hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Шановні друзі, наш сайт існує завдяки лише Вашій фінансовій підтримці. Не забутьте скласти благодійну пожертву на наш рахунок: ПриватБанк - 4149 6090 0384 6062
Dear friends, our website exists because of your financial support. Don’t forget to donate to this bank account: 4149 4993 8247 2718 (USD)

Павло Гай-Нижник

МАЄТКОВІ ТА МІСЬКІ ВОЛОДІННЯ СКОРОПАДСЬКИХ (ДО ПИТАННЯ ПРО НЕРУХОМУ ВЛАСНІСТЬ СІМ’Ї П.СКОРОПАДСЬКОГО У ПЕРЕДРЕВОЛЮЦІЙНІЙ РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ)

Маєткові та міські володіння Cкоропадських
Завантажити файл, PDF

Опубліковано: Гай-Нижник П. П. Маєткові та міські володіння Cкоропадських (до питання про нерухому власність сім’ї П.Скоропадського у передреволюційній Російській імперії) // Гілея. – 2021. – Вип.162 (№5). – Ч.1. Історичні науки. – С.11–13.

В українській і зарубіжній історіографії життєпису П.Скоропадського та його сім’ї доволі поширеними є відомості про володіння цією родиною маєтками в українських селах Полошки та Тростянець.

Маєткові та міські володіння Cкоропадських
Маєток Скоропадських Тростянець

Так, зокрема, загальновідомим є те, що сам Павло Скоропадський у дитинстві часто проводив літо у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині [4; 8]. Власне, маєток Тростянець у Полтавській губернії (сучасна південно-східна частина Чернігівської обл.) тоді знаходився десь у 40 км від міста Прилуки та у 18 км від станції Рубанка, що розташовувалася по залізничній смузі Лібава–Ромни. Маєток був обширом у 2 тис. 800 десятин в основному прекрасної пахотної землі. Загалом же, тростянецький маєток містився у сприятливих для розвитку деревної рослинності кліматичних умовах (навколо нього простягалися лісозахисні смуги площею близько 350 га). Саме тут Іван Михайлович Скоропадський (дід П.Скоропадського), що був пристрастним любителем природи, й створив величезний дендропарк, площа якого нині становить 204,7 га (загальна водна поверхня парку перевищувала 10 га). Решта обраних теренів використовувалась як сільськогосподарські угіддя. Там же у 1833 р. поблизу струмка Тростянець, що був використаний для створення системи ставків, було зведено садибу, яка включала великий дерев’яний будинок з вежами та чотири флігелі.

Маєткові та міські володіння Cкоропадських
Садиба Скоропадських у Тростянці
(світлина від Чернігівського історичного музея ім. В. В. Тарновського)

Після одруження на Олександрі Дурново, Павло Скоропадський майже щоліта привозив своїх дітей Петра, Марію, Єлизавету та Данила на відпочинок не лише до родинного маєтку у Тростянець на тогочасній Полтавщині, але й до Полошок на Чернігівщині. Центральні ворота маєтку у Полошках, які досі збереглися, прикрашали елементи гербу Скоропадських – три срібні стріли перев’язані стрічкою. Полошки розташовувалися на відстані 5 км від Глухова, а земля маєткова була цінною завдяки покладам надр каолінового глинозему. Саме з цього каоліну послугувалися для виготовлення виробів на заводі славнозвісної Волокитинської порцелянової мануфактури. Частина родовищ Полошок належала селянському товариству, яке у власний спосіб розпоряджалося прибутками від видобутку. Про видобуток глини, її призначення та побут селян і причини їх бідності, П.Скоропадський, зокрема, розповідав у своїх спогадах «Моє дитинство на Україні». «Видобувалося... щорічно 100.000 – 120.000 пудів каоліну. Весь він розхапувався російськими порцеляновими і фаянсовими заводами. В останні роки Кузнєцовські заводи стали майже винятковими покупцями полошковської глини. Глина ця в більшій своїй частині належала нам, але були ще ділянки глиняної землі, які належали дрібним власникам і селянським товариствам. Не в образу сказано старому російському уряду, але не можна було не обурюватися, спостерігаючи за життям селян у Полошках. Здавалося, що селяни ці, заробляючи при видобутку глини щорічно більш 150.000 рублів, маючи й свої власні ділянки глини, повинні були б являти собою заможних людей. Насправді це були найбідніші селяни з усіх селян, з якими мені доводилося стикатися у своїх маєтках. Причина – пияцтво. Ми неодноразово зверталися до уряду з клопотаннями про те, щоби винарна Полошковська лавка була б у Полошках закрита. Чиновники неодноразово відповідали нам, що лавку цю ні в якому разі не можна закрити, оскільки вона у всій губернії приносить найбільший прибуток урядові» [5, c.516].

Маєткові та міські володіння Cкоропадських
Марія, Єлизавета та Данило Скоропадські з вихователькою Марією Піотух (у центрі) у родинному маєтку Скоропадських у с.Полошки (нині –Сумська обл.). 1910 р. [6, c.428]

Окрім цих сіл та теренів П.Скоропадському належали також маєтки Ярошівка й Восківці в Прилуцькому повіті та Дунаєць і Кубарово у Глухівському повіті на Чернігівщині [1; 2]. Кубарово було приблизно у 20 км від Глухова, а сам маєток загалом мав площу близько 2 тис. 200 десятин (з них – десь коло 1 тис. 400 десятин лісу) та горілчаний завод у ньому, а Дунаєць розташовувався в 11 км від Глухова й сягав 1 тис. 400 десятин, більшу частину якого складали листяні ліси, решту – луги гарної пахотної землі.

Був також у Скоропадських й маєток Чутово (нині – с.м.т.Чутове) у Полтавській губ. при ст.Скороходово, що лежала по залізниці Харків–Полтава. Маєтність мала 20 тис. десятин землі з цукровим заводом (Павлівський завод). Належала вона, щоправда, доньці Скоропадських Марії (раніше – тестю П.Скоропадського П.Дурново), а пожиттєве право користування нею мала вдова брата Олександри Скоропадської.

Мали Скоропадські на час революційних подій в Росії та Україні також у власності й міську нерухомість, зокрема: кам’яний дім у Києві, що був розташований на Подолі на розі Олександрівської та Андріївської вулиць і значився під №38/8).

Скоропадським (як придане нареченої після весілля) належав також дім у центрі тогочасної другої російської столиці – Москви. Будинок розташовувався на розі Нікітської алеї та вул.Коломної.

У власності О.Скоропадської були й три будинки у центрі Орла, навпроти ратуші. У цих будинках містилися найкращий готель міста, великий магазин, товарні склади і квартири. В одному з них вона з дітьми зупинялася у 1918 р. під час переїзду з більшовицького Петрограда до Української Держави, де нещодавно гетьманом став її чоловік.

У володіннні дружини П.Скоропадського Олександри (у дівоцтві – Дурново) був й величезний дім у Санкт-Петербурзі на елітній Англійській Набережній, №16 (а від вул.Галерної, №15) вздовж р.Нєви, що мав 60 кімнат, а також стайні, гаражі, сараї та приміщення для прислуги.

Вона також була власницею великого барського дому в Охті у тому ж таки Санкт-Петербурзі на Полюстровській набережній,17 (т.зв. «дача Дурново»), до якого належали: невеликий дім, три будинки, що здавалися в оренду, лазня та при ньому іще в межах міста великий парк, площею у 24 десятини. Садиба у стилі італійського палаццо була розташована вздовж правого берега р.Нєви аж до впадіння до неї р.Охти. У цьому садибному комплексі О.Скоропадська провела майже усе своє дитинство. З нього ж вона у 1918 р. разом з дітьми виїхала до Києва, після проголошення П.Скоропадського гетьманом України.

Маєткові та міські володіння Cкоропадських
Барський дім (дача Дурново) у Санкт-Петербурзі (світлтна 1880 р.)

О.Скоропадській належало також кілька маєтків у Росії. Серед них, зокрема, Успенське – лісовий маєток у Вятській губернії Яранського повіту, що поблизу м. Царєвозанчурск обширом приблизно у 11 тис. десятин лісу та лісовий маєток Піщуг-Нікольське (Пищуг чи Пистюг марійською означає «липова сторона») у Костромській губернії Вятлужського повіту, що розташовувався у 75 км від м.Шарай при Північній залізниці та у в 365 км на північний схід від Костроми і мав 25 тис. десятин переважно хвойного лісу, поблизу до сплавної притоки Волги.

Маєткові та міські володіння Cкоропадських
Краєзнавчий музей у с. Пищуги Костромської обл. РФ (2012 р.)

У дитячі роки О.Скоропадська часто відвідувала родинний маєток у с.Димитровка Саратовської губернії. Цей маєток вона також отримала у придане, але після заміжжя за П.Скоропадським, молодята продали його [7]. У Нижньогородській губернії О.Скоропадська володіла лісовим маєтком Тєплово-Соконскоє з 18 тис. десятин в Ардатовському повіті, а також Коврово-Сеняковським маєтком у Семьоновському повіті у 38 км від Нижнього Новгорода й в 11 км від ст.Уткіно, що по залізниці Нижній Новгород – Котельнич. Маєтність мала 4 тис. 400 десятин під ліс та 1 тис. 120 десятин лугу при річці Волзі [3].

Отже, такі маєтності та міську нерухомість Павло Скоропадський отримав у власність після смерті матері та з одруженням на Олександрі Дурново, які єдиній доньці у придане віддав батько, й таким чином став одним з найбагатших людей в Російській імперії. Саме ці міські об’єкти та сільські маєтності й робили Скоропадських однією з найзаможніших родин тогочасної російської верхівки і складали особисту нерухому власність сім’ї ген. П.Скоропадського в Росії та Україні напередодні революційних подій 1917 р. в Російської імперії.

Список використаних джерел
1. Гай-Нижник П. Гетьманич Данило Скоропадський (1904–1957). До історії встановлення старшинства в Гетьманському Роді та спадкоємства в українському монархічному рухові. Київська старовина, 2002, № 4, с. 110–125.
2. Гай-Нижник П. Марія та Лізавета Скоропадські: нариси до історії українського Гетьманського руху. Київська старовина, 2006, № 2, с. 159–167.
3. ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7078, т. 1, арк. 93–94.
4. Отт-Скоропадська О., Гай-Нижник П. Павло Скоропадський: коротка хроніка життя (1873–1945). Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. Київ, Філадельфія, 1995, с. 35–43;
5. Скоропадський П. Спомини: кінець 1917 – грудень 1918 року. Київ: Темпора, 2019, 756 с.
6. Скоропадські: Родинний альбом. Кн. 1. Київ: Темпора, 2014, 504 с.
7. ЦДІАК України, ф. 1219, оп. 1, спр. 547.
8. Ott-Skoropadsky Olena, Haj-Nyžnyk Pavlo. Pavlo Skoropads`kyj – Kurze Chronik seines Lebens (1973–1945). Pavlo Skoropadskyi: Erinnerungen 1917 Bis 1918. Stuttgart: Steiner, 1999, s. 365–373.


PROPERTIES AND URBAN PROPERTIES OF SKOROPADSKY (ON THE QUESTION OF REAL ESTATE PROPERTY OF P. SKOROPADSKY`S FAMILY IN PRE-REVOLUTIONARY RUSSIAN EMPIRE)


Hai-Nyzhnyk P. P.,
Doctor of History, Deputy Director, Scientific
Research Institute of Ukrainian Studies,
Ministry of Education and Science of Ukraine
(Ukraine, Kyiv),
e-mail: Hai-Nyzhnyk@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-8912-8398

The article examines and lists the estates and city estates of the Skoropadsky family in the pre-revolutionary Russian Empire, which were not previously mentioned in domestic and foreign historiography. It is mentioned on the real estate of Pavel and Alexandra Skoropadsky in pre-revolutionary Russia and Ukraine, as well as in the cities of St. Petersburg, Moscow, Kyiv and Oryol. The Skoropadsky estates were established in the Chernihiv, Poltava, Vyatka, Kostroma, and Nizhny Novgorod provinces of the Russian Empire.


 
БУЛАВА Youtube Youtube