Павло
Гай-Нижник

Дописи у facebook

3 грудня 2014 р.

Однією з головних проблем стагнації думки і волі українського керівництва за сучасних умов, як не дивно, є людський фактор. Обгорнута у аж надто численні, прегарні та яскраві промови, бездіяльність вже набила оскому. Мимохідь пригадується останній лідер СРСР, який також вмів чудово обіцяти, говорити та регулярно їздити на Захід й врешті пробалакав не лише свою кар'єру, а й власну країну. Нескінченні й надмірні звернення, промови, обіцянки й шапкозакидальні (або ж пересторожно-рятівні) балачки керівництва країни більше стали нагадувати мімікрію імітаторів та брехунів, хоча, звісно ж, люди все ще (поки що) сподіваються, що вони помиляються визнаючи провідників країни не як політиків-державників, а як ділків від політики. Марно чи ні – покаже час, справи та їхні підсумки. Проте очевидним є те, що у влади України – кроляче серце і мислення лихваря, а власні справи, на відміну від державних, в шоколаді...

Державі нині потрібен навіть не свій Вашингтон, а український Черчилль із серцем лева та розумом шахіста. Країні потрібен лідер з його твердістю, сміливістю, державницькою позицією, світоглядом, зваженістю думки та рішучістю дій, вмінням зберігати витримку та безкомпромісністю у принциповій національно-державницькій позиції й, врешті, готовністю до самопожертви в ім'я збереження цілісності і незалежності своєї держави та усвідомленням історичної місії свого народу й власної ролі та відповідальності як його провідника в умовах господарчої кризи та війни до переможного кінця!