hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Історико-географічні уявлення і національна ідентичність.
Рецензія на монографію:
Трубчанінов С. В. Конструювання національного простору: історико-географічні уявлення в українській науковій і суспільно-політичній думці 1830–1930-х рр.: Монографія. Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2019. 480 с.


Берестейський мир: 100 років: Сб. научн. трудов Завантажити файл, PDF

Опубліковано: Гай-Нижник П. П. Історико-географічні уявлення і національна ідентичність. Рецензія на монографію: Трубчанінов С. В. Конструювання національного простору: історико-географічні уявлення в українській науковій і суспільно-політичній думці 1830–1930-х рр.: Монографія. Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2019. 480 с. // Український селянин: зб. наук. праць. – Черкаси: Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького – 2019. – Вип.21. – С.156–157.


На початку 2019 р побачила світ довгоочікувана монографія доцента Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Сергія Трубчанінова. Поціновувачі історичної географії та інтелектуальної історії давно спостерігали за науковими публікаціями цього автора, в яких по-новому засяяли фігури добре відомих і менш відомих вчених, таких як Володимир Антонович, Олександр Грушевський, Мирон Кордуба, Філіп Бруун, Василь Данилевич та ін. Автор також дослідив діяльність наукових установ, які займалися історико-географічними дослідженнями в 1830–1930-х роках.

Монографія складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Структура роботи розроблена відповідно до цілей і завдань дослідження, побудована за проблемно-хронологічним принципом.

У першому розділі монографії йдеться про історико-географічні уявлення в інтелектуальному середовищі 1830–1870-х рр. У першому параграфі автор показав співвідношення і взаємний вплив історії та географії в університетській освіті в європейських країнах і в Російській імперії. Тривалий час існували об’єднані кафедри історії, географії та статистики, була відсутня спеціалізація викладачів, а також і студентів. Лише в середині XIX в. Філософські факультети університетів були розділені на історико-філологічні й фізико-математичні. Історія вивчалася на перших факультетах, а географія – на других. Однак довго ще йшли дискусії про необхідність викладання географії для студентів-істориків. Маловідомий факт – один із курсів географії був розроблений В.Антоновичем. Важливими складниками світогляду української інтелігенції були історико-географічні уявлення, про які йдеться в наступних підрозділах. Зокрема, українців цікавило, що за території в далекому минулому займали Скіфія і Сарматія, або Київська Русь, на яких кордонах захищали християнський світ запорізькі козаки.

У другому розділі розповідається про історико-географічне бачення України з точки зору імперської і регіональної історичної науки. Вказано на значущість для формування історико-географічних уявлень різноманітних описів Російської та Австрійської імперій. Цікаво показана інтелектуальна біографія Філіпа Якоба Брууна. Цю людину, який народився у далекій Фінляндії, а повні творчості роки провів в Одесі, сучасники називали «першим історико-географом Півдня Росії». Розповідається також про погляди на історичну географію України професорів Київської Духовної Академії. Один із найвідоміших учених того часу професор Микола Петров став головним виконавцем видавничого проекту дійсного таємного радника Помпея Батюшкова з опису в імперському дусі історії західних губерній Російської імперії.

У третьому розділі показано відчутний вплив історико-географічних уявлень В.Антоновича і представників заснованої ним наукової школи на наукову і суспільно-політичну думку України. Зокрема, розповідається про наукові праці учнів В.Антоновича, а також про викладання історичної географії в російських імператорських університетах. В окремому параграфі йдеться про розвиток історико-географічних уявлень у приналежній Габсбургам Галичині, а також про роль в їх популяризації М.Грушевського.

Четвертий розділ роботи присвячений 1914–1921 рр. – періоду Великої війни і Української національної революції. На думку автора дослідження, в цей період історико-географічні знання були дуже затребуваними. Преса воюючих країн була сповнена міркувань експертів про етнічні терени і можливі «справедливі» кордони. В Російській імперії існував навіть спеціальний громадський комітет, який вивчав матеріали, що обґрунтовували проходження нового кордону на Заході. Під час правління гетьмана П.Скоропадського в проекті створення Української академії наук спеціально ставилося питання про необхідність видання історико-географічного словника. Адже саме над цим проектом в останні роки свого життя працював В.Антонович. Навесні 1919 р. розпочала свою діяльність Постійна комісія для складання історико-географічного словника української землі, яку очолив учень В.Антоновича – Олександр Грушевський. Про важливість комісії свідчив той факт, що її голова за службовим становищем був прирівняний до академіка.

У п’ятому розділі йдеться про розвиток історико-географічного знання у Радянській Україні в 1920–1930-х рр. Більшовицьке керівництво вирішило поставити науку на службу «соціалістичного будівництва». Тому в діяльності Історико-географічної комісії Всеукраїнської академії наук в другій половині 1920-х – на початку 1930-х рр. в пріоритеті стають аж ніяк не історико-географічні теми. Так, найважливіше значення приділялося комплексному вивченню Сталінського округу (Сталіно – нині Донецьк). Історико-географічними дослідженнями займалися також в інших закладах ВУАН. Важливе значення мала організаційна діяльність академіків Д.Багалія та М.Грушевського. У різних регіонах УСРР/УРСР історико-географічними дослідженнями займалися викладачі вишів та ентузіасти-аматори. Автор монографії розповів і про викладання історичної географії в радянських вищих навчальних закладах.

Спірному баченню історичної географії західноукраїнських земель в 1920–1930-х рр. присвячений останній (шостий) розділ роботи. Автор розповідає про спроби української громадськості довести право на свою споконвічну етнічну територію. Українські вчені (М.Кордуба, І.Крип’якевич та ін.) підготували відповідні історико-географічні дослідження, в яких було показано давність заселення українцями земель Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Водночас значні історико-географічні дослідження проводилися в Університеті Яна Казимира у Львові. Проте для польської науки була характерна міфологізація «кресів».

Монографія С.Трубчанинова є завершеним, оригінальним, самостійним дослідженням, яке вирішує важливу наукову проблему. Вона суттєво збагачує сучасні знання про українську наукову і суспільно-політичну думку 1830–1930-х років. Автор на документальній базі показав розвиток і поширення історико-географічних уявлень про Україну в досліджувану добу. Праця стане у нагоді широкому колу читачів.

Гай-Нижник П. П., доктор історичних наук,
завідувач відділу історичних студій Науково-
дослідного інституту українознавства
Міністерства освіти і науки України





 
matrix-info БУЛАВА