Павло Гай-Нижник

Державний секретар Сергій Завадський
мав увійти до тріумвірату Верховних правителів України

Опубліковано: Гай-Нижник П. Державний секретар Сергій Завадський мав увійти до тріумвірату Верховних правителів України // Антиквар. – 2020. – №5 (119). – С.54–55.

«Затверджую», – скріпив підписом гетьман Павло Скоропадський 20 листопада 1918 року постанову, ухвалену Радою міністрів: «Асігнувати в розпорядження Державного Секретаря з коштів Державної Скарбниці дві тисячі (2.000) карбованців для видачі Професору Академії Мистецтв Георгію Івановичу НАРБУТОВІ за виготування проектів Державного Герба і Печаті Української Держави». Під підписом гетьмана зазначено: «Посвідчив: Державний Секретар, Сенатор Сергій Завадський».

Свої остаточні проєкти Георгій Нарбут, схоже, виконав на початок-середину листопада того року й отримав за це немалу як на той час винагороду. Держсекретар Сергій Завадський передав їх до Головного управління в справах мистецтв та національної культури, яке очолював Петро Дорошенко. Саме за підписом Завадського вже 21 листопада було розіслано запрошення членам комісії з розгляду цих проєктів. Вона зібралася 24 листопада у складі: Петро Дорошенко (голова), Михайло Бойчук, Микола Бiляшівський, Павло Зайцев, Вадим Модзалевський i Георгій Нарбут. Комісія висловила деякi дрібні побажання щодо зображення козака, як-от: «…Оселедець треба зробити більш короткий, прийнявши для нього зразком портрет Хмельницького, який зробив гравер Гондіюс».

Те, що цією справою займався сам державний секретар, свідчить, якої важливості їй тоді надавали, адже за гетьмана Павла Скоропадського це був один із найвищих посадовців. До його повноважень входило:

1) розпорядження про оголошення законів Української Держави, актів і постанов Ради міністрів;

2) розпорядження про розроблення за дорученням Ради міністрів і внесення на розгляд проектів законів та інших постанов;

3) керівництво кодифікацією всіх законів Української Держави;

4) внесення на розгляд Ради міністрів законопроектів, розроблених окремими міністерствами зі своїми заувагами;

5) керівництво діяльністю підпорядкованих інституцій: Державної канцелярії, юридичної ради, департаменту загальних справ, департаменту законодавчих справ, відділу закордонних справ, секретаря Ради міністрів, державної друкарні, термінологічної комісії.

Налагодження державного життя вимагало ретельного виконання ухвалених урядом рішень, побудови дієвої системи організації діловодства зверху донизу, підготовки важливих для країни нормативно-розпорядчих документів. Очолювана державним секретарем установа забезпечувала справність роботи всього громіздкого державного організму найвищого рівня – Ради міністрів, міністерств, відомств і Державного сенату. До її обов’язків входило, зокрема, протоколювання засідань гетьманського уряду, а потім і їх редагування й публікація. Позаяк він збирався мало не щодня, а його засідання тривали від 8-ї вечора до 1–2-ї ночі, а часто й до 4–5-ї ранку, роботи в державного секретаря та його підлеглих було вдосталь. Сам він також мав бути присутній на тих засіданнях.

Сергій Завадський, при якому, справа з розглядом проєктів державного герба й державної печатки вийшла на фінішну пряму, державним секретарем став на початку липня 1918-го й обіймав цю посаду до початку грудня. Від 26 липня – сенатор Загального зібрання Генерального суду. Згідно з ухваленим Радою міністрів 1 серпня того року «Тимчасовим законом про Верховне Управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України» Завадського було призначено другим, після Петра Дорошенка, у колегії-тріумвіраті Верховних правителів Української Держави на перехідний період.