hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Українська морська піхота: історія створення

Опубліковано: Гай-Нижник П. Українська морська піхота: історія створення // Морська Держава. – 2003. – №3.


Кожна морська держава у складі національної армії обов'язково має військово-морські сили, а у їхніх лавах, як правило, є підрозділи морської піхоти. Народження української морської піхоти сучасного зразка припадає на 1918 рік, а саме на час існування Української Держави у формі Гетьманату Павла Скоропадського (29 квітня - 14 грудня 1918 р.).

Колишній бойовий генерал російської служби П.Скоропадський безперечно розумів важливість цього роду військ у забезпеченні збройної безпеки і потужності країни. Як "Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти" він в перший же місяць свого перебування при владі звернув увагу на необхідність створення служби морської піхоти, тим паче, що Українська Держава володіла досить великою смугою узбережжя Чорного й Азовського морів. З огляду на це 23 травня 1918 року ним було видано наказ по Морському відомству "Про початок формування бригади морської піхоти у складі трьох полків для несення служби".

Завданням морських піхотинців було несення служби на узбережжі держави й у військово-морських фортецях, а також виконання десантних операцій. Бригада морської піхоти, згідно з вищевказаним наказом, поділялася на три відділи. Перший з них повинен був виконувати свої обов'язки на території від західного кордону Української Держави до Сичавки; другий - від Сичавки до Станіславова; третій - від Станіславова до Перекопу. Крім основного призначення, ці полки морських піхотинців мали вартувати майно Морського відомства. Цим же наказом було призначено командирів полків і начальників відділів. На першому ж етапі створення бригади було перш за все розпочато формування трьох куренів морської піхоти у кожному з полків.

Початок саме такому складу частин морської піхоти поклав черговий наказ П.Скоропадського по Морському відомству. Відповідно до нього кадровий склад частин у повній кількості складався з трьох полків, кожен з яких налічував по три курені, а курінь містив у собі чотири чоти (сотні) морської піхоти й одну кулеметну команду. Комендантом (пізніше командиром) 1-го полку морської піхоти став військовий старшина Іларіон Ісаєвич. Згодом наказом П.Скоропадського по Морському відомству (й по Головному Управлінню по справах особистого складу фльоти), як згадував український морський капітан С.Шрамченко: "Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман всієї України, Військ козацьких і Фльоти 24 жовтня 1918 року в присутності Своїй в місті Києві соїзволив" підвищити І. Ісаєвича до звання полковника із затвердженням на посаді командира 1-го полку морської піхоти.

Усіма справами морської піхоти, які не входили до повноважень Морського Генерального штабу, відав відділ морської піхоти при Головному штабі Морського Міністерства. Від початку створення відділу ним завідував керівник збройних боївок при гетьманському перевороті 29 квітня 1918 року полковник В. Дашкевич-Горбацький, а з 21 липня 1918 року (згідно з наказом гетьмана по Морському відомству) на чолі відділу став полковник Ястржембський.

15 липня 1918 року згідно з наказом П.Скоропадського по Морському відомству для морської піхоти було встановлено однострій у вигляді форми, подібної до частин піхоти з додатком чорного канту навколо погонів і якоря на них - золотого для старшин і підстаршин, жовтого - для козаків. Невдовзі морські піхотинці, як і всі військово-морські сили Української Держави, отримали (згідно з гетьманським наказом по Морському відомству від 18 липня 1918 року) затверджений П.Скоропадським новий Військово-морський прапор. Прапор ВМС України доби Гетьманату 1918 року мав такий вигляд: "Білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста S всієї довжини прапора. Відступивши на 1/8 ширини хреста, проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа. В крижі ж теж, відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків, міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка св. Володимира (мається на увазі зображення герба Української Держави у вигляді "тризуба". - П.Г.-Н.) такої ж ширини, як хрест, і в 1 S рази вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою". Пізніше, у 90-ті роки ХХ ст., цей прапор стане відзнакою Військово-Морських Сил нової незалежної української держави.

1 серпня 1918 року відповідно до наказів П.Скоропадського по Морському відомству було призначено й оголошено старшинський склад усіх трьох полків морської піхоти, а також призначено персональний склад Управління суходільної оборони північно-західного району Чорного моря. Начальником суходільної оборони північно-західного району Чорного моря було призначено контр-адмірала Семена Семеновича Фабрицького. Морські піхотинці, як і всі старшини і козаки, складали урочисту присягу на вірність Українській Державі (її текст було затверджено відповідним законом від 30 травня 1918 року), а також відповідали перед Законом про військову підсудність, що був затверджений Гетьманом 30 травня 1918 року.

Крім того, як і їхнім колегам з інших родів військ Української Держави, морським піхотинцям відповідно до затвердженого Гетьманом 1 серпня 1918 року Закону "Про політично-правове становище служачих Військового відомства" заборонялося "входити до складу і брати участь у будь-яких спілках, гуртках, товариствах, партіях, радах, комітетах та інших організаціях, що мають політичний характер". 31 серпня 1918 року Диспонально-таємний наказ по Морському відомству визначив повну дислокацію всіх частин оборони Чорного моря, узбережжя північно-західного району. При цьому місцями розташування штабів полків морської піхоти призначалися: 1-го полку - м.Одеса, 2-го полку - м.Миколаїв, 3-го полку - м.Херсон. Одночасно було сформовано й три ескадрони морської кінноти, з яких перший окремий ескадрон перебував в Одесі, другий - в Очакові, третій - в Перекопі. Вже в жовтні 1918 року до служби у лави Українського Війська мали бути закликані новобранці 1899 року народження, однак через внутрішньополітичну і зовнішню ситуації, що склалися восени 1918 року, набір призовників було відкладено на пізніший час.

Невдовзі Гетьманат П.Скоропадського було повалено. Однак морські піхотинці, сформовані ним в Українській Державі, продовжили вірно служити своїй Батьківщини вже під прапором Української Народної Республіки. Багато з них загинули звитяжною смертю за свободу і незалежність Вітчизни. Сьогодні морська піхота, початок народження якій поклав Гетьман Павло Скоропадський у 1918 році, під своїм старим прапором захищає свою нову незалежну Україну.



 
БУЛАВА