hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Податки в УСРР в період НЕПУ

Вісник податкової служби УкраїниВісник податкової служби УкраїниВісник податкової служби України

Гай-Нижник П. Податки в УСРР в період НЕПУ // Вісник податкової служби України. – 2001. – №32. – серпень.

Гай-Нижник П. Податки в УСРР в період НЕПУ // Вісник податкової служби України. – 2011. – №33. – вересень. – Ч.2.

Гай-Нижник П. Податки в УСРР в період НЕПУ // Вісник податкової служби України. – 2011. – №34. – вересень. – Ч.3.

Після перемоги у громадянській війні партія більшовиків, зосередивши всю повноту влади у своїх руках, стала на шлях омріяних її провідниками економічних і соціальних експериментів. Однак політика воєнного комунізму швидко довела країну до господарської розрухи і загрози громадського вибуху. Внаслідок цього на початку 1920-х років влада була змушена вдатися до відходу від власних партійних принципів і крайньо лівого шляху економічного розвитку країни. В СРСР, а відтак і в УСРР (з 1936 р. – УРСР), розпочався тимчасовий період так званої нової економічної політики (НЕП).

Неп бере початок з Декрету від 21.03.21 р. про заміну продрозкладки продподатком. Декретом скасовувалася примусова монополія держави на заготівлю продуктів сільського господарства і дозволявся вільний продаж сільгосппродуктів на місцевому ринку. Запровадження цього Декрету започаткувало відхід від крайніх заходів воєнного комунізму. Внаслідок політики комуністичного терору до повної розрухи було доведено народне господарство. Промисловість, проїдаючи старі запаси, ледь животіла. Транспорт було зруйновано вщент. Радянський рубль падав з катастрофічною швидкістю. Селянство під тиском продрозкладки скоротило свої засіви до споживчого мінімуму. Національний прибуток зменшився більш як на половину.

Необхідно було рішуче змінювати економічний курс і відмовитися від спроб побудови інтегрального соціалізму. Голод в Україні, селянські повстання, заколот матросів у Кронштадті підштовхнули нарешті більшовицьке керівництво до змін.

Декрет про заміну продрозкладки продподатком було оголошено у "Вістях" від 29 березня 1921 р. постановою Надзвичайної сесії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) від 27.03.21 р. У Відозві ЦВК і Ради Народних Комісарів (РНК) УСРР до селян з цього приводу говорилося: "Загальна сума податку повинна постійно зменшатися в міру того, як відбудова транспорту й промисловості дасть можливість радянській владі одержувати продукти сільського господарства в обмін на фаб¬рично¬заводські й кустарні продукти".

І дійсно, загальну суму хліба, що збиралася в Україні, було зменшено з 160 до 115 млн. пудів. Заміна продрозкладки продподатком започаткувала скасування монополії держави на продукти сільського господарства. Це означало, що з цього часу селянин дістає право вільно розпоряджатися залишками своєї продукції, може збувати її понад споживчий мінімум і не боятися, що держава конфіскує усі рештки. Зміни продовольчо¬податкової політики давали українському селянству життєдайний шанс вилізти із зашморгу голодомору.

Декрет про продподаток визначив об'єктом оподаткування зернові продукти. Надалі натуральний податок було запроваджено й на інші сільгосппродукти: картоплю й олійне насіння (Декретом РНК від 28.05.21 р.), солому (26.06.21 p.), вовну (28.06.21 p.), продукти бджільництва (24.06.21 p.), городництва, баштанні культури (24.06.21 р.), молочні продукти. Згодом цю серію окремих натуральних податків було перетворено на єдиний натуральний податок (Декрет ВУЦВК та РНК від 11.04.22 p.). Проте незважаючи на зміну різновиду обкладання селянства голод в Україні остаточно подолати не вдалося. Адже й нове оподаткування матеріально було дуже важким для селянина. Вітчизняний економіст¬емігрант професор Української господарчої академії в Чесько¬Словацькій Республіці М.Добриловський справедливо зазначав з цього приводу: "Базою оцінки об'єкта стають зовнішні кількісні ознаки платничої здатності господарства, які можуть і не відповідати дійсній прибутковості. Через це розширюється коло платників – в оподаткування втягуються і малосильні споживчі господарства, на яких спадає частина податкового обтяження за рахунок заможного селянства, у котрого через це залишаються невеликі запаси для продажу на вільному ринку. Цих запасів, одначе, не могло бути багато. Натуральний податок був єдиним надійним джерелом, з якого держава могла діставати реальні цінності, і тому їй тяжко було утриматися, щоб не вичерпати цього джерела до дна. А при недосконалості методів оцінки це вичерпування проводилося дуже нерівномірно і тим самим знесилювало той стимул поширення продуктивності господарства, який радянська влада бажала оживити податковою реформою. Знищення продрозкладкою міцніших господарств відбувалося поволі, слабші ж господарства під впливом натурального податку швидким кроком йдуть до занепаду".

Крім того, неналагодженість і неготовність матеріальної бази державних органів призводили до псування продуктів через непристосованість й обмежену кількість відповідних приміщень; зібрані продукти витрачалися непродуктивно і розкрадалися. Водночас обсяг стягнення податку був надто високим – до 40% від усієї суми зібраного податку (у колишній Росії, наприклад, сума стягнення поземельного та інших простих податків не перевищувала 7%). Натуральний податок до того ж підтримував натуральну (бартерну) систему відносин в економіці. Випускаючи мільярди паперових грошей, держава таким чином сама сприяла їх знеціненню, відмовляючись брати їх у податкову чи іншого роду сплату.

Одночасно тривали послаблення й у промисловій сфері: дрібні підприємства було повернуто їх попереднім власникам або віддано в оренду приватним особам; у певних межах дозволено біржові операції; засновувались різні торговельні, промислові й транспортні контори; громадську промисловість було переведено на госпрозрахунок; почали з'являтися трести. Із подібними змінами в країні почав виникати й об'єкт оподаткування – промислово¬торговельні доходи приватних осіб і соціалістичного сектора, а відповідно й перший за період непу грошовий податок – промисловий (постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 26.08.21 р. та від 15.03.21 p.).

Грошовий промисловий податок до 1928 р. структурно був подібним до російського дореволюційного промислового податку. Різниця була лише в тому, що радянський зрівняльний податок (на перших порах мав назву "рівноподільний збір") стягувався у відсотковому відношенні до обороту, а не з чистого зиску. До його реформування у 1928 р. промподаток складався з двох частин – патенту та зрівняльного податку.

Патент було встановлено у твердих ставках залежно від місцевості, характеру й розміру торговельного або промислового підприємства. Він мав вигляд свого роду авансу, який виплачували підприємства з початком господарчого року і який потім відраховувався від зрівняльного податку.

Зрівняльний податок вираховувався за минулий рік залежно від суми обороту певного підприємства у відсотках з суми обороту залежно від виду закладу. Від податку звільнялися: державні й комунальні підприємства, що не займалися приватними потребами, а займалися громадським добробутом; Державний банк і Державне страхування; державні залізниці, інші види транспорту, пошта, телеграф, телефон; дрібна торгівля з возів, з рук виробами власного сільського промислу.


(Продовження. Початок див. у "Віснику" N 32/2011)

У 1928 р. Законом від 10 серпня промподаток було змінено: патентний збір скасовувався, а замість нього було створено систему ре¬єстраційних свідоцтв. Ці свідоцтва потрібно було викуповувати на кожний заклад (чи то промисловий, чи торговельний), на кожний склад, особисту промислову діяльність тощо. Сам податок обчислювався на підставі обороту за поточний рік. Проте градація ставок для різних секторів була різною: для соці¬алістичного сектора – від 1,6 до 14,8%, для приватного – від 2,15 до 17,15%. Усього було 16 ставок.

Втім і після реформи 1928 р. основ¬ним принципом оподаткування залишився податок на суму з обороту. Професор Українського наукового інституту у Варшаві Є. Гловінський зазначав з цього приводу: "Поруч з цим бачимо в цій реформі у зв'язку з відходом від непу, що вже намічався, сильний натиск на приватного підприємця й торговця: підвищуються ставки для приватного сектора; касуються пільги для дрібного торговця, кустаря, ремісника".

16 вересня 1922 р. у СРСР за часів непу було встановлено й загальноприбутковий податок. В УСРР його було введено з 01.03.23 р. відповідною постановою ВУЦВК про надання чинності положенню про державний прибутково¬маєтковий податок. Завданням його запровадження було притягнути до оподаткування прибутки і, головне, майно вцілілої після революційного терору рештки буржуазних і заможних верств суспільства. Структура його була подібною до тогочасних західноєвропейських податків, проте за тогочасних радянських умов він не міг дати великих прибутків до державної скарбниці і ще більш обтяжив життя "недобиткам буржуазії".

У 1924 р. система прибуткового оподаткування різко змінилася й набула класового характеру. На різні категорії поділяється не лише населення, а й місцевість. Оподаткування було поступовим, з обов'язковим декларуванням. Втім, уже через два роки (24.03.26 р.) загальноприбутковий податок вкотре зазнав реформування, знову частково наблизившись до європейських зразків. Прибутки повною мірою оподатковувались (за невеликим винятком), і податок мав чітко обліковуватися. Збережено було також його поступовий характер і принцип класовості. Проте класовість оподаткування набула триступеневості, причому ставки стягнень поділялися таким чином:

розклад N 1 – для трудових прибутків за наймом (робітники й службовці);

розклад N 2 – для трудових вільних (не за наймом);

розклад N 3 – для нетрудових прибутків.

Податковий тягар між цими розкладами мав співвідношення у цифрах у середньому як 1 : 3 : 4. Щодо рівня 1924 р. найбільше збільшилося оподаткування (понад 30%) для так званих нетрудових прибутків. У 1927 р. для останнього розкладу рівень оподаткування було підвищено аж до 54% із суми оподатковуваного прибутку.

Втім, фахівці з фінансів тієї доби зазначали з цього приводу, що "специфічною особливістю совєтського прибуткового податку, яка надає йому виразно класовий характер, є саме те велике розп'яття ставок, яке бачимо для прибутків, оподаткованих за розкладом N 3. Натомість дискримінація податкових джерел, поділ прибутків за способом їх здобуття не є винаходом більшовиків. Вже до війни в деяких західноєвропейських країнах трапляється розподіл прибутків при оподаткуванні їх прибутковим податком на фондовані й нефондовані; прибутки з найманої праці майже завжди становлять окрему категорію прибутків, до того ж категорію фаворизовану". Додамо до цього лише те, що в європейських країнах того часу ці ставки не становили таких високих відсотків.

Податкова реформа 1930 р. дещо змінила систему податків в СРСР (а відтак і в УСРР), але то є вже окремою темою.

Загалом ці три податки (сільськогосподарський, промисловий і загально¬прибутковий) і становили основу системи радянських безпосередніх податків. Існувала, щоправда, й низка інших податкових стягнень, які мали однак тимчасовий характер. Так, на початку непу серед тимчасових податків (надзвичайного запровадження у зв'язку з голодомором), зокрема, були:

загальногромадський податок (постанова ВУЦВК вiд 03.04.22 p.), що проіснував до 1924 p.;

податок на користь голодних за проїзд пасажирів і перевезення вантажів залізницею й по воді – 10% вартості (постанова ВУЦВК від 03.09.21 p.);

у 1922 – 1923 pp. діяв так званий трудгужподаток на трудову і гужову повинність, який з часів воєнного комунізму було переведено на грошовий рівень. Постановою ВУЦВК від 30.08.22 р. запроваджено "грошовий подвірний податок поза міськими селищами для задоволення місцевих потреб". У 1924 р. замість трудгужподатку встановлюється єдиний сільгоспподаток. Проте незважаючи на те, що грошові податки було збільшено, надходження від них у 1922 – 1923 pp., як зазначали офіційні "Вісти" (03.03.23 р.), "становили незначну частину, всього 2% суми натуральних податків, а разом з подвірним, фактично ще незібраним, всього 996".

Ще меншими, але такими, що мали більш тривкий характер, були рентний податок, податок із спадщини й даровизни (який існував з 1923 р. і гальмував можливість нагромадження капіталів у приватних руках) та податок на надприбуток, запроваджений у 1927 р. і скасований у 1934 р.

Більше половини прибутків до бюджету СРСР (до реформи 1930 р.) давала досить широка й розгалужена система посередніх податків. Посередні податки запроваджувалися здебільшого у вигляді акцизів. Установлюючи акцизну систему на початку непу, радянська влада практично повністю перейняла її структуру у царської Росії, їх було запроваджено з 1922 р. (постанови ВУЦВК і РНК УРСР від 05.04, 15.05, 07.06, 30.08, 25.10, 15.11, 10.12.22 р.) з відмінностями лише в тому, що у 1925 р. було відновлено продаж "хлібного вина" (40¬-градусної горілки), а у 1928 р. скасовано акциз на сіль.


(Продовження. Початок див. у "Віснику" N 32, 33/2011)

Найвагоміше значення мав акциз з трунків – вина, спирту, пива. Тривалий час більшовицька влада дотримувалася прогибіційної системи, яку свого часу (1914 р.) запровадив царський уряд. Але абсолютна заборона на продаж і виготовлення спиртних напоїв призвела до небаченого розмаху підпільного винокуріння, спекуляції й витрат на цю справу зерна. Подолати ці явища силовими методами виявилося не під силу навіть такій тоталітарній системі, як більшовицька. З огляду на це постановою ВУЦВК про акциз з коньяку та горілчаних виробів від 03.01.23 р. було дозволено виробництво й продаж легких наливок, пива та вина. Проте Законом від 28.08.25 р. у СРСР було оголошено спиртову монополію. Згідно з ним державним, кооперативним і приватним ґуральням дозволялося виробляти сировий спирт, але готовий продукт мав передаватися правлінню державної спиртової монополії – Центроспирту. Заготівля "хлібного вина" (40¬градусної горілки) стала суто державним правом, а торгівля ним могла провадитися як через державні, так і через кооперативні та приватні підприємства. У 1928 р. (постанова ЦБК та РНК СРСР від 12.09.28 р.) акциз зі спирту був таким:

на горілку (основний) – 30 коп. зі ступня та додатковий – 6 руб. 60 коп. з відра;

на горілку найвищого гатунку: основ¬ний – 30 коп. зі ступня, додатковий – 10 руб. з відра;

на горілчані вироби – відповідно 30 коп. та 14 руб.;

на виноградну горілку – 23 коп. та 2 руб. з відра.

Подібним до царського був акциз із цукру, ставки якого (на 1928 р.), однак, було підвищено до 24 руб. 40 коп. зі 100 кг. Стягувався він централізовано, тобто вираховувався з окремих цукроварень, а виплачувався Цукротрестом, центр якого знаходився у Москві. Втім за непу в Україні, де переважно було сконцентровано цукрову промисловість, цей акциз не приносив значних доходів до скарбниці через занепад галузі під час революційних подій і воєнного комунізму.

Окрему структуру мав акциз із тютюнових виробів, у початковій формі запровад¬жений ще постановою РНК від 05.10.21 р. Вирощувати тютюн дозволялось усім, проте весь врожай продуценти тютюну мали збувати винятково власникам складів і фабрикантам. Податок же сплачували ті заклади, які його переробляли і продавали готові вироби. Ставки податку залежали від якості продукції виробу і змінювалися від 2 руб. 30 коп. до 7 руб. 60 коп. за кілограм. Сигари і цигарки також оподатковувалися залежно від їх якості – від 1 руб. 40 коп. до 55 руб. з тисячі. З махорки податок становив 32 коп. з кілограму, а з махорочних цигарок – 80 коп. з тисячі. Подібним чином стягувався й акциз із цигаркових гільз та паперу.

Крім того, було запроваджено акцизи з чаю, нафтових продуктів, сірників, калош, свічок, які за часів непу не відігравали якоїсь помітної ролі як в УСРР, так і в бюджеті Союзу РСР.

Новизною у податковій системі СРСР за часів непу був акциз із текстильних виробів, а саме: з прядива лляного, конопляного, джутового, бавовняного та з готових шовкових і напівшовкових виробів. Оподаткуванню проте підлягали лише вироби фабричних закладів, і податок стягувався у вазі залежно від гатунку волокна й номера прядива за ставкою, яка змінювалася від 2,3 до 10,5% роздрібної ціни.

У 1930 р. внаслідок податкової реформи вищезазначені акцизи було скасовано й замінено податком з обороту.

До реформи 1930 р. в СРСР існували й одноманітного роду плати, найважливішим був гербовий збір. Запровад¬жений Статутом про державний гербовий збір (постанова ВУЦВК від 05.04.22 p.) цей збір був двох видів (простий та пропорційний) і охоплював надзвичайно багато сторін господарського життя країни. Широкий обсяг гербового збору фактично робив його не платою за послуги, які засвідчує держава третій особі (як то звичайно є), а доводив його характер до рівня оподаткування обороту цінностей. Лише 14.09.27 р. було запроваджено окремий податок на оборот цінностей, який, однак, проіснував тільки до 1928 р. й був скасований через запровадження нового Статуту про промисловий податок.

Крім гербового збору, стягувались також судові плати, канцелярські, збори за різного роду посвідчення, довідки, папери, які видавалися приватним особам і організаціям за нотаріальні послуги, тощо. Існували ще й такі плати: мисливська, за землевпорядні роботи, консульські, пробірні, цензурні, паспортні, за реєстрацію акційних товариств, за навчання у шкільних закладах.

У 1930 р. систему плат було реформовано шляхом заміни їхнього різноманіття на єдину державну плату.

Наведений нарис податкової системи СРСР (а отже, й УСРР) за часів непу засвідчує, що в цей період більшовицьке керівництво змушене було відмовитися від політики експериментування, якої раніше не знала світова фінансова практика. Податкова політика радянського уряду у своєму загалові пішла випробуваним шляхом, спираючись в основі на досвід Російської імперії, але у менш досконалому вигляді. Відмінно нових рис набуло лише оподаткування сільського господарства. Водночас слід зауважити, що відмінними від звичайних за тих часів у Європі були взаємовідносини держави з великою промисловістю та банківськими установами з огляду на командні методи економічного ладу СРСР. Крім того, цим командним методом радянська влада спрямувала державну податкову політику на нівелювання прибутків населення, на гальмування приватногосподарчого напряму розвитку економіки і, відповідно, соціальної політики більшовизму, на запобігання можливості накопичення прибутків і власності та нищення приватного капіталу як такого.

Проте неп як перехідний етап все ж таки дав новоствореній країні (СРСР) шанс відновлення капіталістичних відносин і покращання економіки країни.

У цьому випадку більшовицькій партії довелося б відмовитися від втручання в економіку і соціально-господарських експериментів, що, безумовно, призвело б до її політичного самогубства.

Неп сприяв піднесенню економіки країни, і щойно вона стабілізувалася, а продукція більшості галузей народного господарства досягла довоєнного (тобто до Першої світової війни) рівня, влада знову повернулася на попередній шлях кардинальних економічних і соціальних експериментів. Такий поворот призвів до різкої зміни соціально¬економічної структури СРСР, а відповідно до нового курсу партії слід було змінити й фінансову політику держави, одним із виявів якої мала стати подальша податкова реформа 1930 р. Починалася кривава доба сталінізму.



 
matrix-info БУЛАВА