуть вони узгоджено, цілеспрямовано, жорстоко, підступно й злагоджено одразу в кількох напрямках, кожен з яких вже ретельно сплановано й має власні завдання та підпорядкований єдиному плану наступу, завданню та меті.

Розпочнеться нова фаза війни, швидше за все, з 4-го листопада комплексно по усій території України після так званих виборів (2 листопада) в окупованому Донбасі. За цей час буде влаштовано низку терористичних актів на сході країни. Буде спроба зімітувати «українські» каральні операції (силами російських спеціальних військ перевдягнутих в українські однострої) чи навіть наступальні «прориви» «українських» військ. Путінська преса та дипломатія підіймуть галас про «геноцид» украми місцевого населення та намаганням збройною силою покарати Донбас за «демократичні» вибори тощо. Відтак москалі заявлять про необхідність залишити на Донбасі своїх «миротворців» вже у відкриту, нібито для захисту російського населення та результатів «народного волевиявлення». Місцеві маріонетки з команди від Кремля здійснять відповідні прохання і навіть звернуться не лише по захист до «миротворців» Росії (придністровсько-абхазький сценарій), а й надішлють чолобитну про включення ДНР і ЛНР до складу РФ, за потреби на швидку руку зварганять і «референдум» (кримський сценарій). Так чи інакше – Донбас чи то де-юре, чи то де-факто буде відторгнуто від України (переконаний – тимчасово, як і Крим).

Відповідь офіційного Києва – передбачувана і прогнозована. Жодних рішучих чи силових потуг. Навіть не буде віддано наказу про відновлення територіальної цілісності та надання відсічі окупанту, або ж влаштовано хоча б активне бомбардування і обстріл ворога чи організовано (заслано) мережу диверсійно-винищувальних підпільних підрозділів. Київ розродиться черговою тирадою протестів та бідкання, знов відведе війська, погодиться на чергове перемир’я (тіпа реалізація «мирного плану» Порошенка із черговою втратою територій, живої сили і бронетехніки, морального духу та авторитету держави). Потім будуть поїздки за кордон і подальші торги про посади та створення так званої «коаліції».

Тим часом десь 4 листопада синхронно буде зроблено спроби розхитати ситуацію у великих містах України, в т.ч. і в Києві. «Люди» виходитимуть на мітинги, ходи, протести. Відбудуться спроби влаштувати заворушення і теракти (одночасно і злагоджено чи не в усіх областях). Буде загострено (напружено) ситуацію на північному кордоні України з Росією (можливо навіть зі спробами прориву кордону в напрямах на Харків, Чернігів, Житомир, водночас із закидом досить потужних диверсійних груп) та на кордоні України з Придністров’ям. В цей час, нагадаю, ситуація загострюватиметься синхронно в Києві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні та інших містах.

Втім, після фактичної анексії Донбасу ці дії матимуть подвійну мету: відволікання уваги від Донбасу (як свого часу він перекинув увагу та заходи на себе від Криму, про який київська влада практично забула), й від нового витка війни на південному сході.

У відрізок з 4-го по 7-те листопада (день жовтневого перевороту 1917 р.) москалі мусять таки розпочати масований наступ-прорив до Криму, який фактично заблокований і дихає на ладан. Прорив здійснюватимуть певно з чотирьох напрямів: 1) знищення в Азовському морі українських кораблів; 2) відволікаючий удар на Маріуполь з суші від Новоазовська, проте брати місто лобовою атакою немає ані сенсу, ані потреби. Його спробують взяти у кільце з землі та з моря, тобто утворити маріупольський котел; 3) взявши Маріуполь у котел, через Волноваху наростити потужний прорив до Криму (пам’ятається нещодавно наше командування вже хотіло полегшити задачу агресорові, віддавши наказ відступити від Волновахи, проте українські бійці відмовилися залишити позиції; виходячи з досвіду практики київського командування, можна припустити, що хлопців покинуть напризволяще; до того ж, ворог спробує створити кілька міні-котлів на Донбасі для сковування наших сил); 4) зустрічний прорив москалів з Криму.

Тож байка про нібито відміну путінського проекту «Новоросія», яку підкидала нам російська пропаганда, можна і треба забути. Ворог не відмовився (і не відмовиться) від своїх намірів. Він просто оперативно має кілька варіантів його втілення.

Як не прикро, у разі подібного розвитку подій, реакцію української влади і командування Збройних сил передбачити не так уже й складно. Вона буде беззуба і млява, але словесно активна, войовнича й, в підсумку, безпорадна. Складається небезпідставне враження, що офіційний Київ відверто втомився очікувати цього очевидного розвитку подій і прагне його щонайшвидшого здійснення. «Відмазки» наших «богів» війни, «геніїв» тактики і стратегії та «державних мужів» будуть традиційними… Згадувати про них вже набридло й огидно.

Гібридна війна Росії з Україною на цьому етапі добігла завершення, Кремль розпочне тотальну війну, а по вирішенні поставлених нею завдань, знову повернеться до гібридної (вже на нових, ще не окупованих, її територіях). Чи усвідомлюють це у керівництві України? Безумовно! Чи здатні і, головне, чи мають провідники України волю, сміливість, рішучість та честь жорстко протистояти ворогові, розпочати асиметричну війну з агресором (і навіть диверсійну у його тилах та на його ж території) – сумніваюся. Хоча й волів би помилятися.

В Києві вкотре погодяться на «мирні» ультиматуми Путіна, Порошенко нагадає про свій «мирний план», десь зберуться і «порєшают» під яким соусом злити вже цю нову, захоплену москалями, територію (принагідно нагадаю, як Керрі казав, що у Порошенка є якісь власні усні, невідомі йому, домовленості з Путіним).

На печерських пагорбах повернуться до створення коаліції, розподілу посад (Яценюк рватиметься грати першу скрипку й рулити залишками держави), перерозподілу бізнесу і сфер впливу тощо, відновлять виступи по телебаченню, які вже оскому набили, й кататимуться до Європи та Америки (до речі, пам’ятаєте як багато виступав по ТБ і гарно говорив Горбачов, як любив їздити світом, і його там любили, підтримували… і чим це кінчилося для нього та держави, яку він очолював?). Боюсь тільки, аби наші «мужі» не розірвали країну в перегонах своїх амбіцій, бізнесінтересів, пихи, жадоби і захланності та, зрештою, не зачалася нова Руїна, яка і ці залишки поховає в Бозі на многая літа…

В Кремлі ж славитимуть свого «генералісимуса», опановуватимуть новоприбрані до рук українські території, замутять низку торговельно-економічних війн з Україною, зашлють нову партію агітаторів і диверсантів, зкуповлюватимуть наших «патріотичних» політиків і готуватимуться до наступного етапу із втілення проекту «Новоросія» та з остаточного вирішення «українського питання».

Схоже, що боронити державність, соборність країни та зберегти народ український від винищення ордою рашистів знову доведеться самому люду нашому силами добровольчих батальйонів, повстанчими загонами, диверсійно-винищувальними групами, зусиллями доброчинців, політичним і культурним підпіллям тощо. Може воно й на краще: менше буде стукачів, торгашів, саботажників і зрадників! Головне у цій справі - єдність та віра в остаточну перемогу й в наближення часу невідворотної кари «зливним мужам»!

P.S. (1) Сподівання на Захід – марні. У нього в цьому геополітичному вузлі є власні інтереси, які він, звісно, й поволі розв’язує. Врешті, чому він має тримати на плаву Україну, коли її зливають її ж керманичі. Власне, реакція міжнародної спільноти Путіну байдужа, усе це слугуватиме завісою для подальших дій (минулого тижня низкою воєнних провокацій та заявами Європу було попереджено, що втручатися у російські плани не варто, робити заяви – будь ласка, висловлювати «глибоке занепокоєння» і навіть «обурення» – висловлюйте, треба ж вам дати можливість зберегти реноме перед своїми виборцями). Тож Європа та США діятимуть у своєму стилі – заяви, певні санкції тощо (тим паче, що про газ напередодні вже було домовлено, Путін кинув ЄСу газову кістку за пасивність заздалегідь передбачливо).

P.S. (2) Дай Боже, аби ці передбачення та перестороги не здійснилися! Дай Боже сили духу та міці зброї нашому звитяжному і героїчному Українському Війську! Дай Боже нам віри, єдності та перемоги! Амінь.