05.hai-nyzhnyk.jpg)
_s.jpg "Україна за двадцять років: матеріали міжнародної веб-конференції 22 серпня 2011 р.")
_s.jpg "Банківська система України: виміри глобальної фінансової кризи")
_s.jpg "Нариси історії державної служби в Україні")
_s.jpg "Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки")
_s.jpg "Науково-документальна збірка до 90-річчя запровадження державної служби в Україні")
_s.jpg "Згадуй мене...: Лірика кохання")
_s.jpg "Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР")
_s.jpg "Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П.Скоропадського")
_s.jpg "Документальні джерела і матеріали до історії фінансової політики уряду Української Держави")
Павло Гай-Нижник
Людендорф Еріх-Фрідріх-Вільгельм
ЛЮ́ДЕНДОРФ Еріх-Фрідріх-Вільгельм (Lüdendorff Erich Friedrich Wilhelm; 09.04.1865, с.Крушевня, Пруссія, нині Польща – 20.12.1937, м-ко Тутцинґ, Німеччина) – німецький військовий і політичний діяч. Генерал піхоти (1916). Закін. Вищий кадет. корпус (1881) і Військ. академію (1893) в Берліні. 1894 на півроку відряджений до Росії, де вдосконалював знання рос. мови. Від 1906 викладав тактику та військ. історію у Військ. академії; 1908–13 – нач. 2-го оператив. відділу Генштабу (брав участь у деталізації т. зв. плану Шліффена). На поч. 1-ї світ. війни відзначився як ком-р піхот. бригади під час штурму м.Льєж (Бельгія), за що нім. імператор Вільгельм ІІ особисто нагородив його найвищим нім. орденом – «Pour le Mérite». Від серпня 1914 – начштабу 8-ї армії під ко-мандуванням генерала П. фон Гінденбурґа, яка розгромила рос. війська у Сх. Пруссії; від листопада того ж року – начштабу головнокомандувача на Сх. фронті. Відтоді Л. і П. фон Гінденбурґ, маючи спільні погляди на воєнну стратегію, незважаючи на чисел. перевагу рос. армії вели досить вдалу маневрову війну на Сх. фронті.
Від 1916 – заст. нач. Польового Генштабу нім. армії, який очолив П. фон Гінденбурґ, при цьому всупереч встановленій практиці, відповідальність за ведення воєн. дій розділено між ними порівну. 5–6 лютого 1918 брав участь у нараді вищих посад. осіб Німеччини й Австро-Угорщини щодо підписання мирного договору з УНР та надання їй при необхідності військ. допомоги. Вважав гетьмана П.Скоропадського авторитет. і здіб. політиком, зустрічався з ним під час офіц. відвідин гетьманом Німеччини у вересні 1918. У жовтні 1918 наполягав на продовженні воєн. дій, однак нім. політ. кер-во його не підтримало, після чого Л. вийшов у відставку, а у листопаді емігрував до Швеції. У лютому 1919 повернувся до Німеччини й став провідником контррев. кіл. 1923 разом із А.Гітлером очолив невдалий «пивний путч» у Мюнхені (на процесі над учасниками путчу був виправданий). 1924–28 – депутат райхстаґу від Тевтон. націонал-соціаліст. партії свободи. Згодом перейшов у опозицію до А.Гітлера (1935 відмовився від запропонованого ним звання фельдмаршала) і припинив активну політ. діяльність. Висунув і обґрунтував теорію тотал. війни. Автор кн. «Meine Kriegserinnerungen, 1914–1918» («Мої спогади про війну, 1914–1918», Берлін, 1919), «Der total Krieg» («Тотальна війна», Мюнхен, 1935).
Літ.: Пуховский Н. Людендорф и его теория «тотальной войны» // Воен. мысль. 1947. № 5; F. Tobias. Ludendorff, Hindenburg und Hitler. Das Phantasieprodukt des Ludendorff-Briefes // Die Schatten der Vergangenheit. Impulse zur Historisierung des Nationalsozialismus. Frankfurt аm Main; Berlin, 1990; Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. К.; Філадельфія, 1995; Пахалюк К. Восточная Пруссия, 1914–1915. Неизвестное об известном. Калининград, 2008.
Опубліковано: Гай-Нижник П.П. Людендорф Еріх-Фрідріх-Вільгельм // Енциклопедія сучасної України. – Т.18. – К.: НАН України; НТШ; Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ, 2017. – С.
