hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Шановні друзі, наш сайт існує завдяки лише Вашій фінансовій підтримці. Не забутьте скласти благодійну пожертву на наш рахунок: ПриватБанк - 4149 6090 0384 6062
Dear friends, our website exists because of your financial support. Don’t forget to donate to this bank account: 4149 4993 8247 2718 (USD)

Павло Гай-Нижник
Ігор Фурман

Державна жандармерія ЗУНР – ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)

Український історичний журнал
Завантажити файл, PDF

Опубліковано: Гай-Нижник П., Фурман І. Державна жандармерія ЗУНР – ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) // Український історичний журнал. – 2021. – №3. – С.79–85.

Відновлення державності у західноукраїнських землях було проголошено 19 жовтня 1918 р. Українською Національною Радою. Фактично ж встановлено після розвалу Австро-Угорської імперії й внаслідок силового (революційного) захоплення влади у столичному місті Львові Українською генеральною командою на чолі з Д.Вітовським 1 листопада 1918 р. Першопочатково було проголошено Українську Державу, назву ж – Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР) було визначено на засіданні Української Національної Ради 9 листопада 1918 р. До складу ЗУНР, окрім Східної Галичини, входили також Північна Буковина і Закарпаття. Конституцією в ЗУНР закріплювалося верховенство і суверенітет народу в державі, який здійснював їх через свої представницькі органи, обрані на підставі загального, рівного, прямого, виборчого права при таємному голосуванні, за пропорціональною системою1.

Для забезпечення внутрішнього порядку в ЗУНР на місці розпущеної колишньої австрійської жандармерії, в якій в основному служили поляки, частково австрійці і в незначній кількості українці, була утворена українська жандармерія (франц. gendarmerie, від gensd’armes, букв. – люди зброї). Оскільки жандармерія в Австрії, на відміну від Росії, не була політичною, а натомість загальною поліцією, замість неї місцеві комісари з перших днів існування ЗУНР формували так звану народну міліцію. Часто вона обиралася на зборах чи вічах. Зазначимо принагідно, що у Чернівцях буковинські делегати УНРади скликали 25 жовтня 1918 р. нараду своїх членів, які брали участь у львівських зборах, і представників українських партій та товариств. На цьому зібранні було створено Український Крайовий Комітет Буковини (голова – О.Попович) – Буковинську делегатуру УНРади. Також було започатковано й низку комісій, що мали підготовити всі ділянки майбутнього державного життя в Буковині, зокрема й Комісію народної оборони (голова – О.Безпалко), що мусила зайнятися організацією міліції в Чернівцях і на провінції2.

Проте це було місцевою самодіяльністю, а державі потрібні були чітко організовані і дисципліновані органи охорони публічного порядку. Тому вже 6 листопада 1918 р. Національна Рада прийняла рішення про створення Корпусу української державної жандармерії3. На Державну жандармерію, що була воєнізованою організацією, призначеною для захисту суспільного ладу, державної безпеки й правопорядку, покладалися функції охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю і контрабандою, попередження правопорушень, боротьба проти шпигунства і дезертирства, охорона військ, майна і комунікацій, тилу військ, проведення реквізицій в інтересах війська тощо. Присягу вишколу жандармів приймав державний секретар Л.Цегельський, а першим командиром українських жандармів став сотник (згодом отаман) М.Федитник. В системі державної жандармерії діяли школа вищих офіцерів, школи командирів станиць при окружних і повітових командах, школи пробних жандармів.


Печатка Команди української державної жандармерії
(листопад 1918 р.)

Вже 10 листопада 1918 р. у своєму першому наказі (Приказ ч.1) командант Л.Індишевський вказував, що жандармерія веде службу дальше на основі дотепер обовязуючих приписів (Gend. Gesetz u. Gend. DienstesInstruktion). Він зазначав й на назвах поодиноких команд Української державної жандармерії (УДЖ), зокрема: Команда УДЖ, експонований офіцер УДЖ, відділ УДЖ (Львів, ч.Х), повітова команда УДЖ (Львів), станиця УДЖ. Командант також вказував, що на той момент ще не функціонували деякі відділи жандармерії, а тому кожен повітовий командант мав самостійно провадити свій повіт. При цьому додавалося, що командантами можуть бути також і німці (інші народності – ні), оскільки вони прихильно б ставилися до української державницької справи й коли проти них нічого не мала би повітова національна рада. Л.Індишевський закликав усі команди жандармерії до негайного зорганізування й надіслання точного звіту про свою роботу, розміщення і стан обсади постерунків (звіти про політичне становище і про перебіг організації тощо мали надсилатися щотижня). Кожен повітовий командант міг, у разі браку службовців, мав уповноваження дообрати собі т.зв. пробних жандармів (Probegenbarm). При цьому побори для усіх жандармів залишалися такими ж, які були за часів австрійського правління. Окремо наголошувалося пильнувати появу більшовицького руху4.

Очолювала цю службу Головна команда державної жандармерії на чолі з головним комендантом (спочатку – Л.Індишевський, а з лютого 1919 р. – О.Красіцький). Головна команда Корпусу української державної жандармерії спочатку містилася у Львові, згодом її було переведено до Тернополя, а потім – до Станіславова (нині м.Івано-Франківськ). Урядовою мовою була українська. Невдовзі на засновану посаду інспектора жандармерії було призначено полковника колишньої австрійської жандармерії О.Гаванського5. Підрозділи міліції були підпорядковані державній жандармерії як допоміжні формування6. Згідно ж з Законом «Про тимчасову адміністрацію областей Західно-Української Народної Республіки» повітові військові коменданти та коменданти жандармерії підлягали повітовим комісарам виключно в питаннях громадської безпеки7.

14 листопада 1918 р. товариш (заступник) державного секретаря внутрішніх справ Р.Перфецький своїм наказом оголосив Рескрипт Державного секретаріату внутрішніх справ (№8), в якому наказувалося всім українським повітовим комісарам та усім іншим політичним властям ЗУНР «дати негайно повну поміч Команді української Жандармерії в зорганізованню публічної служби безпеченства. Всім зарядженням Команданта української державної жандармерії безуслівно підчинитись»8. Подібний наказ усім українським військовим командам того ж дня видав й державний секретар військових справ Д.Вітовський9.

У грудні 1918 р. при Галицькій Армії було створено також і Польову сторожу (жандармерію), якою керував командант О.Красіцький, яка діяла: при штабах бригад – відділи по 30–50 осіб, при штабах корпусів – сотні по 100–110 вояків. Головні завдання польової сторожі (жандармерії) полягали у: збереженні ладу і спокою в місцях перебування й руху військ, зборі та охороні військового майна, особливо зброї та набоїв; попередженні диверсійних акцій на залізничних шляхах, мостах та лініях зв'язку; протидії дезертирству; супроводженні конвоїв і кур'єрів тощо (у місцинах, де ще не було державної жандармерії, підрозділи польової жандармерії іноді виконували також її обов'язки). Правовою базою її діяльності стали «Організаційні Постанови для Польової Жандармерії Галицької Армії» та службова інструкція для Польової жандармерії, затверджені начальником Генеральної Булави ГА полковником Курмановичем і оголошені наказом НКГА від 12 березня 1919 р.

Українська державна жандармерія підпорядковувалася Державному секретарству військових справ ЗУНР. На місцях створювалися військово-територіальні області, окружні та повітові команди жандармерії, а також сільські та міські станиці. Загалом Українська державна жандармерія мала 23 відділи, а саме в містах краєвої дислокації: Львів, Перемишль, Ярослав, Сянок, Самбір, Сокаль, Рава Руська, Городок, Дрогобич, Тернопіль, Теребовля, Чортків, Бучач, Броди, Золочів, Бережани, Стрий, Калуш, Станіславів, Городисько, Коломия, Чернівці, Сторожинець10. На місцях продовжувала діяти також і народна міліція. Вона формувалася на громадських засадах шляхом виборів. Державна жандармерія не підпорядковувалася цивільним і військовим установам чи громадським організаціям, проте вони мали право звертатися до неї проханнями про допомогу в межах її компетенції. Крім того, з огляду на розвиток оперативного становища, дозволялося задіювати в межах свого району повітовим державним комісарам, як долучатися до її послуг могли також судові органи і служба прокуратури, а також поліція11. Жандармерія ж мала повноваження вимагати у поліції, цивільної та військової влади сприяння у вирішенні поставлених перед нею завдань, а також запрошувати громадян на бесіди у службових питаннях12.

Законом від 15 лютого 1919 р. УНРада здійснила реорганізацію жандармерії. За основу її організації було взято австрійський закон про жандармерію від 25 грудня 1894 р., проте то не було суцільним копіюванням австрійського права у цій сфері. Закон регламентував правовий статус та окреслював структуру органів державної жандармерії, термін служби (не менше 4 років), вимоги до кандидатів на службу та її відбуття (відповідно до прийнятого табелю про ранги), порядок використання зброї, вимоги до службовців і соціальні гарантії для них тощо. Жандарм мав право застосовувати зброю під час несення служби у разі «конечної оборони» (за потреби відбиття нападу на нього особисто чи на інших осіб, який би загрожував життю; при умові вчинення опору затримуваною особою; при намаганні втечі небезпечного злочинця).

Кандидат до служби в державній жандармерії мав бути громадянином ЗУНР віком від 20 до 40 років, вести бездоганний спосіб життя, мати гарні моральні якості, метку вдачу, неодруженим чи бездітним вдівцем, бути високим на зріст, фізично здоровим і розвинутим, вміти добре читати, писати і рахувати, знати державну мову й мову тієї частини неукраїнського населення, яке проживає на території, де передбачається його служба (виняток щодо вікових і сімейних обмежень кожній окремій особи міг надати лише державний секретар внутрішніх справ або за його вказівкою командант державної жандармерії). Що стосувалося одруження, то старшина у ранзі полковника мусив отримати на це дозвіл у голови держави, підполковник і нижчі чини (до десятника включно) – у державного секретаря внутрішніх справ. Служба в державній жандармерії зараховувалася як військова служба. В питаннях забезпечення громадської безпеки державна жандармерія підпорядковувалася державним повітовим комісарам, а у військових, господарчо-адміністративних, підготовки кадрів та контролю служби – повітовим командантам. При Державному секретарстві внутрішніх справ було створено VI відділ жандармерії і поліції на чолі з майором Ю. Волощуком (замість скасованої посади інспектора жандармерії). Воєнізація Корпусу посилювалася й тим, що на його службовців відтоді поширювалися військові закони та дисциплінарні статути13.

17 лютого 1919 р. Державний секретаріат видав розпорядження щодо приналежного коменданта жандармерії та його судового референта. Структурно ж команда жандармерії мала такий поділ:

а) команда Української державної жандармерії;

б) експонований офіцер Української державної жандармерії;

в) виділ Української державної жандармерії;

г) повітова команда Української державної жандармерії;

ґ) станиця Української державної жандармерії.

У повітах також створювалися команди жандармерії, які очолювалися повітовими командирами (комендантами). Останнім підлягали сільські і міські станиці жандармерії. Окремо для жандармів зауважувалося: «З населенєм треба поводити ся як найкраще щоби не давати причин до негодовань і заворушень. На большевицький рух звертати пильну увагу, а про всі прояви його, повідомляти нечайно команду»14. Станом на лютий 1919 р. було сформовано 18 місцевих органів державної жандармерії.

Як зазначалося в Наказі №2 Начальної команди Української державної жандармерії, повітовим комендантом жандармерії міг бути призначений «бувший повітовий командант, о скілько він є Українцем або Нїмцем»15, а у випадку відсутності таких – найближчий старший за рангом українець або німець, «о скільки вони прихильні нашій справі та проти них повітова Українська Національна Рада нїчогоб не мала»16. Було встановлено й зарплатню для жовнірів жандармерії (щоденно):

➣ стрілець – 50 сотників (заслуження) і 1 крону (воєнний додаток);

➣ старший стрілець – 70 сот. (заслуження) і 1 кр. 30 сот. (воєнний додаток);

➣ вістун – 1 кр. (заслуження) і 2 кр. (воєнний додаток);

➣ десятник – 1 кр. 20 сот. (заслуження) і 2 кр. 80 сот. (воєнний додаток);

➣ старший десятник – 2 кр. (заслуження) і 4 кр. (воєнний додаток);

➣ булавний десятник – 2 кр. 50 сот. (заслуження) і 4 кр. 50 сот. (воєнний додаток).

Для офіцерів Української державної жандармерії:

➣ хорунжий – 200 крон (місячно) і 5 кр. (бойовий додаток денно), 40 кр. квартирних на місяць (для І класи) або 20 кр. (для ІІ класи);

➣ четар – 250 крон (місячно) і 6 кр. (бойовий додаток денно), 80 кр. квартирних на місяць (для І класи) або 40 кр. (для ІІ класи);

➣ поручник – 300 крон (місячно) і 7 кр. (бойовий додаток денно), 160 кр. квартирних на місяць (для І класи) або 80 кр. (для ІІ класи);

➣ сотник – 350 крон (місячно) і 10 кр. (бойовий додаток денно), 40 кр. квартирних на місяць (для І класи) або 20 кр. (для ІІ класи).

Усі жандарми отримували харчові пайки, а у разі відмови від них – 5 крон 20 сотників щоденно. Крім того, існував також жандармський додаток для старшиш, а саме для: булавного офіцера – 100 кр., сотника – 80 кр., поручника і четаря – по 50 кр., хорунжого – 20 крон17.

Жандарми отримували не лише заробітню платню, але й подорожні кошти (на день): булавний офіцер – 40 крон, офіцер – 25 крон, повітовий вахмістер – 6 крон. З військових магазинів виділялося харчування (на одного чоловіка):

• сніданок – 1 пайка консервової каші;

• обід – 300 гр. м’яса, 1 кг. бараболі або відповідних сурогатів (200 гр. круп, гороху, фасолі, 300 гр. капусти), 30 гр. солі, 25 гр. [?], 5 гр. цибулі або чоснику, 2 мл. оцту і 20 гр. борошна;

• вечеря – 500 гр. бараболі або 100 гр. круп, гороху, фасолі та 150 гр. капусти.

До цього щоденно додавалося 500 гр. хліба або 300 гр. сухарів. Для прокорму коней виділялося на день: 3 кг. вівса, 5 кг. сіна, 1 кг. соломи18.


Виказкабулавного старшини, десятника залізнодорожної жандармерії ЗО УНР В.Білянчука (4 квітня 1919 р., Станіславів)19

У лютому 1919 р. Команду Державної жандармерії очолив підп. О.Красіцький (заступник – майор Л.Індишевський; потім – підп. Я.Яськевич). Для несення служби безпеки на залізниці рішенням Державного секретарства військових справ від 24 березня 1919 р. було створено Залізничну жандармерію (командант – Ю.Буцманюк, згодом – М.Яворський), зокрема у вигляді залізно-дорожної жандармерії та лінійних осередків залізно-дорожної жандармерії20. До обов’язків залізничної жандармерії входило: перевірка документів у військових та цивільних пасажирів; виявлення й затримання підозрілих осіб з фальшивими документами, шпигунів, провокаторів і злодіїв; збереження ладу та порядку в поїздах; охорона особових транспортів та державного майна, що перевозиться залізницею. Залізнична жандармерія користувалася правами Державної жандармерії ЗУНР. Лінійні осередки залізничної жандармерії у складі 8–20 осіб на кожний відділок і діяли у 14 населених пунктах (Станіславові, Ходорові, Тернополі, Стрию, Самборі, Чорткові, Коломиї, Красному, Бродах, Підволочиську, Гусятині, Лавочному, Ворохті, Бережанах)21.

4 квітня 1919 р. Державний секретаріат своїм розпорядженням «В справі підвищення поборів жандармів і мужви без рангів при державній жандармерії» дещо впорядкував роль та повноваження жандармських службовців. Існував при Команді державної жандармерії й «доповняючий відділ», що переймався організацією теоретичного навчання (вишколу) пробних жандармів та займався підготовкою станичних командантів22. Наприкінці 1918 р. у Станіславі було відкрито жандармську школу для «здібних, інтелігентних та ідейних хлопців з війська, що заявили охоту стало служити при жандармерії»23. При Державному секретаріаті внутрішніх справ на пропозицію І.Макуха було засновано й Школу державної жандармерії, метою якої було виховати добрий провід державної поліції. У Школі також відбувалися курси для поліційних підстаршин.

Після ліквідації в червні 1919 р. Державного секретарства внутрішніх справ жандармерію було перепідпорядковано: спочатку Начальній команді ГА, потім – Команді Запілля Начальної Команди ГА, а згодом – військовій канцелярії диктатора ЗО УНР Є.Петрушевича. Коли ж бойові дії були перенесені на терени УНР, що раніше були під владою Російської імперії (під час воєнних дій на українських землях, що раніше входили до складу Російської імперії), то в липні 1919 р. державну жандармерію було перейменовано на Народну сторожу (задля уникнення небажаних асоціацій у місцевого населення). На літо 1919 р. до Корпусу української державної жандармерії входило близько 1 тисячі (у липні – понад 1 тис. 150) заводових (кваліфікованих) жандармів, 400 пробних жандармів, 4 тисячі стажистів, 6 булавних старшин, 25 (30) сотенних старшин і хорунжих24. До органів охорони громадського порядку входило також близько 3 тисяч народних міліціонерів. Референтом (новозапроваджена посада) державної жандармерії став майор І.Дичка)25.

24 червня 1919 р. відповідним наказом було оголошено про видання нового статуту для Польової жандармерії (тоді нею командував сотник М.Яворський), яким передбачалися певні зміни в організаційному устрої, зокрема назву «Польова жандармерія» змінено на «Польова сторожа».

Після переходу уряду ЗО УНР і ГА через Збруч у другій половині літа 1919 р. й прибуттям до Кам'янця-Подільського Корпус державної жандармерії нараховував (за неточними відомостями): 25 старшин, 900 заводових жандармів, 250 пробних жандармів і 2000 міліціонерів. Щоправда міліціонерів чи не відразу ж було переведено у підпорядкування Команди запілля для відправки на фронт, а з заводових жандармів сформували 8 відділів державної жандармерії (забезпечували загальну безпеку, виконували допоміжну військову службу в районі, виділеному для ГА, а відділ сотника Ващука здійснював охорону диктатора ЗО УНР). Після ж переходу частини ГА на бік більшовиків Народну сторожу було розпущено, а старшин і жандармів розділили по бригадах, певна частина службовців сторожі влилася до лав Дієвої армії та органів безпеки УНР. Інша частина державних жандармів з окремими підрозділами ГА перейшла через Карпати до Чехо-Словаччини26. Зрештою, на початку 1920 р. державна жандармерія припинила своє існування водночас з занепадом Галицької Армії та західноукраїнської державності.

1. Докладніше див.: Гай-Нижник П. ЗУНР – ЗО УНР: становлення органів влади і державного управління (1918–1919 рр.). – К., 2018. – 146 с.
2. Новосівський І. М. Українська державна влада на Буковині в 1918 р. – Нью Йорк, 1964. – С.10, 11.
3. Державний архів Львівської області (ДАЛО). – Ф.257. – Оп.1. – Спр.72. – Арк.63; – Ф.1259. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2.
4. Там само. – Ф.1259. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2.
5. Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІА у Львові). – Ф.581. – Оп.1. – Спр.163. – Арк.44.
6. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України). – Ф.1092. – Оп.3. – Спр.107. – Арк.1, 6; Козак І. Дещо про Державну жандармерію ЗУНР // Український скиталець. – 1923. – Ч.16. – С.25.
7. Діло. – 1918. – 18 падолиста.
8. ДАЛО. – Ф.1259. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.5.
9. Там само.
10. Там само. – Спр.33. – Арк.113.
11. Гай-Нижник П. Інститут державних повітових комісарів, повітових Національних рад та жандармерії у ЗУНР // Становлення і розвиток української державності. – Вип.7. Матеріали VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Державне управління та місцеве самоврядування в Україні в контексті європейської інтеграції”, м.Київ, МАУП. – К.: ДП Видавничий дім “Персонал”, 2012. – С.17–31.
12. Стечишин А. В. Кость Kевицький – творець національного інституту жандармерії ЗУНР // Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. – Серія Право. – 2017. – №3. – С.118.
14. ЦДІА у Львові. – Ф.581. – Оп.1. – Спр.163. – Арк.17–20, 47.
15. ДАЛО. – Ф.1259. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2.
16. Там само. – Арк.5.
17. Там само. – Арк.2.
18. Там само. – Спр.33. – Арк.114.
18. Там само. – Арк.113–115.
19. ЦДАВО України. – Ф.1970. – Оп.1. – Спр.8. – Арк.7.
20. Сідак В. С., Степанков В. С. З історії Української розвідки та контррозвідки (нариси). – К.: Вид-во ін-ту СБУ, 1994. – С.195.
21. Сідак В. С. Національні спецслужби в період Української революції 1917–1921 рр. (невідомі сторінки історії. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. – 320 с. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ereading.club/chapter.php/1002107/20/Sidak_-_Nacionalni_specsluzhbi_v_period_ Ukrainskoi_revolyucii_1917-1921_rr.html#n_578.
22. ЦДІА у Львові. – Ф.581. – Оп.1. – Спр.163. – Арк.44.
23. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А.Західно-Українська Народна Республіка. – Коломия: Світ, 1993. – С.84.
24. ЦДІА у Львові. – Ф.581. – Оп.1. – Спр.163. – Арк.17–18; Козак І. Дещо про Державну жандармерію ЗУНР // Український скиталець. – 1923. – Ч.16. – С.27–28; – Ч.17–18. – С.16.
25. Гавриленко О., Литвин М., Ярмиш О. Жандармерія Західноукраїнської Народної Республіки // Енциклопедія історії України. – К.: Наукова думка, 2005. – Т.3. – С.139; Гуцал П. Державна жандармерія ЗУНР // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. – Т.3. – С.480.
26. Козак І. Дещо про Державну жандармерію ЗУНР // Український скиталець. – 1923. – Ч.17–18. – С.23–24.


Pavlo Hai-Nyzhnyk
IhorFurman

State Gendarmerie of the WUPR – WR UPR:
origin and institutionalization (1918–1919)

Abstract. The purpose of the article is to cover the process of formation of the Ukrainian state gendarmerie of the Western Ukrainian People’s Republic during 1918–1919. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, multifactorial and comprehensive analysis, as well as modern terminology. System and structural methods are used. Scientific novelty. On the basis of archival, some of which are introduced into scientific circulation for the first time, and published sources, the organizational and legal principles of establishing the institute and structures of the state gendarmerie in the WUPR – WR UPR – are analyzed. Statistical data on the quantitative and territorial composition of the gendarmerie service are given. The locations of the gendarmerie, its number, governing bodies, functions, duties and tasks of this law enforcement service are indicated. It was noted who could serve in the ranks of the state gendarmerie and what were the requirements for candidates for gendarmes. Particular attention is paid to the maintenance of gendarmes, their salaries, benefits and surcharges, the level of food security and more. The role of the gendarmerie is indicated both in peacetime and during hostilities. The conclusion indicates the incompleteness of the process of formation of the state gendarmerie, its reformatting and re-subordination during the military failures of the Galician Army and, finally, liquidation due to the fall of Western Ukrainian statehood.


 
БУЛАВА Youtube Youtube