Павло Гай-Нижник

ОДНОПАРТІ́ЙНА СИСТЕ́МА

ОДНОПАРТІ́ЙНА СИСТЕ́МА – тип політичної системи і форма суспільно-політичного управління, що характеризується монопольним правом однієї партії брати участь у державному будівництві. У рамках О.с. одна партія утримує монополію на держ.-політ. життя країни, обіймає усю держ. владу й адміністрації і утримує їх таким чином, що унеможливлює перемогу ін. партії на виборах. У такій держ.-політ. системі тільки за однією з політ. партій постійно закріплено (фактично чи юридично) роль правлячої партії. Бувають О.с., замасковані під багатопартійні системи, зокрема однопарт. були системи у кількох соціаліст. країнах Сх. Європи, де, крім правлячих КП, існували й інші партії, але вони не мали відчут. впливу на політику. Це, передусім, Болгарія, НДР, Польща, Угорщина. На відміну від диктатури, у країнах із О.с. проводять вибори і в парламентах зазвичай є представники опозиції. Однак у багатьох випадках ця опозиція існує лише номінально або слугує підставою для режиму проголосити себе демократичним. Існують різні типи однопартійності – від фашизму до марксизму. Однопарт. політ. режими є фактично різновидом диктатури.

О.с. утвердилася у 20 ст., коли виникли політ. партії сучас. зразка. Однак прототипи О.с. були і раніше, напр., у Ліберії у 1868–1980 домінувала Партія справжніх вігів, засн. чорношкірими переселенцями із США (американо-ліберійцями). Вважають, що Нац. фашист. партія Італії (див. Б.Муссоліні), яка прийшла до влади 1921 і незабаром взяла під свій контроль всю державу, є класич. зразком О.с. Часто революції або боротьба за незалежність колоніал. держав призводили до встановлення О.с. У Росії після більшов. перевороту 1917 номінально існували кілька партій вкрай лівого спрямування, проте саме партія більшовиків (див. Більшовизм) невдовзі монополізувала владу і, як і пізніше в СРСР, було встановлено О.с., якій притаманне конституц. закріплення керів. ролі однієї партії, зрощування парт. і держ. апарату, усунення опозиції, заборона існування ін. партій. Напр., у статті 5 Конституції Куби 1976 зазначено, що вищою керів. силою сусп-ва та держави є КП Куби. О.с. притаманна для країн із авторитар. і тоталітар. політ. режимом, у різні роки вона існувала у фашист. Італії, нацист. Німеччині, СРСР, нині діє у В’єтнамі, Пн. Кореї, на Кубі та у деяких країнах Африки. Різновидом О. с. є система із домінуючою партією чи партією-гегемоном, в якій за наявності декількох незалеж. партій при владі постійно або майже постійно перебуває лише одна з них. Приклад парт. системи з партією-гегемоном – Китай, де, крім правлячої КП, існує ще 8 партій, що входять до складу Патріот. єдиного фронту на чолі з КП Китаю. Політ. системам із домінуючою партією притаманні демократ. політ. режим, відсутність урядових коаліцій і наявність малоефектив. опозиції, так, у Мексиці 75 р. країною правила Інституц.-рев. партія, у Параґваї та Японії майже 50 р. правлячими були відповідно партія «Колорадо» та Ліберал.-демократ. партія. Але у такій системі домінування однієї партії – результат згоди більшості виборців щодо здійснюваного партією курсу, тому систему з домінуючою партією називають системою партій нац. згоди.

Держава з О.с. – тип суверен. держави, в якій лише одна політ. партія має право формувати уряд, зазвичай, на основі чинної конституції. Усі інші партії або заборонені, або мають право брати лише обмежену та контрольов. участь у виборах. Іноді термін «де-факто однопарт. держава» використовують для опису домінуючої парт. системи, що, на відміну від однопарт. держави, допускає (принаймні номінально) демократ. багатопарт. вибори, але існуюча практика або баланс політ. сил не дають опозиції прийти до влади. О.с. часто виникають внаслідок деколонізації, оскільки одна партія отримує переважно домінуючу роль у визволенні чи боротьбі за незалежність. При абсолют. монархіях і військ. диктатурах немає потреби у правлячих партіях, тому, зазвичай, усі політ. партії оголошують поза законом. На перший погляд, О.с. позбавлена багатьох недоліків багатопарт. системи, однак практично в усіх країнах, незалежно від соц.-екон. й політ. режиму і ступ. демократизму, її замінено тим чи ін. різновидом багатопарт. системи, оскільки є небезпека трансформування у авторитаризм або тоталітаризм у прямій чи прихованій формах, що, власне, й знайшло реалізацію у сучас. Білорусі та РФ.

Опубліковано: Гай-Нижник П.П. Однопартійна система // Енциклопедія сучасної України. – Т.24. – К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАНУ, 2022. – С.