hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Вогнище народної освіти на Поділлі

Опубліковано: Гай-Нижник П. Вогнище народної освіти на Поділлі // Освіта. – 1996. – №73–74. – середа. – 25 грудня. – С.4.


Заснування Кам’янець-Подільського Державного Українського університету стало, без перебільшення, непересічною подією в освітянсько-культурницькому поступі Української Держави 1918 року і мало величезне значення для розвитку вищої національної школи на Правобережжі.

Ініціативу щодо відкриття у Кам’янці на Поділлі вищого навчального закладу було виявлено патріотично настроєними членами міської думи в січні 1918 року. До міста прибула від Міністерства народної освіти УНР делегація з Києва для вивчення ситуації на місці. Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року на чолі з Павлом Скоропадським справу відкриття університету було піднято на вищий державний рівень. Як згадував потім П.Скоропадський, тодішній міністр народної освіти та мистецтва М.Василенко “за цю справу (заснування Кам’янець-Подільського Державного Українського університету) взявся ревно, майже з юнацьким, можна сказати, запалом”. Велика заслуга в заснуванні університету в Кам’янці-Подільському належить Іванові Огієнко, який провадив підготовчу роботу безпосередньо на місці, постійно підтримуючи тісний контакт з Києвом. Вирішальну роль за тих умов відігравала, звичайно ж, позиція самого Гетьмана, який зосереджував у своїх руках всю повноту державної влади в Україні.

Справами заснування перших українських університетів займалася спеціально створена урядова Університетська комісія. Вже в червні 1918 року зі столиці на Поділля виїхала нова делегація на чолі з професором П.М.Бучинським. Тоді ж Кам’янець як представник Міністерства освіти та Університетської комісії відвідав Іван Огієнко. Він провів переговори з Головою Міської Управи С.Карпенком, повітовим старостою А.Подернею та міським старостою Кисельовим. У заснуванні університету значну роль відіграла широка громадськість Подільського краю, місцеві “Просвіта”, “Подільське Церковно-Археологічне Товариство Природознавців”, а також відомі діячі вірменської, польської, єврейської громад міста. До урядових асигнувань на відкриття університету додалися й зібрані пожертви мешканців міста та краю. Згадуючи в еміграції труднощі, що передували відкриттю вищих навчальних закладів у Києві та Кам’янці, П.Скоропадський відмітив цю допомогу подолян, зазначаючи, що “з Кам’янець-Подільським університетом справа обійшлася значно легше, так як там і місто, і все суспільство пішло назустріч”.

Після повернення до Києва професорська Рада Українського Народного Університету неофіційно обрала Івана Огієнка ректором Кам’янець-Подільського університету, після чого в липні він знову приїздить до Кам’янця. Почалася фаза практичних робіт щодо влаштування приміщень та запрошення викладачів. Того ж місяця Огієнко разом з ректором щойно заснованого першого Державного Українського університету в Києві Ф.Сушицьким були прийняті П.Скоропадським. У зв’язку з нестачею матеріальної бази, на початку серпня 1918 року Гетьман розпорядився виділити Кам’янецькому університету необхідне майно з місцевих демобілізаційних сховищ. Згодом, Скоропадський з цього приводу згадував, що “такі директиви легко було давати, та в хаотичних умовах 18-го року в Україні – дуже важко було їх здійснювати”. Проте, що стосується освітнього почину у Кам’янці, Гетьман відзначив, що “проф. І.Огієнко зміг зовсім тихо цілий університет створити, являючись до мене з готовими обґрунтованими доповідями, і я ні разу ні в чім йому не відмовив, чому Кам’янецький Університет став такий міцний і багатий”. Взагалі, в процесі підготовки відповідних документів щодо заснування університету на Поділлі ускладнень не виникало ні в Університетській Комісії, ні на засіданнях Ради Міністрів, оскільки Гетьман швидко перейнявся ідеєю створення у Кам’янці вищого навчального закладу європейського рівня.

17 серпня 1918 р. глава держави затвердив урядовий закон про заснування у Кам’янці Державного Українського університету, в якому, зокрема, зазначалося:

“1. Заснувати з 1 липня 1918 року в місті Кам’янці-Подільському Державний Український Університет в складі чотирьох факультетів, причому в 1918 році відкрити в цьому Університетові факультети: історико-філологічний та фізико-математичний з двома відділами – математичним та природничо-історичним”.

Викладання велося українською мовою. Винятком були лише окремі випадки, спеціально дозволені Міністерством освіти. Одночасно розпочалася підготовка до створення кафедр польської та єврейської літератури й історії.

Тож цілком зрозумілою була радість у ті дні І.Огієнка, коли у телеграмі до професора Бучинського він написав: “Гетьман затвердив Університет. Слава Країні. Слава робітникам щирим. Скоро приїду, привітаю місто”. Огієнко прибув до Кам’янця у вересні з метою прискорити процес підготовки приміщень та матеріально-технічної бази, оскільки Університетська Комісія зіткнулась тут із серйозними проблемами. Він одразу ж звернувся за допомогою до Гетьмана, який прийняв його у себе 1-го та 2-го жовтня. В результаті їхніх бесід з’явились розпорядження Скоропадського:

"п.Молову. Прошу Вас всім, чим можна, допомогти Кам’янець-Подільському Державному Університету і видати йому по змозі всього, чого він просить. Коли тільки на це єсть яка перешкода, прошу зайти до мене і докласти про це мені для остаточного мого рішення справи. Цьому Університетові я надаю величезне політичне і культурне значення. Павло Скоропадський. 2.Х.1918 р. Київ”;

“Міністру Земельних Справ. Прошу Вас прийняти на увагу це прохання. Павло Скоропадський. 2.Х.1918 р. Київ”.

У жовтні 1918 р. Кам’янецький університет отримав свого першого офіційного ректора. Ним став професор І.Огієнко:

Міністерство Народньої Освіти й Мистецтва.

12 жовтня 1918 року. №167. – Професор Київського Державного Українського Університету, приват-доцент Університету Св.Володимира Іван Іванович Огієнко командірується з 1-го липня 1918 року на два роки для виконування посади Ректора Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету, залишаючись на відповідних посадах у Київському Державному Українському Університеті і в Університеті Св.Володимира, без отримання платні в останніх.

Управляючий Міністерством Освіти й Мистецтва,

Сенатор М.Василенко.

Тоді ж наказами Міністра Освіти за номерами 165 та 168 на викладацьку роботу у Кам’янець-Подільський Університет було призначено чимало відомих фахівців, зокрема, професори П.Бучинський, В.Біднов, К.Широцький, Л.Белецький, В.Петров, М.Драй-Хмара, доктор І.Крип’якевич. Проте, незважаючи на відчутну державну підтримку, новостворений навчальний заклад не мав необхідної науково-літературної бібліотеки. У зв’язку з цим ректор І.Огієнко звернувся через пресу за допомогою до громадськості. Місцева газета “Свято Поділля” надрукувала таке його звернення:

Відозва п.Ректора
Кам’янець-Подільського Університету
до громадянства.

/…/ Знаючи повсякчасну прихильність Вашу до культури, звертаюся до Вас з щирим проханням прикласти і свою долю до збудування нового культурного огнища і подарувати в Бібліотеку Кам’янець-Подільського Державного Університету всі Ваші праці.

/…/ Коли б у Вашій власній бібліотеці знайшлися непотрібні Вам дублети, ласкаво прошу продати їх Університетові.

На прохання Огієнка відгукнулося чимало людей, і невдовзі до університетської бібліотеки надійшло 1 тис. 686 дарованих книг, багато з яких були букіністичними цінностями…

Урочисте відкриття Університету відбулося 22 жовтня 1918 року і перетворилося у справжнє свято. В університетській церкві пройшла спеціальна літургія, після чого особистий посланець Скоропадського, генерал-хорунжий Лібов зачитав Грамоту:

“Грамотою цією нашою ознаменуймо всім тим, кому то це належить, і особливо Пану Міністру Освіти, Панам Ректору, Професорам і Студентам, що ми визнали за благо для всього люду українського утворити в місті Кам’янці-Подільському Український Державний Університет.

Призиваючи Боже благословеніє на це огнище Народньої Освіти, бажаємо, аби цей Університет, сприяючи широкому відродженню Нашої Національної Культури, виявив усі творчі сили багатого духом та здібностями Українського Народу.

Дана Року 1918 від Р.Х. жовтня 20-го в стольному місті України Києві”.

З першого листопада в університеті розпочалися навчальні студії, а вже 20 листопада Гетьманом було затверджено закон про подальше розширення університету, а сааме про заснування у його складі правничого факультету. Однак незабаром Українську Гетьманську Державу було зруйновано, а Павло Скоропадський 14 грудня 1918 року склав свої повноваження, залишивши у спадок українському народу Кам’янець-Подільський Державний Український Університет.

Нині правонаступником гетьманського університету є Кам’янець-Подільський Державний педагогічний інститут, який, як це не дивно у незалежній Україні, і досі носить ім’я “видатного” комуніста В.П.Затонського. Думається, настав час “реабілітувати” цей навчальний заклад і повернути йому колишній статус, який є його історичним статусом. Крім того, справедливо було б присвоїти цьому вузу ім’я його засновника-покровителя Павла Скоропадського.

На світлині: представники уряду Української Держави і гетьмана П.Скоропадського приїхали на урочисте відкриття Українського Державного університету в Кам'янець-Подільський (в центрі - ректор університету І.Огієнко, жовтень 1918 р.)

 
matrix-info БУЛАВА