Павло
Гай-Нижник

Дописи у facebook

10 липня 2015 р.

«Війна пам’яті» про виключні жертви однієї окремої нації у Другій світовій війні та особливу роль іншої у її переможному завершенні – є зухвалою гуманітарною війною проти самобутності європейських народів, зокрема – слов’янських, і прихованим просуванням «вавилонського» перетворення Європи у глобальний космополітичний денаціоналізований й мультикультуралістичний мурашник без власного, європейського, самоусвідомлення, що загрожує Європі втратою свого європейського обличчя, нігілізації расового, національного та духовно-культурного самовизначення європейських народів, а відтак – до знищення Європи як етнічно-цивілізаційного чинника світового розвитку.

Як людина – я щиро співчуваю замордованим у часи Другої світової війни євреям.

Як історик – я заперечую першість втрат єврейського населення Європи, в тому числі й цивільного, за часів тієї війни перед слов’янською людністю, зокрема народів Центрально-Східної Європи, а саме – українців, поляків і білорусів.

Особливої гуманітарної катастрофи, яку неможливо обчислити з боку генетично-світоглядної жертовності та яку неможливо відновити фізично-демографічним шляхом, зазнали українці, що лишень у попередні передвоєнні роки вже втратили мільйони своїх співвітчизників внаслідок агресії й винищення масовими репресіями та геноцидом-голодомором українсько-слов’янського (а отже – й європейського) генофонду з боку більшовицької Росії та комуністичного СРСР.

Як слов’янин – я глибоко обурений намаганням євреїв узурпувати скорботу за жертвами голокосту-геноциду виключно на єврействі, позаяк розв’язання слов’янського питання гітлерівським Райхом та його союзниками мало більш ґрандіозніші за своїми обширами і методичністю наслідки для слов’ян, більш трагічніші й згубні за своїми перспективами та за передбачуваним кінцевим підсумком; надто – для українців, поляків, білорусів та чехів, яких планувалося стерти з етно-національної карти світу на їхній же власній прабатьківській землі і цей факт є чи не найприголомшивіший за своєю жорстокістю та чи не наймасштабніший за своєю трагічністю та наслідками у сучасній світовій історії людства.

Як європеєць – я свідчу, що саме слов’янські народи, ціною величезних жертв, відіграли основну і найбільшу ролю у перемозі в Другій світовій війні; водночас – я відкидаю спроби накинути слов’янам відчуття народів – вічної жертви історії, а на романо-германців накласти тавро незмиваної спокути «народів-злочинців»; я з призирством насміхаюся зі спроб приватизувати роль рятівників народів Європи денаціоналізованими Вашингтоном чи Москвою.

Як особистість, що пам’ятає та цінує свій рід та звичаї свого народу – я усіма можливими мені засобами, спільно з усіма європейськими народами, протистоятиму наступу мультикультуралізму та космополітизму в Європі, прихованою метою якого є денаціоналізація та деєвропеїзація усіх народів, що її заселяють, та остаточне завершення вавилонського процесу кардинальної зміни расово-демографічного та релігійно-культурного становища на континенті.

Наступ у бік трансформації історичної та національної пам’яті європейських народів, боротьба із їхнім євро-національним самоусвідомленням є одним з засобів поглинання Європи, тож самі європейці мусять вже тепер чинити спротив глобалізації, мультикультуралізму, міграційній мутації, виробити імунітет від етно-расового псевдогуманізму на власній території та стати на захист свого права на існування у майбутньому світовому просторі.

Спільний європейський дім не має стати квазілабораторією з денаціоналізації європейських народів, а світові глобалізаційні тенденції не повинні проковтнути й переварити у своєму котлі єропейську расову й духовно-культурну окремішню спільність, а також її етно-національну розмаїтість.