hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Новітній цивілізаційний націоналізм усвідомлює морально-світоглядне значення джерельної теорії на­ціо­налізму (нео- націонал-консерватизму) й осо­бисто-відповідальний важіль ідеї державно-націо­кратичної глибинної сутності бути націо­налістом у поєднанні з консервативнивними цінностями нації та поступом новітніх викликів поколінь, які ведуть її до величі й звитяги! Раса, кров і міць – одвічні ознаки бути собою Великому Народові! Решта – приречене на смерть і забуття, що навіть не варте бути гноєм історії людства!» Павло Гай-Нижник


Павло Гай-Нижник


Поезія

Поезія // Соборність (Ізраїль)

Опубліковано: Гай-Нижник П. Поезія // Соборність. Міжнародний літературно-публіцистичний часопис українських письменників (Ізраїль). – 2015. – № 3–4 (54–55). – жовтень–грудень. – С.3–19.

Поезія

Павло Гай-Нижник

Гай-Нижник Павло Павлович (1971 р.н.) – український історик, доктор історичних наук, академік Української академії наук, поет, громадсько-політичний діяч, завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства.

Автор трьох індивідуальних збірок поезій: «Згадуй мене… Лірика кохання» (Київ, 2006. – 114 с.), «Смак свободи… Лірика життя» (Київ, 2009. – 95 с.) та «Плинність: Поезія» (Київ, 2015. – 100 с.).

Поезії автора друкувалися у часописах «Подолянин» (Кам'янець-Подільський), «Батьківщина» (Торонто, Канада), «Дніпро» (Київ), а також у збірнику української поезії «Вілаг почуттів» (Ужгород, 2012), у міжнародному літературно-публіцистичному часописі українських письменників «Соборність» (Ізраїль, 2013) та збірці поезій «Воїнам світла» (Ужгород, 2015).

Новітні поезії П.Гай-Нижника, а також «Лірична галерея» автора набули численного кола шанувальників і особливої популярності серед молоді, на слова його віршів складаються популярні пісні (зокрема: «Якби ти знала мила моя» та «Мамине кохання»), а також твори для хорового співу (як, наприклад, «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) – хорова композиція, що брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 р.).

П.Гай-Нижник – лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця за 2013 рік (Ізраїль)

Поезія

Прощальний лист! З війни…

Я лицар світла, що ввірвавсь в війну
За мир і за життя, за волю й честь козачу!
Біда не в тім, що скоро я помру,
А в тім, що більш Вас не побачу,
Більш до душі не пригорну,
Не засміюсь і не заплачу…
Що вкотре знов не обійму́,
Що очі милі назавжди́ вже втрачу
І їх не стріну ще раз. Що не обітру
Зі щік сльозинку, що вже не збагачу

3

Себе цілунками й усмі́шки не візьму
Кудись в дорогу, в згадку і на вдачу.
Я просто в вирій відійду. В пітьму…
За обрій… Кров’ю борг свій спла́чу
Тобі народе мій! Я смерті зазирну
І плюну в вічі! Твій тріумф відзначу!

15 листопада 2015 р.

* * *

Твоя́ зухвалість роздягнула ніч…
Зірвала млосність і здійняла вітер
Без перемовок. Мов первинний клич!
Прозорий як в сльози́, без літер.
Підзаголо́вок впав у потойбіч
Палкої ніги, зко́ханої в витвір
Розпу́сти наче в сховок. Віч-на-віч…
А потім день усю цю творчість витер.

10 листопада 2015 р.

Про щастя

На свято в Бога щастя попрохай!
Омий ним долю й розплескай усюди
І скроплять ним серця усі нехай
Навколо світу твого спраглі люди!

Який у щастя колір? Як розмай!
Розбарвлений, мов веселкові смуги!
Він – промінний! Ти лиш його впіймай
І, щоб не стліло, зарозсяй навкрýги

Уквітчаним дощем. Нектару водограй
Вдихни замріяно, скуштуй у вільні груди
І в душах краплями любові засівай,
І щастя житиме в тобі і зійде всюди!

18 вересня 2015 р.

4

Діалектика
(з тобою / без тебе)

З тобою – задихáюсь я...
Без тебе – навіть дихати не взмозі!

З тобою – замала Земля…
Без тебе – пустки шлях в дорозі!

З тобою я – в вогні згоря…
Без тебе ж – прірва при порозі!

Мені без тебе – не життя,
В тобі – мій штамп у некролозі!

10 вересня 2015 р.

Геть із юрби!

Вже бийте у дзвони, сокири точіть –
Облуда з вогнем на подвір’ї стоїть!
Жиди-напівкровки, мордор і хохли
Зачали за НАШЕ криваві торги!

З майданів сердець відплата сурмить
Про сонячне злато і неба блакить,
Що вмиється смертю в багрі боротьби
У куряві чорній зло зрад ворожби


І згине довіку! Люд, лікоть у лікть
Вставайте за волю, мечі загостріть!
Розправте покірні в догоді горби –
Зродіться НАРОДОМ з отари юрби!

31 серпня 2015 р.

Про чорне і сіре…

На тлі занадто чорного –
                                      і брудно-сіре
Може набути білих барвників...
Тріумф родже́нного –

5

як свято світло-щире,
Веде приречено до смертних кольорів…

20 липня 2015 р.

* * *

За Вітчизну хтось воює, хтось – Вітчизною торгує!
Хтось за Неньку умирає, хтось – на смерті заробляє!
Народ з військом жебракує, дехто – на війні лихвує!
Люд крізь сльози дух гартує, кодло покидьків – панує!

Коли ллються крові води – водить нечисть хороводи…
Честі шлях пройде крізь броди, чин борні – ціна свободи!
Час відплати-осолоди дзвоном б’є сокир в колоди…
Слово-дух, щит-меч, клейноди – в злуці – зроджують Народи!

19 квітня 2015 р.

Спокута людства – усмішка дитини

У щебетанні куль не чутно плач дитини,
А реготання вбивць – спів арій на закла́ння.
Їх муза – кров й гарматні блювотини…
В моралістичній діареї сенс – посла́ння
Про зкурвлення любові. Тихі днини
Живуть в труні́ облудного пізна́ння…
Освітній декаданс у мареннях людини
Живи́ть нігілістичне мавпування
Й згодовує юрбі спотворені доктрини
Про сенс речей і спосіб поглинання
Часу і простору без відчуття провини…
Який у смерті колір? Неживий. Конання,
Прозоре і порожнє, вигляда з-за спини
Невігластва пихи́. Шаленство руйнування
В очах плете незримі павутини
                                      Хао́су й ла́ду...
Там стало піснею волання,
Убивство ж – тризною без сма́ку мертвечини,
А почуттям вважається злягання
Із совістю та честю. Це – нові цеглини
6

Стовпів задуреного світу панування
Новітніх індульгенцій. В тіні гільйотини
Вже розпростерта істина. Її зчавля́ть діяння
Псевдопророків і вождів. Першопричини
Загубляться в словах про вищі побажання
Й втопатимуть в трясовині духо-руїни
Поки війна і блуд не вдавляться. Офірування
Від Немовляти Світла виверне глибини
І засурми́ть прозрінням в час стрічання
Зорі́ споку́ти людства – у́смішки дитини.

17 березня 2015 р.

Матриця

Наш Всесвіт – бульбашка в долонях Бога,
А світ земний – кулька блакиті гри дітей
Його науки. Він диригент. Він – ноти і дорога
Буття щоденного, молекул, атомів, людей
І космосу зірок… Свята пересторога:
Бурлінь життя закута в ланцюги смертей
Є світлом злуки. Все йде до порога
До «до» і «після» злету дúхання ідей,
В останній крок. Насправді доля – вбога,
Жертва спонуки вищих сил речей
З роси, сльози і крові духу. Року перемога –
Тріумф народження і праху апогей.

8 березня 2015 р.

Пора весни, кохана…

Зорі́ють ночі, сяють дні…
Нам би дожити до весни, кохана.
Де во́ди гратимуть чудні́
Й земля у квітах дивини зацілува́на.

В неопалимій купині
Нам би любитись без війни, чека́на.

7

Не попектися б у вогні
Серцями, де згорять вони. Оса́нна.

Прозріти б й вийти з осені́
Нам із коханням, без вини́, бажа́на.
Там барви б віднайти ясні́
Й купель любові, що у сни заколиха́на.

Летять сніги засріблені…
Крізь час, як зможеш, зазирни, жада́на,
Та попри ві́три крижані
Розгледь в хуртовині́ зими як зрана

Заграють сяйвом промені́.
Як дзвін струни́ і сила нездоланна
Звесе́лять щастям мовчазні
Тайни життя. Нам би сягнуть весни, кохана.

9 січня 2015 р.

Війна

Війна – без краю, з усіма усіх…
Там в танку́ смерті тріумфує зло
І править тризну цілковитий гріх,
А очі ріже збагряніле тло
І заливає сіллю… Сліз людських…
Кривавий молот б’є життя як скло,
Витро́щуючи душі з мук плотськи́х,
Чави́ть диха́ння й розкида на дно
Кришталики буття. В війні німіє сміх,
В ній навкруги все плачем розсікло
І ціпеніє жах у вирвах втрат і лих…
В горнилі бойовищ роджається й тепло́
Героїв миру, жар сердець живих
І дух гартується. Любові джерело
Живить нетлінність цінностей святих
І силу лицарів. В борні все верх брало́
Лиш Світла Воїнство і Істин вікових.
У вічній боротьбі мечем є лиш добро
Й кується щит замирень світових.

3 січня 2015 р.

8

Квант Пізнання

У квантовій механіці життя –
Не заблукати в ті́ні власних втіх,
Де лабіринт в минуле – майбуття,
А у прийдешнім – тільки смерті сміх

І порожнеча: з праху в прах влиття…
Насправді час – примара плину віх,
Як вибух в Космосі, який зродив буття
Й його ж поглине, заковтне усіх

І не удавиться. Це шлях – без вороття.
Ціна пізна́ння – первородний гріх…
Людина ж – мить, рух вій у небуття,
Слід від роси міжгалактичних лих.

Печать Різдва й Прощання – закляття́,
Накладене на долі й злих, й святих.
У коловерті сподівань і каяття
Таємне вгледіти час в істинах простих,

Сенс усвідомити й знов Бога, мов Дитя,
Себе узріти в скрижаля́х мирських
Та в вирі Всесвіту. Все людство – сповиття
З світла прозрілих та оман сліпих.

3 січня 2015 р.

Московія

Імперія гріха, сваволі й кро́ві,
Пітьми байстрючка, наречена зла,
Зачата в півночі під бубни шамано́ві,
Над світом білим тінню проросла
Із хащ болотяних закурене в полові
Дитя лукавого – країна-град Москва.

Московія – то плем’я без коріння-роду.
В ній угро-фінська Меря, Весь й Мордва́,
В ній клапті Азії ординського наплоду,
Холуйство смердів – непроглядна мла,

9

Й поцуплене ім’я Слов’янського Народу
І назва вкрадена у Русів та слова.

Держава-виродок тиранів без любові
Себе у богообраність вдягла,
Імперську ж ницість – в лахи пурпурові.
А Бога загубила… Там здавна́
Не вчать Мухаммада, ані вчення Христові,
Там б’ють чолом й правителям – хвала!

2 листопада 2014 р.

Напуття

Чрез світло Бога зазирни в життя
Й крізь віхи йди, ступаючи на вітер,
Не озираючись, у ритм серцебиття,
Свій крок здійсни, аби не стер час літер.
Неси з собою щирість співчуття,
Збирай, даруй і засівай знов квіти,
Діли хліб-сіль як цінність каяття
І барви створюй. Не спіши тьмяніти.

Розсяяний твій промінь – блиск буття!
І шепіт думки – здатен засурмити
Величним Словом! Гідно! В майбуття!
В століть скрижалі! У віках не стліти
Зерну твоєму! Йди без вороття
У глиб кінця початку. Гартом оповитий
З сльози росу скуштуй, не кровопролиття,
Тоді зумієш й смерть свою прожити!

5 жовтня 2014 р.

Рідна Мова

Ні в Ле́ту, ні в літа́ не кануло твоє могутнє Слово
Воно як криця зброєю зросло в устах народу,
У душах залягло палким вогнем, глибо́ко й просторово
Й освячує той шлях, що вказує на згоду
Та велич вічності. О, скарбе мій, моя́ батькі́вська Мово!

24 вересня 2014 р.

10

Технології руїни
(Смерть й відродження країни)

Перед тим, як продати державу єдину,
Плутократи врізають по трохи країну.
Перш, ніж всунути вати у люди й дать різки,
Космополи їм фантики вкурюють в мізки.
Перед тим як розтерти народ на полову,
Напівкровки змивають минуле і мову.
Не могли щоб згадати про доленьку вільну –
Вівців кинуть в кошару, нескорених – в бійню.
А коли впадуть ґрати й повстануть герої
То манкурти дадуть їм легенди й набої.
В миротворство заграють тоді різники,
Олігархи ж – в народні підуть візники
І закрутять все знов. Куплять все й розіграють.
Й тут – прозрілі прийдуть, всіх на горло скарають.

16 вересня 2014 р.

Чужі дари полови

Чужі вожді несуть у наші очі піски поло́ви
З темені крізь ночі. Людські почались ло́ви
З відусюди. Чужі боги́ полюють навмання
У пошуках одуреного люду й немовля
Народжене в дурмані ще не зна, що у тиші́
Чужі творці задобреного зла лиш за гроші́
Зкуповлюють майбутнє твого роду
Й облудливі світи знецінюють природу
Різдва спільноти. Овації здіймуть чужі гріхи
Над смертю нації, що при́йшлі тельбухи́
Засліплена приймає за дари і вимирає…
З’їдженій душі бракує сили, кволість обирає
Не гідність боротьби, а гонор заздрості і ту́ги,
Не чин просвіти – тихий харч прислуги…
Чужої милості мінлива гра за спокій в нагороду
Зжирає цінності й зерно життя народу.

26 серпня 2014 р.

11

Крізь час

В душі, що вигоряється нутром,
Випалюється битвами сумління,
Що вкрита ґартом, м’яти полотном,
Дощей роси не вистача зкропління
Для рути-цвіту. Б’ється джерелом
Серце любові. Стелиться квітіння
Життя розмаїв. Сплетене гуртом
З води й вогню, із вищого веління,
Світло краси зроста, розніжене теплом,
Людина постає – творіння провидіння!
І, розриваючись між гнівом та добром,
Крізь час іде, збира й кида каміння…

7 серпня 2014 р.

Ти мене дочекайся

Ти мене дочекайся, знайди в серці сили,
Я пове́рнуся звідти живим, тільки вір.
Сподівайся завжди. Адже ми ще не договорили
Усіх слів. Я наснуся між зтомлених зір.
Не відчайся. Я знаю, тебе не зломили
Тужні дні. Бо клянуся – злій долі навкір
Я сміявся. Їй в очі сміявся, щосили.
Бо живлюся тобою. Бо й в миті зневір
Я з любові зміцнявся. Мене боронили
Молитви́. Не скорюся. Твій лицар-жовнір
Не здавався. Чекай. Бо замало іще ми пожили,
Я вернуся, ти знай. Вітром степу або дощем гір.

4 серпня 2014 р.

Тенета істин

Всього́ не бу́ло, за́вжди є і не існує,
Усе й усі в хао́сі руху виключно покірні
Та вже приречені. І Варта все пильнує…
Володарі й раби – то божевільні,
Що моляться даремно. Полова́…

12

У провидіння всі дороги – вірні!
Не мають сенсу кроки і слова,
Усі вони – заплутані і спірні
Не світять променем, приховані в крові́.
Лиш віра, чин та помисли є сильні!
В Творця немає мертвих, всі – живі.
Але до кого ж Янголи прихильні? –
Питання долі кожного і всіх!
Години, дні і миті – швидкоплинні!
У сутінках віків і мряці дух в’є гріх
Й тенета смерті. Істини – нетлінні…

23 липня 2014 р.

* * *

Доню, не бійся – я не вмирав,
Я відійшов твої́м янголом стати,
А ще – над тобою всім небом постав,
Щоби могла мене вічно вбачати.

Люба, всміхнися – я інше пізнав.
Те, неземне, про яке не сказати.
Та все ж, так замало тебе обіймав,
Тепер тихо світлом буду́ цілувати.

Мила, пробач, що так рано поклав
Сво́є життя на вівтар той. Як знати,
Може у смерті я теж смерть поправ,
Щоб жити могла ти надалі й кохати.

17 липня 2014 р.

Вполюй москаля!

Вполюй москаля – Чи зблизька, чи здалля!
Вполюй москаля – Під ним згорить земля!

Вполюй москаля – Старий блага й маля!
Вполюй москаля – Й в труну чи на гілля!

Вполюй москаля – Волі душителя,
Й не тільки москаля – А й йóго холуя!

Вполюй москаля – Зчави гнобителя!
Вполюй москаля – У цьому честь твоя!

Вполюй москаля – Вбивцю-карателя!
Вполюй москаля – Вітчизна й Бог звеля!

17 травня 2014 р.

13

Герою Небесної сотні

Я на тебе чекатиму вічно.
Коли з’явишся ти, навіть мертвий,
Цілуватиме ніч очі слізна,
Я не дам тебе з пам’яті стерти.

Я любитиму зáвжди і міцно,
Ти – мій погляд у Бога відвертий.
Чуєш? На колінах ридає Вітчизна,
Щоб не бýли даремними жертви.

Бачиш? Квіти лягають велично
Там, де ти був зненацька простéртий.
Всенародна триває там тризна
За Небесною сотнею смерти.

8 березня 2014 р.

Це – революція!

Життя на смак терпке і ледь солодке,
Смерть править тим, хто буде вічно жити
Й з мечем її зустріне. Стрітення – коротке.
Прокляття пам’яті не буде там служити,
Лиш слава є! Буття ж – неповорóтке.

Стрімким є чин. Він змінює природу
Людини й світу. Все життя – війна!
Йде заколот еліт і правий бунт народу.
У вирі боротьби п’є нація до дна
Гарт могуття' й народжує свободу!

Це – революція! Повстання за життя!
Нове дихáння! Час різдва героїв!
Це – еволюція! Братерства відчуття
Й нової нації. Письмо святих сувоїв
І долі кращої. Це – шлях у майбуття!

10 лютого 2014 р.

14

Нове Різдво Народу!

У Києві весна! Нове Різдво Народу!
Людських Майданів гарт забарвив сіре тло
Малюнками краси. Бог розбудив природу.
Знов народивсь Христос, а між зими – тепло.
Здійнялася зоря – від Заходу до Сходу –
І в сяйві боротьби суцвіттям розцвіло
Братерство і любов об’єднаного роду,
Кайдани що зірвав. Усюди загуло,
Почався палкий герць. За Волю! За Свободу!
Зродився новий час, похід добра на зло
До нового життя, вкраїнського Клейноду!
За вольність, за закон! За сонце, що зійшло!
За право і за честь – нову весну Народу!

7 січня 2014 р.

Я все іще з тобою

Я все ще із тобою, хоча й знаю,
Що більш ми не шукатимо зірок
І блиску їх в очах твоїх не взнаю,
Ні погляду, ні голосу. Мій рок
Таким настав, що вже не потримаю
Долонь твоїх, і з ніжних пелюстoк
Смішинку не зберý і не сплету казок.
Та все ж я незбагненно відчуваю,
Як ти, бува, крізь стиснутий ковток
Сама собі шепочеш: «Памятаю».
Я мов останній твій таємний прихисток –
Розпóміж тернами твій сум та біль сховаю.
Я через сни знов слатиму звістóк,
Що в крапельках твої вуста вмиваю,
Що, тішучись в усмíшках діточок,
Тебе повітрям й світлом обіймаю,
Що, попри сплив і часу й плин річок,
Молюсь за тебе й віддано кохаю.

6 січня 2014 р.

15

Ми – Нація!

Наші серця – Майдани прагнень волі,
У венах – пульс до змін без вороття.
Наше життя – багряний згусток крові,
Що зве на чин, а не до каяття.
Наші долоні стислись в кулак долі,
В раменах – меч, а не рабів ниття.
Ми – є Народ, що правду несе в Слові,
Ми – Нація, що творить Майбуття
Рішучо й праведно. Немає в нас сваволі.
Ми – є Любов і Смерть, як закляття
Для друга і тирана, для зерна в полові,
Святої справедливості буття
І честі лицарів. Ми – Люди хліба й солі,
Ті, що не знатимуть ніколи забуття!

5 січня 2014 р.

Ми на війні

Ми на війні – безжально нескінчéнній,
В якій тріумфом буде лише смерть.
Трофей її – життя. У битві цій буденній
Людину фатум змолює на дерть
Й вихаркує вже мертвою. Бог – геній!
Він вкинув люд в довічну коловерть
Різдва й надії – вічній й нездійсненній,
І перемога в цій борні є – гідна смерть!

31 грудня 2013 р.

Що є людина – кров богів?

Що є людина – кров богів
Чи ріки крові саморізу?
Свист віковічних батогів
І шлях угору – аж до низу.
З дитячих сліз – вся сіль морів.
В хвилі прихованого сказу,
Між величі порожніх слів,

16

Ковтає Землю прірва часу
Й не відригне. Вселенський гнів
Несе людину в небуття,
Вона, під сонмів переспів,
Тримá лиш вітер від життя,
А не стремeна долі. Мари снів.
Колись вінець природи
Враз обернувсь у самоворогів.
В людськім кублі народи
Доньок зжирають і синів.
Бо люди – пил, засліплена каліцість,
Гній задзеркалених світів,
Зарозуміла, зверхня ницість.

21 листопада 2013 р.

Ми лиш одні

Кохана, уяви собі – ми лиш одні.
Самі-самісінькі. І всі
Далеко так, не на Землі.
Тут – тільки ми. І в но́чі тихі, і у дні –
Лиш ти і я… Немов у сні…
В ко́си вплітатиму ясні́
Розкішні перли зоряні́.
Вмиватиму вуста твої
Сріблом джерел. Я у вогні
Серця́ згартую в купині
Неопалимій. Блиски ж світові́
Принесуть в сад дощі рясні –
Квітко́ві, вічно весняні́…
Нам завірюхи зимові́
Творили б роси казкові́.
Ти тільки, люба, уяви – ми лиш одні.
Хоча б на мить… Як в дивині.

29 жовтня 2013 р.

Музика на двох

Зіграй мене на клавішах свого піано
Спочатку так, мов мед в вустах поплив,

17

Щоби на смак – солóдко й нездоланно
Нектаром всесвіт землю запліднив
І ліг туманом нýги. Сплутано і п’яно.
Додай мене між нот своїх, між злив,
Поміж дощів, по краплі – різногранно.
А як схмелієш – хай настане зрив
Мелодії із блискавок. Спонтанно
Щоб небеса спів златих струн укрив
І в вирі все заграло – пристрасно, органно.
Щоб світ до нас зоріння прихилив
Й зачарувався. Граймо бездоганно,
Без слів, без фальші – музику Богів.

15 жовтня 2013 р.

Гра тіней

З тіне́й престолів простяглися руки
Брудні і засмальцьовані від карт
Крапле́них. Зтерті долі. Чутно лише звуки
Ошуканих від слів. В тих ду́шах виє гарт
Наживи й блуду. В мертвої Любові тихі луки.
Розпо́між молитві́в звели на глум і жарт
Самого Бога. Церковники ж Ісусовії муки
На гроші розміняли. Там злодіїв з-за ґрат
Звели в божків, а вбивці й недоу́ки
У святці й в вчені записались кров’ю страт.
І плодять спів серед злотих поко́їв круки
Про злет гріха, жадо́би й марність втрат.
Світ збожеволів! Вимерли науки!
А розумом кермує гра у фарт!

16 липня 2013 р.

Вінець

Не переймайся чи десь пекло пла́є.
На марно це. Лиш тре́мтом кла́ца лік
До дзвону су́дного, який переламає
Твій раптом швидкоплинний вік.
І тільки той Дзвона́р високий знає
Хто впа́де і куди. Ту волю не уник

18

Ніхто іще. Лиш мент – і вже немає
Тебе ніде. Весь світ навколо зник

Й вже не повстане. Су́рма заволає
В ту мить, коли чесно́та й гріх
Впаду́ть на терези́ і вирок пролунає,
А ти триматимеш чудовисько за ріг
Й втопатимеш у юшці, що палає
Без часу й міри. Неосяжний сміх
Над долею нікчемною заграє
І розчави́ть буття. Ти підеш за поріг

Без вороття. Душа тоді узнає
Дух провидіння й чи раніш ти зміг
Бувати тим, який не заблукає,
Що шлях пізнав поміж земних доріг
Ще за життя. І янгол проспіває
Пісню ріша́льну, сонм для тих, хто ліг
В землю скорботи. Суд вже не чекає
На каяття. Ти взнати істину устиг?
Пізна́єш смертю. Бог там сповідає…

5 травня 2013 р.

Чуття війни

Війна – зморщена нація!
У венах – болісна акація!
Війна – невроджена пульсація!
Любов – життя і смерті ґрація...

Війна – до миру вакцинація,
Сльози́ і крові ґенерація!
Війна – інстинктів токсикація!
Труна – людини коронація!

23 грудня 2015 р.

19



 
БУЛАВА