Павло Гай-Нижник

ШЛЯХ ВОЇНА: НА СВОЇЙ ВІЙНІ ЗА ЧУЖУ ДЕРЖАВУ
(Нарис бойового шляху українця-орденоносця П.Нижника у Другій світовій війні)

Завантажити файл, PDF

Опубліковано: Гай-Нижник П. П. Шлях воїна: на своїй війні за чужу державу (нарис бойового шляху українця-орденоносця П.Нижника у другій світовій війні) // Гілея. – 2019. – Вип.142 (№3). – Ч.1. Історичні науки. – С.33–36.

У часи Другої світової війни (1939–1945) мільйони українців, що були в часи її початку громадянами СРСР, підлягали військовому обов’язку служити у лавах Робітничо-Селянської Червоної армії (рос. – РККА) й з початком Німецько-радянської війни (1941–1945) масово мобілізовувалися до радянського війська. Мільйони з них в роки цієї кривавої бійні виявили свій природний козацький звитяжний дух та геройськи проявили себе на воєнних бойовищах й десятки тисяч були відзначені військовими нагородами. Одним з таких героїв Другої світової став українець, гвардії старшина Нижник Павло Михайлович (5.IV.1923 – 15.ІІІ.1985), що під час цієї війни, окрім усіх інших відзнак, був нагороджений, зокрема, медаллю «За бойові заслуги» та двома орденами Червоної Зірки (рос. – Орден Красной Звезды).

П.М.Нижник народився 5 квітня 1923 р. у с.Гірчична Кам’янець-Подільської обл. (нині Дунаєвецького району Хмельницької обл.) в сім’ї Михайла Григоровича Нижника (1900–1944) та Мілі Григорівни Водвуд (1899–1985), які побралися 1922 року. Навесні 1941 р. 18-річного Павла було призвано до РСЧА й вже 1 травня він є зареєстрованим у Вілегодському РВК Архангельської області, а 22 червня того ж року розпочалася Німецько-радянська війна. Відтак шлях молодого воїна-танкіста проліг у складі Західного фронту з північної Архангельської області на південь через Московію, Калугщину й Смоленщину, Могилівщину й Гомельщину до рідної України.

У 1943 р. П.Нижник стає вояком 233-ї танкової бригади, що була сформована на базі 168-го і 188-го окремих танкових полків у Мічуринську Тамбовської обл. в проміжку між 20 січня та 25 травня 1943 р., де увійшла до складу 5-го механізованого корпусу, що на той час перебував у резерві Ставки верховного головнокомандуючого (бригаду сформировано за штатами №№010/270 – 010/277 від 31.07.1942 р.). Бригада брала участь в боях в районі Спас-Деменська та в рамках Смоленської операції Західного фронту РСЧА. У цих боях 14 червня 1943 р. П.Нижник отримав своє перше (легке) поранення [5, арк.2], а вже за два місяці – важке [3, арк.122]. В кінці вересня–жовтні 1943 р. на території Білорусії, в районі Леніне, бригада підтримувала наступ 1-й Польської піхотної дивізії ім.Т.Костюшка. 24 жовтня 1943 р. разом з іншими сполуками 5-го механізованого корпусу була виведена в резерв Ставки ВГК, а 21 січня 1944 р. знову включена до складу діючої армії.

1 січня 1944 р. його танкову бригаду в районі м.Казатин було включено до складу 1-го Українського фронту, від 21 січня 1944 р. 233-тя танкова бригада 5-го механізованого корпусу увійшла до складу 6-ї гвардійської Танкової армії, яку 24 січня було включено до складу 2-го Українського фронту.

Просуваючись на південний захід України, в січні–квітні 1944 року з’єднання 2-го Українського фронту провели кілька успішних фронтових наступальних операцій, звільнили від німців значну частину Правобережної України, у взаємодії з 1-м Українським фронтом здійснили розгром оточеного угрупування противника в районі Корсунь-Шевченківського й внаслідок успішних Корсунь-Шевченківської та Умансько-Батошанської операцій до кінця квітня 1944 р. розітнули фронт німецької групи армій «Південь». Пройшовши з боями понад 200 км, її танкові батальйони 18 березня увірвалися до м.Могилів-Подільський.

Наступною стала участь в Яссько-Кишинівській операції. Таким чином Червона армія оволоділа значними теренами Правобережної України й частиною Молдавії, після чого вступила на територію Румунії. За успішні бойові дії на р.Дністер і вихід на державний кордон СРСР наказом верховного головнокомандувача за №081 бригада була удостоєна почесного найменування «Дністровської» (8 квітня 1944 р.).

1 травня 1944 р. 233-тя танкова бригада 5-го механізованого корпусу у складі 6-ї гвардійської Танкової армії вела бойові дії в районі румунського міста Ясси. Тоді за бої північніше Ясс протягом 31 травня – 2 червня старший сержант П.М.Нижник вперше був представлений до нагородження орденом Червоної Зірки (Нагородний лист від 5 червня 1944 р.) [5, арк.2]. Проте, натомість, 8 червня 1944 р. під грифом «таємно» Наказом №012/н по 233-й танковій Дністровській бригаді 5-го механізованого Дністровського корпусу діючої армії, «від імені Президії Верховної Ради СРСР, за зразкове виконання бойових завдань Командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками й виявлені при цьому доблесть і мужність» [5, арк.3] старшого сержанта, старшого писаря 1-го окремого танкового батальйону Нижника Павла Михайловича було нагороджено медаллю «За бойові заслуги» [5, арк.4].

Важливу роль армія зіграла в Яссько-Кишинівській стратегічної операції (20–29 серпня 1944 р.) і бойових діях в центральній частині Румунії. Введені в прорив в смузі 27-ї армії в перший день операції (20 серпня) з’єднання і частини армії успішно розвивали наступ в напрямку на Бухарест. В ході його вони оволоділи містами Васлуй (22 серпня), Бирлад (24 серпня), Фокшани і Римнікул-Серат (27 серпня), Бузеу (28 серпня), Плоєшті (30 серпня). На наступний день її 5-й механізований корпус у взаємодії з 18-м танковим корпусом та іншими з’єднаннями 53-ї армії вступив у столицю Румунії Бухарест. На початку вересня 1944 р армію було повернуто на захід і, подолавши Трансільванські Альпи, вона розвинула наступ у напрямку м.Клуж.

12 вересня 1944 р. наказом верховного головнокомандуючого (№0307) армія була перетворена в 6-у гвардійську танкову армію, а 5-й механізований корпус – у 9-й гвардійський механізований корпус. Тоді ж, 12 вересня 1944 р., за відзнаки у боях при оволодінні р. Римнікул-Серат разом з іншими з’єднаннями і частинами 5-го механізованого корпусу 233-тя танкова бригада була удостоєна гвардійського звання. 15 вересня за зразкове виконання завдань командування в опануванні м.Ясси бригада була нагороджена орденом Червоного Прапора. Протягом жовтня 1944 р. –лютого 1945 р. 2-й Український фронт у взаємодії з частиною сил 3-го Українського фронту брав участь у Будапештській операції, в районі столиці Угорщини і в самому місті, в ході якої було оточено і ліквідоване 188-тисячне угрупування противника і звільнений Будапешт. Наприкінці 1944 – початку 1945 р. бригада вже брала участь у боях на території Угорщини й 26 квітня 1945 р. була нагороджена орденом Суворова 2-го ступеня.

Батальйон, успішно просуваючись, одним із перших вийшов до столиці Австрії. У Віденській наступальній операції частини тепер вже 46-ї гвардійської танкової бригади брали участь у вуличних боях за Відень, в ході яких оволоділи Західним вокзалом і вийшли до Дунайського каналу, за що їй 17 травня 1945 р. було присвоєно почесне найменування «Віденська» [2, c.209]. У другій половині квітня 1945 р. бригада у взаємодії з іншими з’єднаннями вела бойові дії по опануванні Чехословаччиною, а 26 квітня 1945 р. її воїни відзначилися в боях за м. Брно, за що 28 травня бригада була нагороджена орденом Кутузова 2-го ступеня. Вже після падіння Берліна, бригада продовжувала бойові дії в районі Праги, а 10 травня 1945 р. війська фронту зустрілися з американськими військами в районі міст Пісек і Чеське Будейовіце.

Внаслідок цих операцій з опанування Правобережною Україною, Східною і Центральною Європою П.М.Нижника було представлено до чергової бойової нагороди – ордена Червоної Зірки. У нагородному листі з цього приводу, зокрема, зазначалося, що гвардії старшина Нижник Павло Михайлович «за час перебування у батальйоні з квітня 1943 року, беручи участь в багатьох танкових атаках на Західному фронті та Україні має на своєму рахункові 4 підбитих танки супротивника, 5 протитанкових знарядь, до 10 автомашин і до роти ворожих солдатів та офіцерів супротивника.

У боях виявив виняткову сміливість. Будучи важко пораненим, надав допомогу своєму командирові, не залишив його на полі бою, затягнув його в укриття та евакуював у запілля» [3, арк.122].

Відтак таємним Наказом (№010/н) 46-ї Гвардійської, Червонопрапорної, Ордена Суворова, Дністровської, Віденської танкової бригади від 31 травня 1945 р. [3, арк.93] гвардії старшину П.М.Нижника було нагороджено орденом Червоної Зірки [3, арк.95].

Після завершення бойових дій в районі чеської столиці Праги 46-та гвардійська танкова бригада у складі 6-ї гвардійської танкової армії була передислокована на Далекий Схід і включена до складу Забайкальського фронту. Тож з-під Праги П.Нижник з бойовими товаришами рушив на схід в напрямку Чити (Бурятія) й далі – на Маньчжурію, аби воювати з японською Квантунською армією.

9 серпня, в день коли американськими ВПС було здійснено вибух атомної бомби над Нагасакі, передові і розвідувальні загони трьох радянських фронтів почали наступ. Під час Радянсько-японської війни (1945) армія брала участь в Хінгано-Мукденскій операції, в ході якої наступала в першому ешелоні фронту на Чанчунь, прорвала Маньчжуро-Чжалайнурский та Халун-Аршаіський укріплені райони й 11 серпня подолала хребет Великий Хінган, тим самим вийшовши на Центрально-Маньчжурскую рівнину в районі Лубе. 12 серпня армія почала наступ на Мукден (Шеньян), а частиною сил – на Чанчунь. Армія оволоділа містами Чанчунь, Мукден, Цицикар, Жехе, Дай-рен, Порт-Артур. Війська Забайкальського фронту, наступаючи з території МНР і Даурії, подолали безводні степи, пустелю Гобі і гірські хребти Великого Хінгану, розгромили калганське, солуньське та хайларське угруповання противника, вийшли на підступи до найважливіших промислових і адміністративних центрів Маньчжурії, відрізали Квантунську армію від японських військ в Північному Китаї і, зайнявши Сіньцзін і Фентянь, просувалися до Дайрену і Рьодзюну. Швидкий наступ армії по Маньчжурії забезпечив швидку капітуляцію Квантунської армії. За зразкове виконання завдань командування в боях по розгрому частин японської Квантунської армії і подолання гірського хребта Великий Хінган вона була нагороджена другим орденом Червоного Прапора (20 вересня 1945 р.) [1, c.462].

27 вересня 1945 р. у нагородному листі командир 1-го танкового батальйону 46-ї Гвардійської, Червонопрапорної, ордена Суворова, ордена Кутузова, Дністровського-Віденської танкової бригади гвардії капітан М.Малишев зазначав, що гвардії старшина П. Нижник «за час бойових дій з японськими імперіалістами і в наступних роботах з виконання урядового завдання з демонтажу і вивезення станків виявив мужність, ініціативність та великі організаторські здібності.

У довготривалих важких маршів по степах Монголії, через хребет Великого Хінгану і по Південній Манчжурії [П.Нижник] особисто, не рахуючись ні з чим, часто по коліна у воді, розшукував обходи для автомашин у болотяних місцях і проводив автомашини батальйону.

За особистої ініціативи за 120 кілометрів доставив бензин по бездоріжжю для 5 автомашин, завдяки чому ремонтні засоби батальйону були своєчасно зосереджені в розташуванні танків.

Працюючи на заводі з демонтажу станків особисто брав участь в роботі, виконуючи денну норму завдання [на] 130–150 відсотків» [4, арк.354].

Тож «за мужність, виявлену при здійсненні маршів, за особисту ініціативу і великі показники в роботі з демонтажу» [4, арк.354], «за зразкове виконання бойових завдань на фронті боротьби з японськими загарбниками і виявлення при цьому доблесть і мужність» таємним наказом (№013/н) [4, арк.332] гвардії старшину Нижника Павла Михайловича вдруге було нагороджено орденом Червоної Зірки [4, арк.333].

Загалом же за доблесть і мужність, проявлені на бойовищах Другої світової війни у боях з німецькими та японськими військами, орденами і медалями були нагороджені 2 тис. 370 воїнів цієї 46-ї гвардійської танкової бригади, серед яких був також і українець-подолянин Павло Нижник. Згодом П.М.Нижник був нагороджений також медалями «За взяття Відня», «За взяття Будапешта», «За взяття Берліна», «За визволення Праги», а також «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» і «За перемогу над Японією», проте найціннішими, звісно ж, були медаль «За бойові заслуги» та два ордени Червоної Зірки.

Герой Другої світової повернувся в Україну наприкінці 1945-го й 5 грудня одружився з Ніною Романюк (1924–1998), дівчиною, що чекала на Павла усю війну. Згодом у них народяться діти (Володимир, Павло і Марія), а життя висуватиме нові випробування. 1949-го року героя війни було засуджено до ув’язнення за звинуваченням у «диверсії» на залізниці. По звільненні він повернувся до цивільного життя, проте двічі орденоносця Червоної Зірки Павла Михайловича Нижника ніколи не запрошували на щорічні паради перемоги та інші урочистості, що відбувалися по усіх більших і менших місцинах Радянського Союзу, а комуністична влада не надто шанувала бійця, що воював за СРСР, але так і не виявив бажання вступити до лав партії комуністів. Помер П.М.Нижник 15 березня 1985 р. у м.Дунаївці Хмельницької обл., де й був похований. Не надто згадує про славного подолянина та інших вояків-українців, що мусили служити в чужинецьких арміях, але воювали хоробро-геройськи, й сучасна незалежна держава Україна.

Цей нарис – данина пам’яті українцю-воїну, людині, що боролася і перемогла…

THE WAY OF THE WAR: IN HIS WAR FOR A STRANGE STATE (AN ESSAY ON THE BATTLE WAY OF THE UKRAINIAN BEARER BY P. NYZHNYK IN THE SECOND WORLD WAR)

Pavlo Hai-Nyzhnyk
Doctor of Historical Sciences, Head of the Department
of Historical Studies at the Research Institute of Ukrainian Studies
(Kyiv, Ukraine), e-mail: Hai-Nyzhnyk@ukr.net

The war path of the hero of the Second World War, twice the Order of the Red Star of P.M.Nyzhnyk, is highlighted.

Key words: Second World War, German-Soviet War, Soviet-Japanese War