hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Лизогуб Федір Андрійович

Лизогуб Федір ЛИЗОГУ́Б Федір Андрійович (06.10, за ін. даними – 06.11.1851, м-ко Седнів, нині смт Черніг. обл. – 1928, Белґрад) – громадсько-політичний діяч. Закін. реал. уч-ще у С.-Петербурзі. 1883–84 – пом. секр. з’їзду мирових суддів Черніг. судово-мирового округу; 1884–87 – чл. Черніг. шляхет. депутат. зібрання; від 1888 – почес. мировий суддя, водночас до 1897 – повіт. провідник шляхетства Городнян. пов. Черніг. губ.; 1901–15 Полтав. губерн. земськими зборами неодноразово обирався головою Полтав. губерн. земської управи. Ініціював спорудження у Полтаві нового будинку земства у нац. стилі, пам’ятника І.Котляревському, відкриття кількох музеїв. Листувався з провід. укр. громад. і культур. діячами (зокрема з М.Грушевським) щодо збору коштів на відкриття пам’ятника Т.Шевченку. 1915–17 – чл. Ради земел. самоврядування й нач. канцелярії при намісникові Кавказу; від 1917 – зав. відділу іноз. підданих Тимчас. уряду Росії. Обраний головою комісії, що розробляла новий порядок розглядання прохань іноземців про прийняття їх у рос. підданство. Чл. партії октябристів. Після більшов. перевороту 1917 у Петрограді (нині С.-Петербург), рятуючись від червоного терору, повернувся до України, був консультантом із земських питань при Ген. секретаріаті УЦР. У травні–липні 1918 – Міністр внутр. справ, у травні–листопаді того ж року – голова РМ Української Держави. Намагався залучити до співпраці в уряді представників партій нац.-демократ. напряму, зокрема тих, що входили до складу опозиц. Укр. нац.-демократ. союзу. Влітку 1918 під головуванням Л. проведено велику організац. роботу зі створення постій. штат. структури військ. частин і підрозділів Сухопут. військ ЗС Української Держави, реформування Чорномор. флоту, демобілізації торг. флоту, відновлення козацтва, зміцнення органів поліції (Держ. варти) тощо. У вересні 1918 став головою Колегії верхов. правителів Української Держави на випадок смерті або важкої хвороби гетьмана (залишаючись при цьому головою уряду); в серпні очолював офіц. делегацію Української Держави до Німеччини, яка мала вирішити питання міждерж. фінанс. і торг. угод, розв’язання проблем утворення укр. війська та підготувати візит гетьмана П.Скоропадського до Берліна. Дотримувався ліберально-консерватив. поглядів, був прихильником поступ. українізації держ.-політ. життя, висловлювався за автокефалію укр. православ. Церкви, виступав проти соціаліст. експериментів, але виявляв готовність до реформ. Після повалення гетьман. влади наприкінці 1918 емігрував.

Літ.: Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и обществен¬ные деятели и благотворители. П., 1914; Хижняков В. Воспоминания земского деятеля. Петроград, 1916; Скоропадський П. Спогади. К.; Філадельфія, 1995; Уряди України у ХХ ст.: Наук.-докум. вид. К., 2001; Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Т.2. К., 2002.

ДА: ЦДАВО України. Ф.1216, оп.1, спр.16.; Держ. арх. Полтав. обл. Ф.755, оп.3, спр.594.

П. П. Гай-Нижник    


Лизогуб Федір

Опубліковано: Лизогуб Федір Андрійович // Енциклопедія сучасної України. – Т.16. – К.: НАН України; НТШ; Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ, 2016. – С.





 
БУЛАВА