Павло Гай-Нижник

НАЦІОНАЛЬНІ ЦІЛІ
ЯК ЕЛЕМЕНТ НОВІТНЬОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ

Завантажити файл, PDF

Опубліковано: Гай-Нижник П. Національні цілі як елемент новітньої національної ідеї // Matrix Divergent. – 2020. – 20 січня [Електронний ресурс] Режим доступу: https://matrix-info.com/2020/01/20/natsionalni-tsili-yak-element-novitnoyi-natsionalnoyi-ideyi/

ВИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ – Є ОДНИМ З ГОЛОВНИХ І ПРІОРИТЕТНИХ ЗАВДАНЬ ДЕРЖАВИ, ЯКЕ ВПЛИВАЄ НА ПОДАЛЬШИЙ ЇЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА СТАНОВИЩЕ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ. ПРИ ЦЬОМУ СЛІД КОНСТАТУВАТИ, ЩО ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ, В ПЕРШУ ЧЕРГУ, ПОВИННО БУТИ СПРЯМОВАНИМ НА ВИЗНАЧЕННЯ ЗАВДАНЬ І ЦІЛЕЙ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ Й ЗУМОВЛЕНЕ МЕТОЮ ДОСЯГНЕННЯ ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНОГО БЛАГА, ЩО ДОСТУПНЕ ТА Є НАДБАННЯМ І ЧАСТИНОЮ КОЖНОГО ГРОМАДЯНИНА ДЕРЖАВИ ТА КОЖНОГО ПРЕДСТАВНИКА НАЦІЇ.

Саме національні цінності, національні інтереси та національні цілі є головними структуроформуючими кластерами творення, розвитку та видозмінення національної ідеї. Універсальною аксіомою будь-якої національної ідеї є усвідомлення мети побудови суспільства добробуту та країни успіху як з огляду розквіту державної величі (у комбінованому синтезі її інтелектуальної, жорсткої та м’якої сили), так і національної спільноти обраних (у гармонії плекання національного і загальнолюдського) з вільними можливостями досягти власного успіху кожного окремого громадянина.

Їх сутнісні характеристики визначаються динамікою та суперечливістю розвитку середовища існування суспільства і держави. Національні цілі – це конкретні ключові завдання, які держава і нація ставлять перед собою заради захисту національних інтересів та національних цінностей. Національні цілі – це своєрідні дороговкази розвитку суспільства до побудови моделі кращого стану (безпечніших умов розвитку та життєдіяльності) кожної людини, суспільства, держави.

Проте за умов сучасної української реальності чітка реалізація тріади основних рушійних сил творення концепту національної ідеї та системи забезпечення державної безпеки (національні цінності – інтереси – цілі), постійно стримується недостатнім рівнем консолідації українського суспільства, що призводить до того, що інтереси, і тим більше – цілі, різних суспільних груп за певних умов набувають антагоністичного характеру та за умов розмитості загальнонаціональної ідентичності, вони не проявляють прагнення до діалогу та порозуміння заради суспільного блага.

Відтак сам концепт національної ідеї неможливо сформулювати окремим терміном чи визначенням, його не можна запозичити в чистому вигляді в іншої держави чи нації або створити штучно. Національна ідея – ця універсальна думка-мета ідеалізованого прагнення народу, виробляється не пропагандою чи розрахунком, а витворюється інтелектуальним розумом народу через її найкращих представників з різних сфер життя і діяльності, міфологізується як сакральний шлях нації до вершин вічної величі і матеріалізується у постійному прагненні до вдосконалення завдяки особистому привабливому розвитку кожного громадянина окремо, заради себе самого, а не для когось іншого, заради своєї держави і нації як символів спільної єдинокровної родини.

При цьому українська національна ідея цілком спроможна бути плідною в унісон зі світовою громадською думкою (навіть з перспективами очолювати її), а не йти їй наперекір. Таким чином у тривалому часі та у векторному зрізі опанування майбуттям, національна ідея здатна бути надвагомим енергетичним трампліном для психологічного одужання народу, його духовим, але не теологізованим, і надкорисним елементом політичного інструментарію держави, впливовішою, ніж майстерна дипломатія, духовне відродження, культурна «м’яка» сила, фінансово-економічна стабільність чи збройна «жорстка» потуга окремо взяті, позаяк включає у собі усі ці та інші раціональні та ірраціональні чинники. Її поширення та привабливість якнайкраще сприяють також і формуванню в зарубіжних країнах прихильних «агентів впливу» з-поміж представників інших націй та національної діаспори, себто просуванню на лідерські позиції осіб, які виражають цінності держави та суспільства, що уособлюють подібну національну ідею.

Суспільство є складною органічною цілісністю, а його частини настільки взаємопов’язані, що зміна однієї з них підриває стабільність усього суспільства. У суспільно-політичній сфері не можна діяти за планом або згідно з певною соціальною теорією, а натомість варто спиратися передусім на досвід. Історичний досвід же, своєю чергою, свідчить, що суспільство вдосконалюється поступово за внутрішніми законами, що є закоріненими у його минулому, де вирішальне значення мають історична спадщина, звичаї, уподобання, традиції народу. Головним же супровідним критерієм суспільного розвитку є його закономірна притаманність до певної зміни звичок, традицій і характеру як окремих людей, так і всього суспільного організму.

Слід зауважити також, що за розуміння процесів розвитку сучасного світу, практично неможливо встановити абсолютний контроль за будь-якою сферою реальності, а в суспільно-політичній сфері зводяться нанівець будь-які можливі мрії про абсолютно контрольоване суспільство. Тож стає очевидним, що думка про можливість тотального планового розвитку суспільства є помилковою й здатною викликати трагічні наслідки. Будь-яка вимушена уніфікація виробничих та соціальних відносин, релігійного життя, національних традицій тощо означатиме намагання контролювати таку складноорганізовану систему як суспільство й може призвести його до застою та деградації. Тому-то й такою ж небезпечною і хибною є будь-яка «соціальна інженерія» щодо сформування концепту національної ідеї.

У даному контексті важливо усвідомлювати закони сумісного життя природи і людства, їх коеволюції, оскільки лише тонке налаштування «стратегії природи» та «стратегії розуму» в контексті національної ідеологеми успіху, їхнє сприятливе поєднання (не на засадах сили і примусу, а на засадах гармонії і життєтворчості), здатне забезпечити і суспільству, і природі майбутнє, звужує основу для позиції песимізму есхатологічного напрямку. Для вирішення цих завдань слід утворити шляхом природної морально-розумової селекції україноцентричну суспільно-політичну еліту, що усі свої зусилля спрямовуватиме на втілення геополітичної, господарської, культурної, інтелектуальної, кадрової тощо наявної потужності держави.

Народи і суспільство мусять усвідомлювати майбутні виклики новітніх часів й дійти розуміння того, що світ невпинно зменшується (принаймні на рівні сприйняття), а можливості людства незбагненно збільшуються, що настає пора, коли часу буде менше, ніж ми думаємо. Світові загрози вже сьогодні попереджають і випереджають людство у породженні майбутніх кардинальних труднощів й у заплідненні прийдешніх колосальних змін.

Україна, як і усе людство, має бути готова вистояти, передусім, перед загрозою глобального економічно-продуктового та енергетично-ресурсного колапсу. У досить скорому майбутньому на нас чекатимуть світові брак нафти і доступної традиційної енергії, проблеми забрудненого повітря та довкілля, нестача їжі та чистої прісної (питної) води, кліматичні зміни, перенаселення планети і міграційні напруги, зіткнення національно-етнічних і релігійних культур з концептом мультикультуралізму і секуляризмом, міжрелігійні та міжрасові суперечки, терористичні загрози і ланцюг локальних конфліктів та глобальний перерозподіл сфер впливу між провідними державами світу тощо.

ДИВІТЬСЯ ПРОДОВЖЕННЯ ДАЛІ: Національна ідея: роздуми крізь призму нових викликів сучасності