Павло Гай-Нижник

Досить ілюзій – час зважати на дійсність
Про перемовні манівці в лабіринті примари миру з Путіним

Завантажити файл, PDF

Павло Гай-Нижник

ДОСИТЬ ІЛЮЗІЙ – ЧАС ЗВАЖАТИ НА ДІЙСНІСТЬ

Підсумки та аналіз поточного політичного становища під час війни та тенденцій на міжнародній арені змушують дійти, принаймні, кількох висновків.

Військова, фінансова та гуманітарна допомога Заходу Україні продовжуватиметься з огляду на героїзм ЗСУ та українського народу і прагнення зупинити Росію на українському театрі воєнних дій.

Довіра до українського керівництва з боку колективного Заходу поступово починає холонути й рівень недовіри наростатиме. Причиною цьому є неадекватна політика української влади у перемовинах з Росію та невідповідність публічної риторики офіційного Києва з його діями у перемовинах з Москвою та щодо Заходу.

Перемовини з Росією на даному етапі не відповідають національним інтересам України і розколюють український народ, сприяють зміцненню позицій РФ та дають Росії вкрай потрібний час для передислокації своїх військ.

Російська Федерація не відмовилася від своїх визначальних планів знищення держави Україна і не прагне до встановлення справедливого миру і відновлення територіальної цілісності України. Мета Росії – угода на її умовах або абсолютний розгром України та її капітуляція.

Військово-політичному керівництву України варто бути готовими до потенційної загрози застосовування Росією ще більш руйнівного та злочинного способу ведення війни.

Негайно перервати облудливі перемовини з державою-терористом і з представниками міжнародного терориста Путіна та на ділі, а не на словах, зосередити усю увагу на формування і зміцнення дієвої військово-політичної коаліції проти Росії та Білорусі.

Україні слід терміново сісти за колективний стіл перемовин з НАТО та з окремими державами Заходу (Велика Британія, США, Канада, Франція, Польща, Норвегія, Словаччина, країни Балтики) для вироблення спільної координації воєнних дій в перспективі, вироблення пакту колективної військово-політичної безпеки та визначення стратегічно кінцевої мети у війні з Російською Федерацією та Білорусією.

Водночас започаткувати окремі столи двобічних перемовин з Китаєм (за посередництва США), Туреччиною та Японією.

Під егідою ООН розпочати консультації про нову архітектуру євро-азійської безпеки, в якій Росія є не гарантом чи частиною матриці, а стане лише одним з її кластерів.

Заяви та коментарі окремих представників (радників) ОП в останній час не сприяють єдності українського політикуму і перестають бути офіційним зведенням оперативної інформації та сповнені невиправданого популізму під час війни.

Опубліковано: Гай-Нижник П. Досить ілюзій – час зважати на дійсність // Павло Гай-Нижник. Сторінка у Facebook. – 2022. – 19 березня [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.facebook.com/photo/?fbid=5071901416201903&set=a.198016753590418

Павло Гай-Нижник

ПРО ПЕРЕМОВНІ МАНІВЦІ В ЛАБІРИНТІ ПРИМАРИ МИРУ З ПУТІНИМ

Уся ця конструкція, яка ліпиться на українсько-російських перемовинах є у своєму зародку лабіринтом манівців.

Візьмемо хоча б кілька з її кластерів.

Питання безпеки України з боку Росії... Абсурд. Його можна забезпечити лише після нищівної поразки Росії у війні. Запит до перемовин, як правило, подає сторона, що програє війну, країна ж переможець висуває умови капітуляції. Або безумовної, або ж – лише тоді починаються перемовини. Усього цього на порядку денному не існує, а перемовини першою запросила Україна (з якими козирями і фактом якого наступу?). Можливе перемир'я ж лише надасть Росії та Путіну мобілізуватися, перелаштуватися і передислокуватися тощо.

Крім того, такий сепаратний перемовний процес з Росією не мобілізує Захід, а навпаки... В очікуванні, що Київ і Москва домовляються і до чогось таки домовляться колективний Захід не дурний повністю втягуватися у протистояння і надавати Україні потужнішу зброю чи закривати небо, адже (логіка Заходу) – Україна веде замирення з Росією, то ж навіщо підкидати дрова у вогонь. До того ж, ще не факт, що з такими перемовинами та крутійствами Київ поволі не втратить довіру того ж таки Заходу (при збереженні ним союзницької риторики).

Гарантії безпеки з боку Заходу чи НАТО. Жодна з цих країн до перемовин не залучена. Ба більше, не існує спільного столу перемовин між Україною та НАТО (Заходом; Світом), де б відбувався процес перемовин про умови чи конструкт таких гарантій. Отже – зеро.

Виведення російських військ з усієї території України. А навіщо вони сюди входили? Тож вийти вони звідси можуть лише внаслідок низки поразок на усіх фронтах через потужний контрнаступ ЗСУ. І лише тоді є привід для перемовин. Нині його немає, але є факт перемовин про мир без союзників...

Територіальна цілісність України. Тобто – повернення Донбасу і Криму. Росія (Путін) ніколи не погодиться на визнання Криму за Україною. Ніколи! Тоді у чому можна досягти компромісу, якщо Україна дійсно наполягає на повернення усіх захоплених територій? Сенс перемовин?

Отже цього можна досягти або збройною силою, або примусом російської влади. Нової влади, позаяк Путін ніколи на це не піде!

Крім того, навіщо Україна подавала на Росію до Міжнародного Суду? Аби він визнав її агресором і виніс рішення щодо РФ стосовно виводу її військ з України. Про що ж тоді плете сепаратні перемовини Україна з Росією (без залучення союзників), а натомість не вимагає виконання рішення Суду та початку процесу формування Міжнародного Трибуналу?

Це є засадничі питання, решта – похідна луска.

Чи виведе добровільно Путін війська з України без «Мінська-3»? Ні.

Чи поверне він Україні добровільно Крим? Ні.

Чи буде демілітаризованій Україні безпечно з гарантіями? Згадаймо, що ми це вже нещодавно проходили.

Новий військово-політичний блок поза НАТО? Про це навіть не йдеться нині, а йдеться про примарні гарантії. Ми вже їх мали.

Колективна гарантія, де є путінська Росія? Дивіться приклад Ради безпеки ООН чи на принцип колективного прийняття рішень в НАТО.

Слабка Росія не нападе? Не треба применшувати потенційну потужність РФ і прибільшувати міць України (без реальної західної зброї, технологій, фінансової допомоги і санкцій).

Тож колективний перемовний процес слід починати з Заходом із залученням їнших партнерів (НАТО, Китай, Японія, Австралія, Норвегія тощо).

З Росією перемовини вести лише після її запитів внаслідок кардинального перелому у війні з висуненням виробленого проєкту капітуляції й з фактом нового військово-політичного безпекового союзу (чи то з НАТО, чи то з окремою низкою держав). І вести їх мають не якісь довірені особи без знань і навичок, що у житті своєму уяви не мали про міжнародні відносини тощо, а професійні дипломати.

Інакше, усе це – авантюра, яку не може і не має права дозволити собі у цій війні Україна!

Чи готова Росія до кардинальних поступок або до визнання своєї поразки? Ні!

Чи готова Україна піти на вимоги Путіна? Якщо – ні, то про що вести перемовини з кволим і пораненим звіром? Навіщо перемовини, сенсу в яких не бачить жодна розвідка та дипломатія Заходу, позаяк знає, що Путін не відмовився від своїх намірів в Україні!

До речі, чому досі перемовники не виклали хоча би стрижень української перемовної позиції? Чому за словами про непоступки у територіальній цілісності не конкретизується і не уточнюється, зокрема, – в тому числі з Донбасом і Кримом (без зауваг і застережень про федеративність, автономію чи самоврядування і особливий статус тощо)?

Це вже схоже на якусь параноїдальну одержимість...

Жодний світовий лідер не вірить вже у перемовини з Путіним за наявного розкладу сил і противаг зараз! Жоден, окрім українського! Сьогодні і негайно!

Для чого, коли угода наразі неможлива без втрат для України? Надати йому час для одужання? З вірою, що за цей час він не бомбитиме, не стрілятиме і не вбиватиме? З вірою, що він добровільно забереться з України, а якщо забереться з Наддніпрянщини, то й піде з Криму і не прагнутиме реваншу за Київ, Харків тощо?

Припинення війни можливе не зі звільненням теренів України, а з новою архітектурою євро-азійської безпеки, поваленням усієї конструкції режиму, вибудованого Путіним (а не лише його самого), та докорінною зміною державної будови Російської Федерації.

Чи допускаєте ви замирення нацистської Німеччини, коли б війська СРСР і Союзників зупинилися б на своїх звільнених кордонах, скажімо Франції та Радянського Союзу, й не відбулося б повалення режиму Гітлера та усього конструкту тогочасного Райху?

Після Першої світової теж мав настати вічний мир. Скільки він протримався (з 'пекельними' санкціями-репараціями проти Берліна, потенційні потуги до відновлення якого були в рази менші, ніж у теперішньої величезної Росії)?

Чи вдасться приборкати Росію через надання їй передишки життям? Ні. У неї достатньо людських, територіальних, енергетичних і технологічних ресурсів для відновлення, за умов зроблення належних висновків (згадайте, як швидко Китай перетворився на світового велетня).

Досить гратися у нейтралітет і замирення Путіна, досить вважати у вічну і безкорисну допомогу Заходу, який змінить свої позиції з удаваним замирення Росії. Ніякого нейтралітету України!

На часі – війна і вона надає Україні нагоду об'єднати навколо себе Світ проти Росії! Але саме задля капітуляції Росії як держави та повалення її тілобудови і режиму!

Саме цього наразі Захід й не прагне і саме про це слід з ним вести перемовини – про нову архітектуру євро-азійської безпеки, в якій Росія є не гарантом чи частиною матриці, а лише одним з кластерів!

І перемовини ці вже вчора слід було починати з Заходом (зі Світом), а не зі світовим злочинцем і міжнародним терористом Путіним!

Інакше – війна стане вічною, а її тереном буде спустошена Україна...

P.S. І щодо наміру занотувати у гіпотетичній мирній угоді нейтральний статус України, на заваді чому стоїть Конституція: Стаття 157. Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Опубліковано: Гай-Нижник П. Про перемовні манівці в лабіринті примари миру з Путіним // Павло Гай-Нижник. Сторінка у Facebook. – 2022. – 18 березня [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.facebook.com/photo/?fbid=5071226242936087