05.hai-nyzhnyk.jpg)
_s.jpg "Україна за двадцять років: матеріали міжнародної веб-конференції 22 серпня 2011 р.")
_s.jpg "Банківська система України: виміри глобальної фінансової кризи")
_s.jpg "Нариси історії державної служби в Україні")
_s.jpg "Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки")
_s.jpg "Науково-документальна збірка до 90-річчя запровадження державної служби в Україні")
_s.jpg "Згадуй мене...: Лірика кохання")
_s.jpg "Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР")
_s.jpg "Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П.Скоропадського")
_s.jpg "Документальні джерела і матеріали до історії фінансової політики уряду Української Держави")
ВИСТУПИ В ЗМІ
Гай-Нижник П.: "У влади немає інтелектуального резерву"
(інтерв’ю взяв О.Куриленко)
.jpg)
Гай-Нижник П.: "У влади немає інтелектуального резерву" (інтерв’ю взяв О.Куриленко) // Газета по-українськи. – 2012. – №1360. – 27 січня.
Щороку на патріотизм українців витрачатимуть по 40 млн грн. Таку суму заклали у проекті концепції Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013-2017 роки. — Автори склали чіткий графік перевиховання українців на патріотів, — коментує доктор історичних наук Павло Гай-Нижник, 40 років, з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Кураса. — Наприклад, частка громадян, які безумовно вважають себе патріотами, має зрости з теперішніх 31 відсотка до 48. При цьому щороку таких безумовних патріотів має більшати чітко на 4-6 відсотків. Або показник людей, які пишаються військовою могутністю держави. Зараз таких лише 3 відсотки, але 2017-го мусить бути 11. За планом, готовність українців до еміграції доти має впасти рівно наполовину — з 40 відсотків до 20. Хоч це більше проблема не відсутності патріотизму, а браку можливостей самореалізуватися в Україні.
Аби досягнути таких показників, проводитимуть історико-патріотичні заходи. У концепції вказано, на які сторінки історії України звернути увагу, а на які — ні. Український патріотизм пропонують будувати не на різносторонній та складній історичній правді, а на однобічному трактуванні фактів. Автори вважають, що "велика перемога" 1945-го у війні з Німеччиною формує почуття любові до рідної землі, а українська революція 1917-1921 років, Голодомор і масові розстріли 1930-х нічого не важать. Це свідчить, що у влади немає інтелектуального резерву. Радянська пропаганда для них зрозуміла, бо дозволяє створювати кероване населення. В підсумку ніхто не вимагатиме демократії, поведінка влади видаватиметься нормою.
Українцям варто показувати не лише боротьбу, а й трагедію. У нас є проблемні точки історії — вчинок гетьмана Івана Мазепи перед Полтавською битвою, політичні помилки керівників Української Народної Республіки. Люди також змалечку мають знати, що ми пережили в ХХ столітті і після штурму Берліна. Що радянські часи — це не тільки спокій і добробут, а й залякування, звільнення з роботи й ув'язнення.
Патріотизм просувають через самоідентичність і високу культуру, а не нормативно-директивним шляхом. Знаючи, як наші бюрократи полюбляють домальовувати циферки, аби гарно прозвітувати перед начальством, за п'ять років будемо патріотами на всі 120 відсотків.
