hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Бюджет української держави за гетьманату Павла Скоропадського

Опубліковано: Гай-Нижник П.П. Бюджет української держави за гетьманату Павла Скоропадського // Фiнанси України. – 2001. – №8. – С.55–59.


Одним з головних завдань фінансово-господарського життя держави є укладання її бюджету. В Україні бурхливі події кінця 1917 - початку 1918 років не дали змоги створити його за часів УНР. Тогочасний директор Департаменту Державної скарбниці та голова Бюджетової комісії УНР і Гетьманату Х.М.Лебідь-Юрчик вказує на такі причини, що стали на заваді у цій праці: “1) Зруйнована залізнична комунікація й анархічна демобілізація, що продовжувалась ще в січні (1918 р.) стояли на перешкоді до зносин з губерніяльними й повітовими інституціями, які мали достарчити потрібний бюджетовий матеріял і 2) брак в окремих міністерствах фахівців у бюджетових справах, які мали би досвід і рутину в складанні кошторису”. Після гетьманського перевороту новому урядові довелося зіткнутися з подібними ж складнощами, налагоджуючи одночасно відповідні урядові служби, адже, як вірно відмітив на І з’їзді Протофісу (травень 1918 р.) професор Л.Яснопольський, “для правильного розгляду бюджету необхідні як негайна організація фінансового апарату – рахівничого і касового, так і найшвидше встановлення правильного законодавчого режиму, бо нормальне бюджетове господарство мислиме лише за наявності представницьких закладів”.

За Гетьманату справа укладання бюджету лягла на Міністерство фінансів і безпосередньо на створену при ньому Бюджетову комісію. До її складу увійшли представники Міністерства фінансів, Державного контролю, зацікавлених відомств і, з запрошення міністра фінансів, представники науково-економічних кіл. Бюджетова комісія діяла при Департаменті Державної скарбниці на чолі з Х.Лебідь-Юрчиком, а її ядро з липня 1918 року склала бюджетна нарада з чотирьох членів. За відсутності тимчасової нової законодавчої бази юридичною основою при укладанні бюджету Української Держави (як і за УНР) стало бюджетне право Російської імперії. Воно, в свою чергу, складалося з загальних кошторисних правил від 22 травня 1862 року та правил від 8 березня 1906 року про порядок розгляду державного розпису прибутків і видатків та про асигнування з скарбу видатків, розписом непередбачених. Таким чином, як цілком слушно відзначає Л.Нєманов, “і податкова політика гетьманського уряду, і бюджетна будувалися за тими рутинними зразками, які були добре знайомі колишнім чиновникам міністерства фінансів”.

В червні 1918 року урядом було ухвалено Правила про порядок розгляду державного бюджету й фінансових кошторисів на 1918 рік, згідно з якими такі кошториси мали бути надіслані до Держскарбниці не пізніше 5 липня 1918 року (1). Основна маса кошторисів, проте, надійшла лише наприкінці вересня поточного року, а отже лише з тієї пори стало можливим приступити до їхнього розгляду і розпочати працю над укладанням бюджету . За таких обставин Бюджетова комісія, установлюючи фактично зроблені видатки за 1918 рік, розпочала обчислювати очікувані прибутки і розробку бюджету вже на рік 1919-й . Це підтверджується і журналами Ради Міністрів. 19 жовтня 1918 року урядом було прийнято законопроект про виділення 40 тис. крб. на видатки для утримання Бюджетових комісій , а 5 листопада 1918 року міністр фінансів доповідав урядові щодо питання про укладання бюджету на 1919 рік . Урядовці постановили ”просити Відомства достарчити сміти на 1919 рік у Департамент Державної Скарбниці не пізніше 25 листопада” (2).

“Наскільки добрим був наш фінансовий стан ще в жовтні, – згадував гетьман, – доводить те, що ми з Ржепецьким сподівалися, що сміта нового року буде проведена без дефіциту”. За тиждень до падіння Гетьманату (6 грудня 1918 року) урядом було ухвалено проект Правил про закінчення рахунків по кредитам кошторисів 1918 року та провадження видатків у 1919 році. ”Правилами”, зокрема, наголошувалося, що “всі Міністерства, Головні Управління та инші центральні установи заздалегідь, не чекаючи остаточного затвердження державного роспису прибутків та видатків на 1918 рік, приступають до складання встановлених істнуючими кошторисними правилами росписань прибутків, очикуємих до впливу, та видатків, які встановлені при розгляді кошторисів в Бюджетовій Комісії” (3). Такі розписи повинні були бути негайно переслані до Державної скарбниці одразу ж по затвердженні державного розпису на 1918 рік. З часу затвердження державного розпису прибутків та видатків на 1918 рік, не пізніше 1 січня 1919 року, припинялося “провадження видатків з так званого 10-ти міліонного фонду, який був асігнований на утримання нового ладу на Україні...”.

Одночасно з надісланням до Держскарбниці видаткових розписів 1918 року, центральні установи повинні були переслати до цього департаменту переліки тих кредитів, які підлягали переліченню на покриття видатків, а також здати до Київської скарбниці для зарахування до готового фонду державних прибутків всі невитрачені відомствами до часу затвердження розпису (або до 1 січня 1919 року) лишки готових грошей з вказівками, які суми здані, а також коли, на які потреби і за якими чеками вони були одержані. Надалі, до затвердження державного розпису прибутків та видатків на 1919 рік, “видатки на задоволення потреб 1919 р. повинні провадитися по тимчасовим видатковим росписанням. Для цього відомства обов’язуються... надіслати до Департаменту Державної Скарбниці тимчасові видаткові росписання на перші чотири місяці 1919 р. окремо на Головну Скарбницю та на кожну Фінансову Палату, а також збір тих росписань по кожному кошторису”.

Вищезазначені тимчасові видаткові “розписання” підлягали обговоренню на окремій нараді при Міністерстві фінансів з представників вказаного відомства та Держконтролю... Потім усі вони представлялися міністром на ухвалення урядом, після чого (по їх затвердженні) мали бути розіслані через Держскарбницю до Головної скарбниці та у Фінансові палати. В подальшому, аж до одержання тимчасових видаткових розписань на 1919 рік. Головна та місцеві скарбниці повинні були провадити “тільки штатні та контрактні видатки, а також самі негайні видатки на канцелярські і господарські потреби, та на утримання будинків, при чому відомства обов’язуються доглядати, щоб всі видатки ні в якому разі спільно не перевищували 1/12 річного видатку на дану потребу по роспису 1918 р. або по розглянутим Бюджетовою Комісією при Міністерстві Фінансів кошторисам, як що роспис не буде ще затверджений”.

На середину грудня 1918 року до Бюджетової комісії поступили кошториси від всіх відомств, крім Головної квартири Гетьмана, Державного секретаріату та Морського міністерства, кошториси яких було укладено представниками Міністерства фінансів та Державного контролю за допомогою представників цих відомств (за винятком гетьманської Головної квартири). Комісія закінчила свою роботу 30 грудня 1918 року, вже після падіння Гетьманату, в зв’язку з чим й представила проект бюджету до розгляду Директорії. Нова республіканська влада затвердила його 24 січня 1919 року як державний бюджет УНР на 1919 рік.

Кошти від простих податків поступали до Держскарбниці в надзвичайно мізерній кількості (порівняно з видатками і потребами країни) внаслідок розладу економічного життя, недосконалості податкової структури, відсутності жорсткого і постійного державного контролю, що давало можливість досить легко приховувати прибутки. Ось яку картину надходжень від простих податків змальовує сучасник тієї доби і дослідник українських фінансів: ”Надходження від прямих податків відігравали вкрай незначну ролю в прибутковому бюджеті української скарбниці. Навіть подоходний податок, не говорячи вже про інші, вносився дуже туго; поземельний податок майже не надходив; промисловий податок теж надходив погано і, в решті решт, надходження по деяким податкам обраховувалися сотнями тисяч карбованців, тоді як видатки обраховувалися сотнями мільйонів”. Проте, не слід забувати, в якому стані успадкував податкову систему Гетьманат після світової війни, революцій, навали більшовизму і господарювання Центральної Ради, та й, власне, про те, що проіснував він ледь більше півроку в надзвичайно важкій, неоднозначній і суперечливій внутрішній та зовнішній соціально-політичній, економічній і воєнній ситуації.

Інша ситуація склалася з надходженнями від посередніх податків. Як згадував Павло Скоропадський, державна монополія на винокурення ”почала давати значний дохід”. За кілька місяців на жовтень 1918 року (включно) прибутки від винокуренної монополії склали 87 млн. 602 тис. 600 карбованців. Щоправда, і в цій монополії прибуткові перспективи ще були попереду, адже за бюджетом вони мали б становити 350 млн. 900 тис. крб. валового доходу. Відзначаючи в аналізі-рефераті політику уряду, тогочасний експерт зазначав, що запровадження винокурної монополії дозволило не лише збільшити державні прибутки, але й дало ”можливість боротися з безпорядочним винокуренням, що наблюдається в дійсний час у широких розмірах на селі”.

Свого часу урядом гетьмана було підвищено акциз з сірників. Держава очікувала отримати від збору нового акцизу 20 млн. крб. загального прибутку на рік. Щодо ставки патенту з сірникових фабрик, то він, порівняно з 1914 роком, зріс у 6 разів і склав Однак очікуваного прибутку повністю стягнути не вдалося (ще не було достатньою мірою налагоджено систему податкових зборів, що, очевидно, не дозволило зібрати його повною мірою, та й Гетьманат, власне, існував менше року) і до бюджету поступило лише 12 млн. 7 тис. крб. сірникового прибутку.

Нове підвищення (в три рази) податку з папірусового паперу і гільз мало дати державній скарбниці з 30 млн. сотень гільз акцизу на 3 млн. крб., а з 40 млн. книжок папіросного паперу – акцизу на 800 тис. карбованців. Крім того, регламентація виробництва дозволила вже на той час притягнути до акцизування 1/2 виробництва папіросового паперу, що уникав досі оподаткування, а отже, приймаючи це до уваги і також й те, що нове обкладання збільшено втричі, акцизу з розрізного паперу очікувалося отримати на суму до 4 млн. 800 тис. крб. на рік. Вартість патентного збору з гільзових фабрик оцінювалася на 35 тис. крб. та з майстерень для розрізу паперу – на 48 тис. крб., тобто разом патентного збору очікувалося отримати на суму 83 тисяч карбованців. Загальна ж сума прибутків від такого податкового обкладання, до часу виходу постанови, становила 2 млн. 6 тис. крб., нові ж його ставки обіцяли дати до бюджету країни 7 млн. 883 тис. крб. на рік. В дійсності ж бюджет отримав прибутку від цигаркових гільз та розрізаного цигаркового паперу на суму в 4 млн. 614 тис. карбованців.

Акциз на нафтові продукти, як висловився один з дослідників, ”дав сміхотворну суму в 120 тис. карбованців (4), що знов таки, пояснюється тим, що внаслідок розладнання транспорту та відсутності яких би то не було зносин з бакинським нафтовим районом керосину в приватному продажі на Україні не було”. Було встановлено акциз на виноградне вино та чай, який через відсутність його в Україні дав державі лише 1 млн. 207 тис. крб. прибутку.

Тютюновий акциз дав до бюджету держави по жовтень 1918 року переважну суму посередніх податків (не враховуючи прибутків від цукрової та винокуренної монополій), а саме 148 млн. 380 тис. крб. з 180 млн. 591 тис. крб. загальнопосередніх надходжень. Разом з тим відмітимо, що за бюджетом тютюнового прибутку очікувалося отримати на 200 млн. 686 тис. крб. державного доходу, а загалом від посередніх податків – 468 млн. 946 тис. 762 карбованці.

Цукрова монополія дала найбільше прибутків (понад 1/3 всіх надходжень) до бюджету країни – 354 млн. 926 тис. 041 крб. 64 коп., тобто виручку з 1/3-тьої (приблизно з 4 млн. 900 тис. пудів) випущеного на ринки країни цукру. Цифри ці не можна вважати вдалими, адже за бюджетом очікувалося отримати прибутків від скарбової цукрової операції 1 млрд. 321 млн. 479 тис. крб. Отже, можна підсумувати, що здійснення цукрової монополії не було налагоджено достатньою мірою та не дало очікуваних результатів як з фіскального, так і з господарського боку зору. Провина ця, втім, лягає зовсім не на Міністерство фінансів. На думку дослідників, у підсумку, подібне сталося ”завдяки цілковитій негосподарности Міністерства Харчових Справ, яке провадило цукрові операції”, і які дали дефіцит у 32 млн. карбованців.

Зведення бюджету Української Держави за 1918 рік навряд чи можна вважати за загальноприйнятий з класичного фінансово-економічного погляду державний бюджет. Він був, швидше, зведенням кошторисів з державних прибутків і видатків, чи, як висловився Д.Дорошенко, мав вже ”скоріше характер виконавчої ”сміти”. Загальна сума прибутків, згідно з укладеним бюджетом, дорівнювала 3 млрд. 249 млн. 731 тис. 092 крб., з яких звичайних було 3 млрд. 179 млн. 680 тис. 984 крб. та надзвичайних – 70 млн. 050 тис. 108 карбованців. Загальна сума видатків дорівнювала 5 млрд. 346 млн. 735 тис. 634 крб., з яких звичайних – 4 млрд. 265 млн. 352 тис. 266 крб., надзвичайних – 1 млрд. 081 млн. 383 тис. 368 карбованців (5). Таким чином, бюджет виявляв евентуальний дефіцит на 2 млрд. 097 млн. 004 тис. 542 карбованців. Бюджетну недостачу передбачалося покрити випуском сорока 3,6% серій Державної скарбниці на 1 млрд. 004 млн. 650 тис. крб. через те, що уряд не хтів випускати багато паперових грошей, що знизило б їхню вартість. Інший непокритий дефіцит в 1 млрд. 092 млн. 354 тис. 542 крб. мав бути погашений майбутніми кредитовими операціями (тобто емісіями держзнаків у 25 та 50 карбованців).

З цього приводу слід, на нашу думку, зауважити, що відомий тогочасний український економіст Є.Гловінський, наприклад, вважав, що ”справжній дефіцит був очевидно, більший, бо й випущено грошей було на 500 млн. крб. більше (2.653.499 крб.)”. Л.Нєманов вираховував, що прибутки за 1918 рік принесли брутто до 1 млрд. крб. , у зв’язку з чим Є.Гловінський додає, що “тоді, очевидно, видатки виносили не 5.346 млн. крб., а лише 31/2 млд., з яких 1 млд. був покритий прибутками, а 21/2 – емісією паперових грошей” . Щодо цілком зрозумілого небажання уряду вдаватися до значного випуску паперових грошей для покриття бюджетної недостачі, через що безумовно знизилася б їхня вартість, то Д.Дорошенко пояснює це рішення Кабінету так: “До 23.ХІІ.1918 р. в обігу серед людности українських папірових грошей (крім російських) було 2,843.054.675 карб. та в касах Державного Банку було 572,702.000 карб. Отже звернулися для покриття дефіціту до инших способів, а саме до кредитових операцій: було випущено 40 серій 3,6% білетів Державної Скарбниці на суму 1,004.650 тисяч карбованців. 5. Серпня 1918 року поступило в портфель Державного Банку тимчасове 3,6% свідоцтво Державної Скарбниці на 500 мілійонів карбованців, а з %-ів за червень 591.700 тис. карб. 30. Серпня 1919 р. передано ще друге свідоцтво на таку ж суму, а з % за минулий час 502,950.000 карб., разом 1,004.650.000 карбованців”.

Попри все, бюджет цей, незважаючи на те що йому були притаманні усі риси виконавчого кошторису, як зазначає І.Кабачків, мав ”велику близькість до дійсних витрат і вплат до скарбниці”. Разом з тим, на думку дослідника, головним бюджетним недоліком було й те, що він “замість того, щоби бути нормою, обовязковою директивою для роспорядників кредитами, іздебільша зафіксовував різні асигнування, що їх робили цілком випадково, без ніякого пляну”. Втім у цілому недосконалості установленого бюджету слід віднести також і до несприятливих соціально-політичних і фінансово-економічних умов, за яких він складався, а також, як писав сам П.Скоропадський щодо політико-економічних помилок допущених ним та його урядом у 1918 році, до банального, але невідворотнього: “Просто не було часу”. Попри все, то був перший бюджет державної України, і вже тільки цим він є для українського народу історичним. Став він також і своєрідним вінцем фінансової політики Гетьманату.


Примітки:

1. Д.Дорошенко вказує іншу дату, пишучи, що “Рада Міністрів постановила зобов’язати відомства надіслати фінансові кошториси не пізніше 7 липня”.

2. Журнал Ради Міністрів від 5 листопада 1918 року. В іншому варіанті запису журналу Ради Міністрів (перекладеному українською мовою), після ухвалення доповіді А.Ржепецького, записано: “прохати Відомства внести кошториси на 1919 рік до Департаменту Державної Скарбниці не пізніще 25 листопада” [Журнал Ради Міністрів від 5 листопада 1918 року].

3. Додаток до журналу Ради Міністрів від 6 грудня 1918 року. Правила про закінчення рахунків по кредитам кошторисів 1918 року та провадження видатків в 1919 році.

4. Д.Дорошенко в бюджетовому зведенні Української Держави за 1918 рік подає суму в 150 тис. карбованців.

5. Так, наприклад, графа військового фонду з державного бюджету Української Держави вказувала, що офіційні надзвичайні видатки до нього становили 25 млн. карбованців. Однак таємні видатки на поповнення військового фонду лише за три дні грудня 1918 року досягли 70 мільйонів карбованців. Так, згідно цих таємних постанов, у розпорядження головного начальника постачання 10 грудня 1918 року було надано 10 млн. крб. [Таємна Постанова про асигнування 10 млн. крб. в розпорядження головного начальника постачання на поповнення Військового фонду], а 12 грудня 1918 року – 25 млн. карбованців [Таємна Постанова про асигнування 25 млн. крб. в розпорядження головного начальника постачання на поповнення Військового фонду]. У переддень зречення Гетьмана (13 грудня 1918 року) до військового фонду Української Держави таємно було асигновано вже 35 мільйонів карбованців [Таємна Постанова про асигнування 25 млн. крб. в розпорядження головного начальника постачання на поповнення Військового фонду].


 
matrix-info БУЛАВА