hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Тютюн, махорка й сірники в податковій політиці
урядів УНР та Української Держави у 1918 році

Завантажти файл .pdf

Опубліковано: Гай-Нижник П. Тютюн, махорка й сірники в податковій політиці урядів УНР та Української Держави у 1918 році / П.Гай-Нижник // Історія торгівлі, податків та мита. – 2014. – №2 (10). – С.132–137.

В статті висвітлюється податкова політика урядів УНР та Української Держави щодо акцизних зборів з тютюнових виробів, махорки та сірників у 1918 році. Вказано на рівень та величину акцизних зборів, обраховано рівень надходжень від цих акцизів до бюджету Української Держави порівняно з запланованими бюджетними очікуваннями.

Ключові слова: УНР, Українська Держава, податкова політика, акциз

На початку ХХ ст. акцизно-податкові збори з таких «стратегічно-ходових» товарів як тютюн, махорка та сірники мали неабияке значення для наповнення державного бюджету й поступалися лише хіба-що так званим «хлібним» та «винно-спиртним» стягненням. Відтак не дивно, що із здобуттям Україною державної незалежності в січні 1918 р. усі вітчизняні уряди (як соціалістичні – УНР, так і буржуазні – за Гетьманату) надавали цим питанням важливого значення. Щоправда уряд Центральної Ради УНР зміг докладно взятися за розгляд подібних питань лише з березня 1918 р. після звільнення столиці України та більшості її території від більшовицьких окупантів.

13 березня 1918 р. уряд розглянув проект Закону «Про збільшення акцизу на тютюн і дріжджі». При цьому М.Порш заявив, що таке підвищення є ніщо інше, «як недемократичний податок на маси» і висловився проти нього «з огляду на майбутню тютюнову монополію» [13, арк.16]. Разом з тим, він зауважив, якщо з огляду на фінансове становище держави цей закон таки необхідно прийняти, то слід «змінити шкалу акцизу, наложивши більший акциз на вищі сорти тютюну, а зменшити на нижчі», а сам акциз запровадити лише на певний термін [13, арк.16]. Так, власне, й ухвалили – акциз збільшили, проте доручили Міністерству фінансів змінити його шкалу, й встановили терміном на півроку з правом поновлення. 17 березня 1918 р. в.о. міністра фінансів УНР В.Мазуренко повернувся до цієї теми з відповідним законопроектом. Уряд погодився встановити акциз на жовтий тютюн по шкалі №1, на махорку – по шкалі №2 (до 1 січня 1919 р.) й доручив міністрові внести проект закону на затвердження до Центральної Ради [11, арк.15].

24 березня 1918 р., Мала Рада ухвалила згадуваний вище проект Закону «Про збільшення акцизу на тютюн та вироби з нього» [5]. Згідно з Законом «Про підвищення акцизу на тютюн і вироби з нього» акциз на жовтий тютюн і махорку, а також на продукцію, виготовлену з них, встановлювалися терміном до 1 січня 1919 р., а міністрові фінансів доручалося визначити спосіб запровадження закону і строкові умови до його виконання [7, арк.45–46]. Тариф акцизу і найвищих продажних цін на вироби з тютюну було визначено у такому розмірі:

• на жовтий тютюн: вищого ґатунку “а” – 22 крб. за фунт із вільною граничною продажною ціною; вищого ґатунку “б” – 17 крб. 60 коп. за фунт з гранично продажною ціною за 1 фунт у 34 крб. 80 коп., ½ фунта – 17 крб. 40 коп., ¼ фунта – 8 крб. 70 коп., 1/8 фунта – 4 крб. 35 коп.; вищого ґатунку “в” – 14 крб. 40 коп. за фунт з граничною продажною ціною у 30 крб. за 1 фунт, за ½ фунта – 15 крб., ¼ фунта – 7 крб. 50 коп., 1/8 фунта – 3 крб. 75 коп.; І ґатунку – 10 крб. 80 коп. за фунт з граничною продажною ціною за нього не вище 24 крб. та за ½ фунта – 12 крб., ¼ фунта – 6 крб., 1/8 фунта – 3 крб.; ІІ ґатунку – 6 крб. 80 коп. за фунт та з граничною продажною ціною за ½ фунта – 8 крб., ¼ фунта – 4 крб., 1/8 фунта – 2 крб.; ІІІ ґатунку “а” – 3 крб. 70 коп. за фунт та з граничною продажною ціною за ¼ фунта – 2 крб. 50 коп. і за 1/8 фунта – 1 крб. 25 коп.; ІІІ ґатунку “б” – 2 крб. 50 коп. за фунт та з граничною продажною ціною за ¼ фунта – 2 крб. і за 1/8 фунта – 1 крб. [7, арк.45–45 зв.];

• на нюхальний тютюн – 6 крб. 40 коп. за фунт із вільною граничною продажною ціною [7, арк.45 зв.];

• на папіроси: вищого ґатунку “а” – 36 крб. на тисячу штук з вільною граничною продажною ціною; вищого ґатунку “б” – 22 крб. на тисячу штук з граничною ціною не вище: 13 крб. 50 коп. – на 250 штук, 5 крб. 40 коп. – на 100 штук, 1 крб. 34 коп. – на 25 штук, 1 крб. 08 коп. – на 20 штук, 54 коп. – на 10 штук, 27 коп. – на 5 штук; І ґатунку – 20 крб. на тисячу штук з граничною ціною не вище: 11 крб. – на 250 штук, 4 крб. 40 коп. – на 100 штук, 1 крб. 10 коп. – на 25 штук, 88 коп. – на 20 штук, 44 коп. – на 10 штук, 22 коп. – на 5 штук; ІІ ґатунку – 16 крб. 50 коп. на тисячу штук з граничною ціною не вище: 3 крб. 80 коп. – на 100 штук, 76 коп. – на 20 штук, 38 коп. – на 10 штук; ІІІ ґатунку “а” – 9 крб. 60 коп. на тисячу штук з граничною ціною не вище: 2 крб. 50 коп. – на 100 штук, 50 коп. – на 20 штук, 25 коп. – на 10 штук; ІІІ ґатунку “б” – 6 крб. 20 коп. на тисячу штук з граничною ціною не вище: 40 коп. – на 20 штук [7, арк.45 зв. – 46];

• на махорку для курива і нюхання – 1 крб. 60 коп. на один фунт з граничною продажною ціною не вище: 84 коп. – за ¼ фунта, 42 коп. – за 1/8 фунта, 21 коп. – за 1/16 фунта [7, арк.46];

• на махорочні папіроси – 2 крб. 80 коп. на тисячу штук з граничною продажною ціною не вище: 64 коп. – на 100 штук, 32 коп. – на 25 штук, 16 коп. – на 10 штук [7, арк.46].

Загалом же Державною скарбницею від цього акцизу очікувалося отримати 140 млн. крб. [5]

Згідно з даними Фінансових палат, я підрахував, що за чотири місяці 1918 р., коли існувала влада УНР, держава отримала від акцизу з тютюну – 38 млн. 544 тис. 280 крб. 38 коп.; сплати за патенти та інші документи по тютюново-акцизній справі – 288 тис. 272 крб. 27 коп.; додаткового збору з патентів на помешкальну повинність – 29 тис. 649 крб. 15 коп.; грошових покарань за порушення постанов про тютюновий збір – 4 тис. 612 крб. 47 коп.; акцизу з цигаркових гільз та розрізаного цигаркового паперу – 909 тис. 174 крб. 14 коп.; патентного збору – 3 тис. 901 крб. 90 коп.; грошових покарань за порушення постанов про акциз з цигаркового паперу і гільз та за знищення чи псування гільзових лічильників – 923 крб. 38 коп. [12, арк.18–24 зв.]. Сума, як на ті кризові часи – невелика, тим паче в умовах творення нової держави в умовах фінансово-економічних, воєнних та соціально-політичних потрясінь.

Після повалення влади Центральної Ради, а відтак й УНР, 29 квітня 1918 р. було проголошено про постання Української Держави на чолі з гетьманом П.Скоропадським.

26 червня 1918 р. гетьманським урядом було затверджено Постанову «Про збільшення акцизу з сірників і патентного збору з сірникових фабрик». Нова величина зборів запроваджувалася з 1 липня 1918 р., як і скасовувалося обмеження продажної ціни на запалки (сірники), що було введено законом від 15 вересня 1915 р. [2; 8, арк.2]. При цьому цілком слушно виникає питання в необхідності такого кроку і яким чином це збільшення акцизного збору вплинуло на сірникові ціни, а внаслідок останнього і на купівельну спроможність населення.

Обґрунтовану відповідь на нього дає пояснювальна записка міністра фінансів до вказаного законопроекту, що була подана до відома уряду [8, арк.3–4]. До 1914 р., як пояснюється в записці, акциз на запалки складав не менше 50% продажної вартості, наприклад, пакунка, що містив до 75 сірників. З 1914 р. цей акцизний збір було підвищено вдвічі, а у 1915 р. його було доведено до 1,2 коп. за пакунок. Однак, після двох російських революцій ціни на сірники значно зросли, в той час як податок з них залишився незмінним. Такий розвиток подій призвів до того, що, якщо на початку 1917 р. акцизний збір складав 60% продажної вартості сірників, то на червень 1918 р. він становив лише близько 6% від тієї ж вартості [8, арк.3].

З вищенаведеного стає зрозумілим необхідність підвищення акцизу. Однак, нововстановлене підняття податкового збору не завдавало удару виробникам, продавцям і споживачам сірників, проте мало суттєво збільшити державні бюджетові прибутки. Так, постановою уряду від 26 червня 1918 р. акциз з сірників на пачку, наприклад на 75 сірників, було піднято від 1,2 коп. до 3 коп., що складало лише 15% її продажної вартості, на відміну від колишніх 60%, і не могло призвести до збільшення цін на них. Держава ж очікувала отримати від збору нового акцизу 20 млн. крб. загального прибутку на рік [8, арк.3 зв.].

Щодо ставки патенту з сірникових фабрик, то він, порівняно з 1914 р., зріс у 6 разів і склав: для фабрик з ручними станками – 300 крб. замість 50 крб., для фабрик з використанням кінної сили – 600 крб. замість 100 крб. і для фабрик, що працювали на паровій енергії – 900 крб. замість 150 крб. попереднього податкового стягнення [8, арк.4]. Однак очікуваного прибутку повністю стягнути не вдалося (ще не налагоджена система податкових зборів, очевидно не дозволила зібрати його повною мірою, та й Гетьманат, власне, існував менше року) і до бюджету поступило лише 12 млн. 7 тис. крб. сірникового прибутку [1, c.170; 3, c.278].

Того ж 26 червня було затверджено й ідентичну попередній Постанову про підвищення акцизу з папіросних гільз і покраяного (порізаного) папіросового паперу, стягнення податку з фабрик і майстерень, які виготовляють цей папір [2; 9, арк.2–3]. Вперше, як пояснював урядові міністр фінансів [9, арк.4–7], подібний акциз в Російській імперії було встановлено у 1909 р. (з 100 гільз збиралося 2 коп., з книжки папіросного паперу, а це не більше 50 листів – пів копійки), який було подвоєно у 1914 році. Тоді його ставка складала відповідно 25–33% та 10–12,5% від їхньої продажної ціни. На червень же 1918 р. «завдяки» інфляції і збільшенню цін вона автоматично знизилася до 4% продажної вартості [9, арк.4].

Нове підвищення (в три рази) мало дати державній скарбниці з 30 млн. сотень гільз акцизу на 3 млн. крб., а з 40 млн. книжок папіросного паперу – акцизу на 800 тис. крб. Крім того, регламентація виробництва дозволила вже на той час притягнути до акцизування 1/2 виробництва папіросового паперу, що уникав досі оподаткування, а отже, приймаючи це до уваги і те, що нове обкладання збільшено втричі, акцизу з розрізного паперу очікувалося отримати на суму до 4 млн. 800 тис. крб. на рік [9, арк.6 зв.]. Вартість патентного збору з гільзових фабрик оцінювалася на 35 тис. крб. та з майстерень для розрізу паперу – на 48 тис. крб., тобто разом патентного збору очікувалося отримати на суму 83 тис. крб. Загальна ж сума прибутків від такого податкового обкладання, до часу виходу постанови, становила 2 млн. 6 тис. крб., нові ж його ставки обіцяли дати до бюджету країни 7 млн. 883 тис. крб. на рік. В дійсності ж бюджет отримав прибутку від цигаркових гільз та розрізаного цигаркового паперу на суму у 4 млн. 614 тис. карбованців [1, c.170; 3, c.278].

Значно підвищено було й акциз на тютюн. В Україні того часу під тютюновими посівами було 50 тис. десятин землі, з яких переважав тютюн низького гатунку: 3/4 його складав простий махорковий [6, c.289]. 15 жовтня 1918 р. урядовцями Міністерства фінансів було підготовлено пояснювальну записку з приводу необхідності зміни акцизу продажних цін на тютюн та вироби з нього [10, арк.5–6]. 23 жовтня 1918 р. міністр фінансів А.Ржепецький дав свою згоду на подання її та відповідного законопроекту голові Ради міністрів для урядового розгляду [10, арк.5]. Наголошуючи на необхідності зміни акцизної ставки і продажної ціни, Міністерство фінансів зазначало, що попередні їхні межі, встановлені Центральною Радою 24 березня 1918 р., не відповідали тогочасній тарифній вартості тютюну, гільз і різних матеріалів, що використовувалися при виробленні тютюну та цигарок, а також вартості робітничих рук, які за останній час зросли настільки, що продаж вказаних виробів за призначеними цінами не покривав зроблених витрат, «і фабриканти, без явного збитку для себе, не можуть відпускати товар не лише з встановленою знижкою, а навіть й по повній межовій ціні» [10, арк.5].

Таким чином, говорилося у записці, подальше застосування вказаного тарифу загрожувало закриттю низки тютюнових фабрик з очевидним падінням скарбового прибутку від акцизу й із залишенням без зарплатні численного шару працівників, що обслуговували цю галузь промисловості, а отже, необхідним було його підвищення [10, арк.5]. Щоб встановити дійсну собівартість тютюну і тютюнових виробів, Департаментом неокладних зборів через Акцизний нагляд було зібрано 26 вересня на фабриках, а потім 4 жовтня під головуванням заступника міністра фінансів і за участю тютюнових фабрикантів особливі наради, на яких розглядалися ці свідчення і було вироблено нові межові продажні ціни.

При цьому було визнано за необхідне тютюн «Бакун і Швіцент», які раніше випускалися під махорочною бандероллю, виокремити в особливу групу, з призначенням на них окремого акцизу та окремої ціни через те, що «за останній час ціни на ці тютюни сильно зросли і обкладати їх акцизом нарівні з махоркою є вже ненормальним» [10, арк.5 зв.]. На підставі зібраних матеріалів вартість одного пуду жовтого тютюну було визначено у 340 крб., його переробки у 119 крб. (загалом – 459 крб.); вартість «Бакуна і Швіцента» в 76 крб. 94 коп., обробки в 47 крб. 07 коп. (в готовому вигляді у 124 крб. 01 коп.), махорки в 51 крб. 85 коп., її обробки в 47 крб. 07 коп. (загалом – 98 крб. 92 коп.).

Відсоток на обіговий капітал було прийнято у 6%, підприємницький прибуток у 5%, а знижку, яку фабриканти повинні були надавати торгівельникам з цінової межі, призначено від 20 до 11%. Відповідно, старі ставки акцизу, що складали 90–110% вартості тютюну, були змінені і встановлені: для вищого гатунку – 100%, середнього – 90% і нижчого – 80% від їхньої вартості [10, арк.5 зв.]. При визначенні вартості готових цигарок приймалося, що на тисячу штук цигарок вживалося в середньому 11/4 фунту тютюну і саме на цю кількість й було вираховано відповідний акциз з тютюну та гільз з додатком вартості робіт і матеріалів. Таке обчислення істотно різнилося від раніше прийнятого, коли акциз на тютюн у цигарках накладався у великих розмірах проти встановленого для цього ґатунку тютюну, якщо він вживався до цигарок. Цей обрахунок було зроблено з метою збільшення виробництва цигарок і уникнення вигід від купівлі окремо цигарок і гільз [10, арк.5 зв. – 6].

На підставі нових обрахунків, акциз для вищих ґатунків тютюну і цигарок було підвищено до 100%, а для середніх і нижчих – від 30 до 50%. Ставку акцизу і межу продажних цін сигар і цигарок було підвищено, відносно ставок 1917 року, втричі. При цьому, середня ставка акцизу за таких розцінок склала досить поважну суму – 407 крб. 20 коп. з пуда. Шляхом такого підвищення Міністерство фінансів очікувало «дати скарбниці за рік зайвих 120.000.000 карбованців» [10, арк.6]. До законопроекту додавався Тариф акцизу та граничних цін на тютюн та тютюнові вироби [10, арк.2–2 зв.] у вигляді таблиці зі шпальтами назви виробів ї їхніх ґатунків, висоти акцизу та найвищих продажних цін з акцизом. На своєму засіданні 18 листопада 1918 р. Рада міністрів ухвалила відповідний законопроект [10, арк.5], а 25 листопада Закон «Про зміну ставок акцизу й граничних цін на тютюн та тютюнові вироби» затвердив П.Скоропадський [10, арк.1–1 зв.]. Акциз та вища межа продажних цін на тютюн і тютюнові вироби вказувалися у прикладеному до закону вищезаданого тарифу [10, арк.1].

Кількість тютюну та цигарок третіх ґатунків, які вироблялися на кожній фабриці протягом року, не повинна була бути меншою: для паливного тютюну ІІІ ґатунку А – 8% від загальної кількості тютюну всіх ґатунків, що були вироблені фабрикою за цей час; для тютюну ІІІ ґатунку Б – 32%, для цигарок ІІІ ґатунку А – 18%, для цигарок ІІІ ґатунку Б – 27% від загальної кількості цигарок всіх гатунків, що були вироблені фабрикою за цей-же час [10, арк.1]. Тютюнові ж фабрики, які не виконували такої вимоги, втрачали право одержання патенту на наступний рік. При цьому зазначалося, що міністр фінансів мав право звільнити деяких фабрикантів від вищевказаних вимог щодо кількості вироблення тютюну та цигарок третіх ґатунків, «коли перепонами до того явилися причини, які не могли бути передбачені, абож усунені фабрикантами» [10, арк.1].

Крім того, законом вказувалося, що коли у вазі листяного тютюну, що перевозиться, а також при загальній ревізії фабрик та комор виявиться нестача, яка перевищує розмір припущеної усушки, тоді з виробника стягуватиметься: за нестачу махорки – по 80 крб. з пуда, за бракуючий «Бакун і Швіцент» – по 96 крб. з пуда і за нестачу тютюну всіх інших ґатунків по 408 крб. з пуда [10, арк.1].

Таким чином, акциз на тютюн зазнав найбільшого зростання і був доведений до 250–532 крб. на пуд жовтого тютюну і до 25 крб. 60 коп. – 64 крб. на пуд махорки [4, c.161]. Тютюновий акциз дав до бюджету держави по жовтень 1918 р. переважну суму посередніх податків (не враховуючи прибутків від цукрової та винокуренної монополій), а саме 148 млн. 380 тис. крб. з 180 млн. 591 тис. крб. загальнопосередніх надходжень. Разом з тим відмічу, що за бюджетом тютюнового прибутку очікувалося отримати на 200 млн. 686 тис. крб. державного доходу, а загалом від посередніх податків – 468 млн. 946 тис. 762 карбованці [1, c.170; 3, c.278].

З огляду на вищенаведене можна дійти висновку, що такі податкові збори, незважаючи на помісячне збільшення їхнього надходження до бюджету, були недостатнім джерелом накопичення скарбових коштів державою. Причиною цьому можна вважати до кінця ще не налагоджену оптимальну систему оподаткування, загальний економічний занепад, з якого країна щойно почала вибиратися, товарний голод, політичну дестабілізацію (повстанська хвиля в липні й жовтні–листопаді 1918 р.), що особливо зростала через практично постійні військові дії (січень–квітень, листопад–грудень 1918 р.), інфляційні процеси, які виявились наприкінці літа – початку осені,

і, звичайно, факт самого нетривалого й нестабільного існування Української держави.

Джерела і література:

1. Гнатишак М. Державні гроші України 1917–1920 років. Ілюстрований історично-іконографічний нарис / М.Гнатишак. – Клівленд: Український музей-архів, 1974.

2. Державний вістник. – 1918. – 5 липня.

3. Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. / Д.Дорошенко. – Т.2. Українська гетьманська держава. – Ужгород: Накладом Осипа Цюпки, 1930.

4. Неманов Л. М. Финансовая политика Украины (7 ноября 1917 – 4 февраля 1919 г.) / Л.М.Неманов. – К.: Культура и знание, 1919.

5. Робітнича газета. – 1918. – 26 березня.

6. Скоропадський П. Спогади (кінець 1917 – грудень 1918) / П.Скоропадський. – Київ; – Філадельфія, 1995.

7. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). – Ф. 1063. – Оп. 1. – Спр. 6.

8. ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 1. – Спр. 51.

9. ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 1. – Спр. 52.

10. ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 1. – Спр. 134.

11. ЦДАВО України. – Ф. 1064. – Оп. 2. – Спр. 17.

12. ЦДАВО України. – Ф. 1434. – Оп. 2. – Спр. 34.

13. ЦДАВО України. – Ф. 3690. – Оп. 1. – Спр. 17.

References

1. Gnatyshak M. Derzhavni groshi Ukrainy 1917–1920 rokiv. Ilyustrovanyi istoryko-ikonographichnyi narys / М.Gnatyshak. – Klivlend: Ukrainskyi muzey-arkhiv, 1974.

2. Derzhavnyi vistnyk. – 1918. – 5 lypnya.

3. Doroshenko D. Istoriya Ukrainy. 1917–1923 rr. / D.Doroshenko. – Т.2. Ukrainska getmanska derzhava. – Uzhgorod: Nakladom Osypa Tsyupky, 1930.

4. Nemanov L. М. Finansovaya politika Ukrainy (7 noyabrya 1917 – 4 fevralya 1919 g.) / L.М.Nemanov. – K.: Kultura i znanie, 1919.

5. Robitnycha gazeta. – 1918. – 26 bereznya.

6. Skoropadskyi P. Spogady (kinets 1917 – gruden 1918) / P.Skoropadskyi. – Kyiv; – Philadelphiya, 1995.

7. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyschykh jrganiv vlady i upravlinnya Ukrainy (TsDAVO Ukrainy). – F. 1063. – Оp. 1. – Spr. 6.

8. TsDAVO Ukrainy. – F. 1064. – Оp. 1. – Spr. 51.

9. TsDAVO Ukrainy. – F. 1064. – Оp. 1. – Spr. 52.

10. TsDAVO Ukrainy. – F. 1064. – Оp. 1. – Spr. 134.

11. TsDAVO Ukrainy. – F. 1064. – Оp. 2. – Spr. 17.

12. TsDAVO Ukrainy. – F. 1434. – Оp. 2. – Spr. 34.

13. TsDAVO Ukrainy. – F. 3690. – Оp. 1. – Spr. 17.

Hai-Nyzhnyk P. P., Doctor of Historical Sciences, Academician of the Ukrainian Academy of Sciences, Head of the Department of Historical Studies, Research Institute of Ukrainian history (Ukraine, Kyiv), Hai-Nyzhnyk@ukr.net

Tobacco, shag and matches tax policy of governments UPR and Ukrainian State in 1918

The article highlights the government tax policy UPR and Ukrainian State concerning excise duties on tobacco products, tobacco and matches in 1918. Specified the level and value of excise duties calculated level of revenues from excise Ukrainian State budget compared to the planned budget expectations.

Keywords: UPR, Ukrainian State tax policy, excise

Гай-Ныжнык П. П., доктор исторических наук, академик Украинской академии наук, заведующий отделом украинских студий, Научно-исследовательский институт украиноведения (Украина, Киев), Hai-Nyzhnyk@ukr.net

Табак, махорка и спички в налоговой политике правительств УНР и Украинской Державы в 1918 году

В статье показана налоговая политика правительств УНР и Украинской Державы относительно акцизных сборов с табачных изделий, махорки и спичек в 1918 году. Указан уровень и величину акцизных сборов, подсчитано уровень надходжень от этих акцизов в бюджет Украинской Державы относительно с запланированными бюджетними ожиданиями.

Ключевые слова: УНР, Украинская Держава, налоговая политика, акциз


 
matrix-info БУЛАВА