Павло
Гай-Нижник

Дописи у facebook

24 березня 2015 р.

З огляду на внутрішньоукраїнські владно-олігархічні чвари останніх днів хочу нагадати їхнім явним, прихованим і майбутнім учасникам і диригентам одну давню історію (а вона, переконаний, ще триватиме і публічно й підкилимно, і словесно й дієво).

Так от, колись давно-давно (в ХІ ст.) виникли такі собі Бідні Брати-Воїни Христа та Соломонового Храму (лат. pauperes commilitones Christi Templique Solomonici), більше відомі як чернечий лицарський Орден тамплієрів. Не вдаватимусь до історії Ордену, проте зауважу на його пізніших часах.

До XIV ст. розрісся він до досить потужної міжнародної мережі, з центром у Франції. І до такої міри, що сучасні люди назвали б його транснаціональним олігархічно-банківським кланом (його фінансова інфраструктура, до речі, вперше містила елементи, які використовуються в сучасній банківській справі й саме тамплієри вигадати чеки, які нині широко використовуються у всьому світі). Зрештою 15–20 тисяч членів Ордену складали банкіри, торгівці, лихварі, землевласники, монастирі тощо. Мав Орден і свою професійну армію (лицарів), яка складала близько 10% його членів. Одним з найголовніших занять Ордену були фінанси. Вплив Ордену був величезний: від лихварства і торгівлі до релігії і політики (а отже всебічний). Магістр і керівництво Ордену впливали на обрання пап і королів, давали в борг гроші й папам і королям. Коротше кажучи, ця цілком організована і розгалужена воєнізована релігійно-олігархічна структура фактично керувала країнами, а королі були її боржниками або ж мусили рахуватися із думкою тамплієрів.

Так, наприклад. Поступово тамплієри стають найбільшими кредиторами Європи. У числі їхніх боржників всі — від селян до королів і Папи. Банківська справа у них настільки розвинена, що Філіпп II Август довірив скарбнику Ордену виконання функцій міністра фінансів: «Протягом 25 років королівська скарбниця управлялася скарбником Ордену Гаймаром, потім Жаном де Міллі» . За Людовіка IX Святого королівська скарбниця знаходилася в м.Тампль – центрі Ордену Тамплієрів. При наступнику Людовика вона продовжувала там залишатися і майже злилася з касою Ордену.

Фактично Орден був державою в державі, а окремі королі («глави держав») правили майже номінально, були його боржниками і часто шантажувалися чернями-воїнами-банкірами… Орден, до речі був непідсудний королівській владі, а лише папській курії…

Одним з таких боржників був і французький король Філіп IV Гарний, який зрештою вирішив позбутися не лише власного величезного боргу та страху перед Орденом, а й політично-адміністративної та фінансово-економічної залежності (шантажу) з його боку. Тож одного вечора 1307 р. одночасно по усій Франції й у Парижі за наказом Філіпа IV усіх тамплієрів було або вирізано, або ж ув’язнено й звинувачено у численних гріхах й відступництвах, тобто – у єресі (їх катували поки вони не «зізналися». Сталося це радикальне розв’язання «суперечки між державою та воєнізованим олігархатом», до слова, у п’ятницю тринадцятого числа.

Згодом було сформовано потрібну суспільну думку і 1312 р. (не без тиску того ж таки Філіпа IV Гарного) папа Климент V фіційно розформував Орден тамплієрів під час В'єнського собору, незважаючи на бажання Собору зберегти Орден. Землі його було передано королеві Франції та іншому Ордену (госпітальєрів, до складу якого перейшли й деякі колишні меншого рангу тамплієри). Король прибрав до своїх рук також і чеки, привілеї та більшу частину скарбниці Ордену. Влада деяких інших європейських країн також залюбки взялася переслідувати тамплієрів у судовому порядку, намагаючись зменшити кількість церковних володінь. А у 1314 році трьох лідерів тамплієрів, включаючи Великого Магістра Жака де Молея, було спалено живцем французькою владою після того, як вони публічно відмовилися визнавати будь-яку провину.

До чого я вдався до такого розлогого екскурсу в історію? Хто вміє читати – хай читає; хто тямить у підтекстах – хай їх вбачає; хто здатен робити паралелі – хай робить…

Хоча й історія не завжди повторюється, проте завжди має свої паралелі, надає повчальні уроки та вказує на аналогії… Вона й повчає, й застерігає, й спонукає до дій… Шляхи, засоби і методи – обирають дійові особи (часто відомі й впливові, а часто – могутні й приховані).

P.S. Кого цікавить: у заголовок винесено девіз Ордену тамплієрів (латиною).