Павло Гай-Нижник
Михайлик Михайло Васильович
МИХА́ЙЛИК Михайло Васильович (26.08(07.09).1889, с.Олександрівка Слов’яносерб. пов. Катеринослав. губ., нині м.Олександрівськ Луган. обл. – 10.03.1937, Москва) – правознавець, радянський і партійний діяч. 1905–08 – чл. РСДРП (меншовиків). Закін. Харків. ун-т (1916). Перебував на військ. службі у рос. армії. За Гетьманату 1918 – співроб. Мін-ва землеробства Української Держави. 1919 вступив до ВКП(б). У лютому 1919 обраний чл. Київ. ревкому. Згодом – на парт. роботі, зокрема у Києві, Чернігові, Житомирі, м.Бердянськ (нині Запоріз. обл.); 1920 – політкомісар при штабі Червоної УГА; від липня 1920 – голова Київ. губерн. трибуналу; 1922–25 – окруж. прокурор Київ. обл.; квітень 1925 – лютий 1926 – голова Верхов. Суду УСРР; 1926–30 – старший пом., від 1930 – заст. наркома юстиції і ген. прокурора УСРР; 1931–33 – голова президії Укоопспілки; 1933–35 – нар. комісар юстиції і ген. прокурор УСРР. Був гол. обвинувачем на процесі у справі СВУ (1933). Від 1935 – голова споживспілки Донец. обл. 5 жовтня 1936 заарешт., 9 березня 1937 за звинуваченням у контррев., диверсій. і троцькіст. діяльності засудж. до розстрілу. Реабіліт. 1956.
Літ.: Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. 1917–1941 рр.: Джерелозн. дослідж. 1999; Абраменко Л. М., Амонс А. І. Репресовані прокурори в Україні: Док., нариси, мат. 2006 (обидві – Київ).
ДА: Арх. СБУ. Д. 48387, фп, о. с. 83–92.

Опубліковано: Гай-Нижник П. П. Михайлик Михайло Васильович // Енциклопедія сучасної України. – Т.20. – К.: НАН України; НТШ; Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ, 2018. – С.