Павло Гай-Нижник

Перша світова війна і її вплив на європейські державні фінанси

Опубліковано: Гай-Нижник П.П. Перша світова війна і її вплив на європейські державні фінанси // Фінанси України. – 2004. – №11. – С.148–152.

Перша світова війна, яка закінчилася у 1918 р. перемогою країн Антанти (Великобританія, Франція, США, Росія до Бреського миру) над Центральними державами (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина), мала не лише надзвичайні наслідки для фінансових систем європейських країн, але й істотно (власне остаточно) вплинула на трансформацію світової економічної думки щодо випуску і забезпечення папірових грошових знаків та практики ведення державного грошового господарства.

Як це не парадоксально, але саме руйнація, внаслідок війни, фінансових систем провідних європейських держав, катастрофічне знецінення їхніх грошових одиниць призвели до переходу на нову форму організації державних фінансів у всьому світові, основні засади якої є базисом й сьогоднішніх світових фінансів.

Перш за все необхідно зазначити, що на час початку війни (1914 р.) номінальна вартість (face value) паперових грошей усіх розвинених країн вказувалася на них у золотому співвідношенні, а грошові знаки певної держави забеспечувалися її золотим запасом. На міжнародному рівні така організація державних фінансів була виражена у світовому механізмові міжнародного золотого стандарту (international gold standart) – світовій валютній системі, що діяла на межі ХІХ-ХХ століть. У відповідності до неї кожна країна встановлювала вартість своїх грошових одиниць у певній кількості золота. За цією системою між країнами допускався й рух золота (gold flow), тобто державами гарантувалося його вільний приплив або відтік з своєї території. Крім того, згідно вищезгаданого механізму міжнародного золотого стандарту, існувало й поняття експортної золотої крапки (gold export point), яким передбачалося наявність такого курсу іноземної валюти, вище якого її не купували, а експортували золото в іншу країну для здійснення там розрахунків. Тогочасний економіст М.Тимофіїв так пояснював зміст тодішньої класичної фінансової політики: “…У всіх держав було завжди бажання унормувати цю систему так, щоб кількість грошей була пристосована до справжніх потреб народного господарства та щоби їх вартість була стабільною. Практика ряду останніх десятиліть показала, що ця стабільність і твердість курсу грошей кожної країни на міжнародньому ринку найкраще досягається тоді, коли курс паперових грошей або банкнотів стоїть нарівні зі своїм золотим парітетом, і тому удержання системи парітетів стало одним з головніщих і найтяжчих завдань політики нотних банків… Зібрання по можливости більших запасів золота стало одним з домінуючих мотивів банкової діяльности” [1]. В основі такої думки стояла прийнята переважною більшістю тодішніх економістів субстаціональна (“металічна”) теорія фінансової організації.

Саме по цій теорії і практиці ведення державних фінансів й було нанесено удар Першою світовою війною, засобом руйнації фінансових систем європейських країн, шаленою інфляцією і, зрозуміло знеціненням національних валют. Так, наприклад, лише за час війни (на кінець 1917 р.) Російською імперією було зроблено зовнішніх і внутрішніх боргів на коло 27.000.027 млрд. руб. (на 1.01.1913 р. державні борги імперії складали 8 млрд. 858 млн. 054 тис. руб.) і випущено паперових рублів, до того ж не забезпечених ні золотом, ні виробленими товарами, на біля 12 мільярдів. Паперово-грошова інфляція призвела Росію до надзвичайного падіння рубля, який на початок 1918 р. оцінювався лише у 15 коп. у відповідності до золотого запасу Державного Банку і лише в 7 золотих коп. по відношенню до обійнятого шаленою спекуляцією товарного ринку [2]. З приходом до влади в Росії більшовиків радянським Наркоматом фінансів було розпочато активний випуск “дешевих” грошей (easy money policy), тобто необмежений випуск нічим незабезпеченої грошової маси. Як наслідок, вартість золотого довоєнного рубля порівняно з 1.01.1917 р., згідно всеросійського індексу статистики, збільшилася на 1.01.1918 р. з 2,93 до 20,46 одиниць, а на кінець 1918 р. сягнула 164 одиниць [3]. Вартість рубля падала і на європейському ринкові. Так, якщо, наприклад, на Стокгольмському валютному ринкові за 100 руб. у січні 1917 р. давали 192 шведські крони, то у грудні їхній парітет становив вже 44 крони, а на 1.01.1918 року котування чека на рублі взагалі було офіційно припинено.

Втім, в Європі ситуація була не меньш складною. Воєнні видатки Європи у 1886 р. складали 4 млрд. 268 млн. франків і зросли до 1912 р. до 10 мільярдів, а на початок літа 1918 р. витрати лише на кожний місяць дійшли до 20 млрд. франків. Якщо заборгованість всіх держав Європи у 1886 р. складала 66 млрд. франків, то за роки війни вона сягнула 150-160 мільярдів, а на покриття сплат по борговим зобов’язанням необхідно було 6,5 млрд. франків[4]. На серпень 1918 року борги зросли до 1 000 млрд. франків. Лише для сплати відсотків потрібно було кожнорічно 60 мільярдів [5]. На 1919 р. зовнішній борг США по кредитам складав 24 млрд. дол., тоді як всесвітній запас золота становив 9 млрд. доларів [6], а всесвітній монетарний золотий запас складав (у німецьких марках) – 36.453 мільярда, з яких на Європу припадало коло 22 млрд. марок [7]. За даними німецької “Vossische Zeitung”, якщо золотий запас європейських банків був у 1912 р. – 12 млрд. 860 млн. франків і срібла – 2 млрд. 535 млн. франків, чим забеспечувалося 25 млрд. 173 млн. франків паперових грошей, то за час війни кількість паперових грошей збільшилася втричі (приблизно на 80-90 мільярдів), тоді як запаси золота зменьшилися через вивіз його до Америки та до нейтральних держав. Індекс витрат на життя, наприклад, у США зріс за 5 передвоєнних років (з 1910-го, коли він складав 93,1 по 1914 р. у 102,5) на 9,5 одиниць, то за 5 воєнних років (з 1915 по 1919 рр., відповідно з 101,1 до 188,7) – на 87,6 одиниць. Долар же у 1920 р. мав вартість лише у 48 центів від вартості 1914 року [8]. Принагідно зазначимо, що Сполучені Штати не вели війни на своїй території. За час війни фінансистам довелося рахуватися з такими числами, які раніше застосовувалися лише до астрономічних обчислювань. За підрахунками відомого тогочасного вітчизняного економіста польського походження А.А.Вольського, на кінець 1917 - поч. 1918 рр. золоті запаси емісійних банків всього світу складали не більш як 30 млрд. франків, а війна вже обійшлася воюючим країнам не меньш як у я00 млрд. франків, до того ж ще й короткотермінові зобов’язання держав, що брали участь у війні, складали коло 45 млрд. франків [9].

Істотного удару внаслідок війни отримала і фінансова система Франції. Наприкінці 1917 р. золотий запас Французького банку складав коло 5 млрд. франків, а випуск банкнотів досяг у Франції 21 млрд. франків [10]. Ці співвідношення до золотих парітетів і руйнації стабільності й вартості європейських грошових одиниць нанесли головний удар субстаціональній (“металічній”) теорії фінансів. Економістами, скажімо на прикладі тієї ж Франції, було підраховано, що якщо б вартість паперових грошей визначалася золотими запасами національних банків, то французький паперовий франк коштував би близько 24 золотих сантинів, тоді як той самий паперовий французький франк розцінювався на Нью-Йоркській біржі в вересні 1917 р. у 38 1/2 золотих сантинів [11]. Таким чином, як заключав перший директор Державного банку УНР М.Кривецький, “з складання цих фактів витікає, що по перше війна розбила упередження, в силу якого курс банкнотів визначався золотими запасами національного банку; по друге, золоті запаси емісійних банків надто мізерні для того, щоб крити суми по військовим видержкам і по третє більшість воюючих країн надто переповнені паперовими грошима для того, щоб ці країни могли повертатися шляхом колосальних жертв до золотої валюти, що не має ніякого практичного значення” [12]. Таким чином війна довела вірність функціональної теорії, згідно якої вартість національної валюти обперається головно на виробничий потенціал держави, її промислове й надрове майно тощо. В основу вартості національної валюти державний авторитет і “перспективу праці” було закладено і економічною теорією Кнаппа.

Війна нанесла інфляційний удар по всіх країнах Європи. Гіперінфляція охопила Австрію і Угорщину (які потерпіли поразку у війні), Польщу та інші держави. За англійський фунт стерлінгів в березні 1919 р. у Відні, наприклад, платилося 113 австрійських крон, а за 100 українських карбованців* – 160-170 крон. Поніс втрати й досить міцний фунт стерлінгів, вартість якого за час війни знизилася на 20-25% [13].

Проте найбільшої (нищівної) руїни своїми наслідками світова війна завдала фінансовій системі Німеччини, що призвело до катастрофічного падіння вартості марки. Незважаючи на те, що кайзерівська Німеччина вела війну на чужому терені з 1914 р. на кінець 1918 р. курс марки по відношенню до долара впав відповідно з 4,2 марки до 8 марок [14]. Після поразки Німеччини у світовій війні країну чекала фінансова прірва. До цього певною мірою прилучилися й держави-переможниці (країни Антанти, особливо Франція), які прагли за рахунок переможених якимось чином поправити свій фінансовий стан. 27 квітня 1921 р. німецькому урядові тоді вже Веймарської республіки було представлено шалений рахунок репараційних виплат союзникам – 132 млрд. золотих марок [15]. Ця сума істотно перевищувала податкозборчі можливості Німеччини, яка й без того мала величезний бюджетний дефіцит. Державний бюджет Веймарської республіки на 30 липня 1920 р. складав 239.800.000.000 марок з додатком 72 млрд. марок паперових грошей (для порівняння: держбюджет США складав на тоді 23.941.972.781 дол., Великобританії – 1.278.000.000 ф. стерл., Франції – 254.000.000.000 фр., Італії на 1.06.1919 р. – 76.100.000.000 лір) [16]. За таких умов, щоб сплатити свої рахунки, німецький уряд запустив друкарський верстат. Як наслідок, у 1922 р. ціни в Німеччині зросли на 5.470%, а у 1923 р. ціни зросли до космічних меж – у 1.300.000.000.000 разів. Фунт масла коштував 1,5 млн. марок, м’яса – 2 млн., одно яйце – 60 тис. марок. Як свідчить Р.Вільямс “ціни росли так швидко, що офіціанти декілька разів змінювали їх в меню під час сніданку. Іноді відвідува?і ресторанів платили за зкоштуваний обід вдвічи більше тої ціни, котра значилася в меню, коли вони тільки робили замовлення” [17].

Влітку 1921 р. курс долара перевищив 100 марок, літом 1922 р. досяг вже 500, а 15 листопада 1923 р. курс долара був 4,2 більйона марок [18]. Тоді ж, внаслідок нестримної емісії, випуск грошей у Німеччині перетнув межу у 92 квінтильйона (92 з 18-ма нулями!) марок. На грудень 1923 р. порівняно з груднем 1919 р. обсяг обігової грошової маси в Німеччині зріс з 50 млрд. до 496.585.345.900 млрд. марок [19]! З цього часу (1923 р.) директором емісійного Державного банку Німеччини Г.Шахтом (пізніше, за влади А.Гітлера, він став міністром) було розпочато грошову реформу, шляхом випуску так званої “рентенманки”, яка обмінювалась у співвідношенні одна рентенмарка до десяти більйонів старих марок. Населення прийняло нову грошову одиницю з довір’ям і оптимізмом. Курс рентенмарки одразу ж стабілізувався і довгий час залишався стабільним незважаючи на те, що й вона не була забезпечена золотом.

Перша світова війна спричинила Європі величезні економічні і фінансові збитки, але й, разом з тим, прискорила перебудову буржуазних країн в напрямку розбудови т.зв. капіталізму з людським обличчям (соціального капіталізму) і остаточно зруйнувала упередження про обов’язкове “золоте підгрунтя” успішного функціонування фінансового господарства й валютної стійкості. Золото відтоді перестало бути домінантою у фінансовому світі, а грошове господарство європейських країн стало на якісно новий шлях свого розвитку, хоча й не втратило у нім певної ваги. Війна (дорогою ціною) прискорила еволюцію світового фінансового ринку, підштовхнувши Європу і Америку до вдосконалення своїх фінансових систем. Результати цих перетворень сьогодні втілені у моделях ведення державних і банкових фінансів США, Канади, Великої Британії, Франції, Німеччини та інших країн Західної Європи.