Павло Гай-Нижник

Муравйо́в Михайло Артемович

МУРАВЙО́В Михайло Артемович (13(25).09.1880, с.Бурдуково, нині Костром. обл., РФ – 11.07.1918, м.Симбірськ, нині Ульяновськ, РФ) – військовик. Навч. у Костром. учител. семінарії, 1898 вступив добровольцем до армії. Закін. Казан. піхотне юнкер. уч-ще (Росія, 1901). Учасник рос.-япон. війни 1904–05. У лютому 1905 отримав важке поранення й лікувався за кордоном, де перебував бл. 5-ти р. Слухав лекції в Париз. військ. академії, 1907 потрапив під вплив рев. ідей і приєднався до есерів. терорист. групи Б.Савінкова. Згодом викладав у Казан. піхот. юнкер. уч-щі. Під час 1-ї світ. війни воював на Пд.-Зх. фронті. Після отримання черг. поранень – викл. тактики в школі прапорщиків в Одесі. У березні 1917 спробував змістити одес. губернатора М.Ебелова як «недостатньо революційного і кадетського». У травні на 1-му з’їзді Пд.-Зх. фронту (м.Кам’янець-Подільський, нині Хмельн. обл.) виступив з ініціативою створення добровол. удар. частин. Організував до 100 т.зв. батальйонів смерті та кілька жін. батальйонів. Був помічений О.Керенським, став нач. охорони Тимчас. уряду (отримав звання підполковника). Після поразки виступу Л.Корнілова розірвав подальші стосунки з Тимчас. урядом і приєднався до лівих есерів, хоча формально в партію так і не вступив; після більшов. перевороту 1917 – нач. оборони Петрограда, головнокомандувач військами Петроград. військ. округу, командувач військами, що діяли проти частин О.Керенського і П.Краснова. 8(21) листопада заявив про складання повноважень у зв’язку з відкликанням лівими есерами своїх представників з відповідал. держ. посад. Від грудня 1917 – начштабу Пд. рев. фронту боротьби з контрреволюцією (формував у Москві загони Червоної гвардії). Один із винахідників тактики т.зв. ешелон. війни. У січні 1918 В.Антонов-Овсієнко передав М. командування військами, що діяли в Україні. Червоногвард. загони М. захопили Харків, Полтаву (по місту їздив броньовик з написом «Смерть українцям!»; за спогадами М.Полетики, «портрети Шевченка зривали зі стін і топтали ногами; говорити на вулицях українською мовою стало небезпечно»), Київ, ст.Крути (див. Крути) та ін. При зайнятті Полтави наказав розстріляти 98 юнкерів і офіцерів місц. юнкер. уч-ща. У ході штурму Києва застосував масований артилер. обстріл міста (випущено до 15 тис. снарядів), внаслідок чого постраждало багато мирних жителів; 4 лютого 1918 видав наказ про безпощадне знищення в місті всіх офіцерів, гайдамаків, монархістів і ворогів революції. Виконуючи наказ, червоногвардійці розстріляли бл. 5-ти тис. мирних жителів, укр. військ., громад.-політ. і культур. діячів, колиш. офіцерів цар. армії, представників духовенства та ін. На київ. буржуазію накладено контрибуцію в 5 млн рублів для утримання війська. Згодом брав участь у боях за т.зв. Одес. рад. республіку. Війська під командуванням М. здійснювали масові розстріли, тероризували й грабували мирне населення. Від червня 1918 – командувач Сх. фронту. Виступив проти укладення мирного договору з Німеччиною, намагався організувати антибільшов. лівоесерів. повстання. Убитий (за ін. даними – застрелився) під час арешту чекістами і червоногвардійцями.

Літ.: Кто такой Муравьевъ // Кіев. мысль. 1917, 5 нояб.; Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне. Т.1. Москва, 1924; Алексеев В. Н. Восстание главкома Муравьева. Сталинград, 1936; Фельштинский Ю. Г. Крушение мировой революции. Брестский мир: Октябрь 1917 – ноябрь 1918. Москва, 1992; фон Гаґен М. Складний Західний фронт і формування Української держави: забутий мир, забута війна та народження нації // Україна дипломатична: Наук. щоріч. Вип.19. К., 2018.

Опубліковано: Гай-Нижник П.П. Муравйо́в Михайло Артемович // Енциклопедія сучасної України. – Т.22. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ; НТШ, 2020. – С.