Павло Гай-Нижник

УБИВСТВО НІМЕЦЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ФЕЛЬДМАРШАЛА
Г.АЙХГОРНА У КИЄВІ

Навесні–влітку 1918 р. російська партія лівих есерів підготувала низку терористичних актів, обравши головними своїми мішенями німецького кайзера Вільгельма II, начальника Штабу німецької армії П. фон Гінденбурґа, посла Німеччини у РСФРР В. фон Мірбаха*, командувача німецькою групою армій «Київ» фельдмаршала Г. фон Айхгорна, начальника Штабу німецьких військ в Україні В. фон Ґренера та гетьмана всієї України П.Скоропадського. З метою ліквідації трьох останніх з вказаних осіб до Києва з Радянської Росії прибули есери-терористи: Г.Смолянський, Б.Донськой та І.Каховська. В Україні до них приєдналися українські есери М.Залужна, І.Бондарчук (Собченко) і член першого радянського уряду України, есер С.Терлецький.

^* Німецького посла в радянській Росії графа В. фон Мірбаха було вбито російськими лівими есерами 6 липня 1918 р.

Два місяці ця об’єднана терористична група готувала свій замах на німецького фельдмаршала Г.Айхгорна. 30 липня Б.Донськой одягнув плащ, до кишені якого поклав потужну бомбу. До району атентату його супроводжувала І.Каховська та підстраховував С.Терлецький. У київському районі Липки на Печерську С.Терлецький та І.Каховська залишили Б.Донського наодинці. О 13 год. 50 хв. у поле зору Б.Донського потрапив фельдмаршал Г. фон Айхгорн у супроводі свого ад’ютанта, капітана В. фон Дресслера. О 14-й годині терорист миттєво кинув їм під ноги бомбу й стрибнув у заздалегідь заготовлений фаетон, але кобила, перелякана вибухом, не рушила з місця. Тоді Б.Донськой спробував утекти з місця злочину та час було втрачено, його оточили й заарештували солдати німецької варти.

Схема-план місця здійснення замаху на фельдмаршала Г. фон Айхгорна 30 липня 1918 р. (складено державною прокуратурою 31 липня 1918 р.)

Гетьман П.Скоропадський був приголомшений звісткою про замах на Г.Айхгорна. Згодом він згадуватиме про той день так: «30 липня за нов. ст. ми тільки що закінчили сніданок у саду, і я з генералом Раухом хотів пройтися по саду, що прилягає до моєго будинку. Не відійшли ми й декількох кроків, як пролунав сильний вибух неподалік від будинку. По звуку вибуху я зрозумів, що розірвалося щось подібне до сильної ручної гранати. Були вислані ординарці, які за хвилину повернулися і повідомили, що поблизу нашого будинку кинуто бомбу у фельдмаршала Айхгорна, що вертався до себе опісля сніданку, що він лежить на бруківці, вочевидь, тяжко поранений. Я та мій ад’ютант побігли туди. Ми застали дійсно тяжку картину, фельдмаршала перев’язували та укладали на ноші, поруч з ним лежав на інших ношах його ад’ютант Дресслер з відірваними ногами, останній, поза сумнівом, вмирав. Я підійшов до фельдмаршала, він мене впізнав, я потиснув йому руку, мені було надзвичайно шкода цього поважного старого... Пам’ятаю, що ще за кілька днів до його смерті я пішов до нього запросто. Він сам варив каву, і у розмові я йому вказав на цілу низку порушень закону, які собі дозволяли дехто з його численних підлеглих, і він обурювався цим й обіцяв вжити заходів для припинення подібних дій... Я відчував, що його смерть тільки ускладнить становище в Україні». Того ж дня помер ад’ютант фельдмаршала, капітан В.Дресслер, а о 10-й годині вечора скінчиться життя й самого Г.Айхгорна.

1 серпня було влаштовано прощання з фон Айхгорном і Дресслером у київській кірсі св.Катерини. Гетьмана ж П.Скоропадського бойова група російських лівих есерів планувала вбити в мент, коли той виходитиме з церкви після відспівування Г.Айхгорна, проте на той час терористи ще не встигли виготовити нову бомбу, а вже наступного дня члени цієї бойової групи були заарештовані. Тіло фельдмаршала було того ж дня було відправлено до Берліна з київського вокзалу й 6 серпня поховано в столиці Німеччини на цвинтарі Інваліденфрідхоф.

10 серпня 1918 р. Б.Донського таємно судив німецький військово-польовий суд, що зібрався у будинку в’язниці в Києві. У той же день при великому скупченні народу Б.Донського повісили у зашморгу зі скрученого дроту на телеграфному стовпі на Лук’янівській площі Києва. До його грудей був прив’язаний плакат із написом російською: «Вбивця фельдмаршала фон Айхгорна». І.Каховську також було схоплено німецькими солдатами. У вересні 1918 р. їй оголосили смертний вирок, проте за німецькими законами вироки на смерть щодо жіноцтва мав затвердити особисто кайзер, а він (Вільгельм II) так і не встиг цього зробити через змушеність зректися престолу у листопаді 1918-го року.