hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Розмінні марки-шаги, їхній характер і завдання

Опубліковано: Гай-Нижник П.П. Розмінні марки-шаги, їхній характер і завдання // Фінанси України. – 2005. – №3. – С.152–155.

За Гетьманату П.Скоропадського в український ринок було емітовано, крім грошових знаків карбованцевої та гривневої вартості, й іншу категорію національних паперових грошових знаків – так звані розмінні марки-шаги [1]. Історія їхнього започаткування ведеться з 1917 року. Попередньо "шаги" задумувалися лише як поштові марки. Проте ще під час владарювання Центральної ради в країні відчувалася різка нестача дрібних розрахункових знаків, потреба в яких зростала з місяця в місяць. Як відомо, першими вітчизняними паперовими грішми законом УНР від 6 січня 1918 р. було затверджено кредитові білети, що отримали назву карбованців. Саме поряд з карбованцем ми зустрічаємо вперше і таку грошову категорію, як "шаги" [2].

З 1 березня 1918 р. із запровадження в Україні нової грошової одиниці – гривні, підтверджувалося присутність у національній грошовій системі "шагів" [3]. Й нарешті, майже через півтора місяця законодавчо було започатковано встановлення самого цього платіжно-розрахункового засобу державної України – шагів. 18 квітня 1918 р. Народне Міністерство фінансів УНР отримало право випуску цього нового платіжного засобу (legal tender) у вигляді "поштових розмінних марок", що "ходять нарівні з дзвінкою монетою", на загальну суму у 60 млн. крб. вартістю в 1, 2, 4, 6, 10, 20, 30, 40 та 50 шагів. Втім, під час існування Центральної ради вони так і не встигли з'явитися в обігу. Походження назви "шаг" в історичній науці, боністиці та філателії і досі не з'ясовано [4].

Опинившись перед фактом браку дрібної монети, гетьманський уряд вдався до досвіду Російської імперії [5] і обперся в цьому кроці на Закон УНР від 18 квітня 1918 р. "Про запровадження розмінних марок в Україні" та на Закон "Про випуск кредитових білетів" від 20 квітня того ж року. Проте в проекті Закону "Про порядок забезпечення розмінних марок", гетьманське Міністерство фінансів пропонувало доповнити його тим, що "розмінні марки, що до їх забезпечення, прирівнюються до кредитових білєтів". У пояснювальній записці міністра фінансів від 4 липня 1918 р. до Ради міністрів, що проходила по реєстру Кредитової канцелярії, з цього приводу зазначалося, що у 1917 р. в Росії розмінні казначейські знаки вже не обчислювалися по прибуткам за смітою Кредитової канцелярії.

Це дало привід припустити, що вони, як і кредитові білети, були включені до балансу Держбанку. Далі пропонувалося: "З огляду на те, що дозволені до випуску вище зазначеним законом Центральної Ради від 18 квітня ц / р розмінні марки прирівнені до срібної монети лише в розумінні ходіння нарівні з нею і у законі немає вказівок про порядок їх забезпечення, є настійливо необхідним доповнити цей закон положенням про їх забезпечення. Приймаючи ж до уваги, що розмінні марки за засадами їхнього випуску ближче за все підходять до кредитових білетів, явилося б на мою думку найбільш ціледоречним прирівняти ці марки в сенсі їхнього забезпечення до кредитових білетів, тобто включати всю суму вищевказаних марок до балансу Державного Банку і забезпечувати їх зобов'язаннями Державної Скарбниці, які виписуються на ім'я Державного Банку, на підставах, що встановлені законом про випуск кредитових білетів, затвердженого Центральною Радою 20 квітня сего року". При записці міністр додавав проект відповідного закону і просив про його прийняття урядом.

Рада міністрів схвалила пропозиції А.Ржепецького у формі своєї постанови, яку 8 липня затвердив Павло Скоропадський. Вищевказаною постановою, зокрема, зазначалося: "В доповнення закону Центральної Ради від 18-го Квітня цього року про надання Міністрові Фінансів права випустити розмінних марок на суму не більш шестидесяти тисяч (60.000) карбованців постановити: Розмінні марки, що до порядку їх забезпечення, прирівнюються до кредитових білєтів, цеб то на всю суму розмінних марок, які випускаються Державною Скарбницею, видається Державному Банкові обо'язання на підставі закону Центральної Ради від 20 квітня цього року про випуск кредитових білетів".

"Дзвінка розмінна монета" (марки-шаги) відповідала половині копійки і була виготовлена на грубому негумованому папері (картоні) білого або жовтявого кольору без водяних знаків у п'яти вартостях, а саме: 10, 20, 30, 40 і 50 шагів. Проте не слід її плутати з поштовими марками-шагівками тих же номіналів, малюнку і розмірів. Перші поштові марки було спроектовано визнаними українськими графіками А.Середою (у 10 та 20 шагів) та Г.Нарбутом (у 30, 40 і 50 шагів) ще в грудні 1917 р., але їхній видрук розпочато лише у переддень виходу закону УНР про випуск розмінної монети – шагів у вигляді марок. Однозначним є й те, що за Центральної ради розмінна монета у вигляді марок-шагів ще не була випущена у оберт, а лише перебувала у процесі виготовлення. В інакшому випадкові гетьманська постанова від 8 липня була б просто зайвою. На перший погляд марки-шагівки і розмінна монета (у вигляді марок-шагів) не відрізнялися ані малюнком, ані оформленням, тому що обидва видання виготовлялися матрицями з тих самих кліше – цинкових плит спочатку у київській друкарні В.Кульженка, що по вул. Пушкінській,6, а згодом (до грудня 1919 р.) і в одеській друкарні Е.Фесенка, що знаходилася по вул.Рішельєвській,47. Проте між ними відмінності були. Розмінні марки-шаги друкувалися на грубому папері і на їх зворотньому боці у рамці з тонкої та грубої рисок (наноміналах виконаних А.Середою) або лише з грубої риски (на номіналах виконаних Г.Нарбутом) було зображено тризуб під яким у чотири ряди розташовано напис: Ходить / нарівні / з дзвінкою / монетою. Крім того, розмінні марки-шаги відрізнялися від поштових й тим, що розмінну марку було вироблено із зубкуванням, а поштову без нього. Щоправда, коло 400 перших малих аркушів поштових марок і було прозубковано, проте всі решта випуски ні. Розмінні марки-шаги всі були прозубковані і зазначені написом на зворотньому боці. Технологія їхнього виготовлення була однаковою: великі аркуші по 400 марок у кожному розрізалися на 4 менші по 100 марок. Після цього, ті марки, які мали стати розмінними і заміняти в обігу дзвінку монету зубкувалися спеціально налаштованою машиною, яка, на відступі двох сантиметрів, пробивала 11,5 дірок. З'явилися розмінні марки в обігу з 18 липня у Києві, а згодом й по всій Україні [6]. У встановлені останньої дати ми посилалися на доктора С.Кікту, дослідника з США, який стверджує її вірність тим, що "це устійнили поштовими штемпелями німецькі філятелісти, які побували тоді в Україні". До того ж, побічно дата ця підтверджується й тим, що постанову від 8 липня офіційно було опубліковано саме 18 липня 1918 р. За Гетьманату розмінних марок було випущено на суму у 12 млн. 133 тис. 275 карбованців. Проф. М.Гнатишак (США) зазначає, що за влади П.Скоропадського їх оберталося 71,5 млн. одиниць, а загалом розмінних марок-шагів, щоправда без вказівки на джерело, було видруковано в чисельності 106 млн. 361 тис. 530 штук на суму в 37 млн. 656 тис. 685 грн. Подібну суму подає й С.Шрамченко (38 млн. 556 тис. 685 грн. на 9 липня 1920 р., що складало 19 млн. 228 тис. 342,5 крб.) посилаючися на свідчення колишнього директора Державного банку УНР К.Клепачівського.

Розмінні марки-шаги із своїм виходом на український ринок значно полегшили проблему нестачі дрібних грошей у розрахунках населення і виконали попередньо покладену на них ролю. Про фальшування поштових марок ніяких відомостей немає, чого не можна сказати про розмінні марки-шаги. Їх було фальшовано у різних містах України, так як Бердичів, Біла Церква, Житомир тощо. Фальшувалися дві найвищі вартості, а саме у 40 та 50 шагів. Підробки виглядали зовні едентично оригіналам, лише за відсутності зубкування, чи були прозубковані не у 11,5 дірки на 2 см., а у 10,5 дірки, або без напису на зворотньому боці. У колекції капітан-лейтенанта С.Шрамченка були навіть дві 50-шагові розмінні марки, які на реверсі мали напис "Чим наші хуже ваших". Ми ж, аналізуючи функції, призначення і правове підгрунтя випуску і обігу українських державних розмінних марок, відзначимо, що випуск їх було зумовлено життєвою необхідністю держави. Законодавчий же додаток у постанові уряду від 8 липня 1918 р., про прирівнення розмінних марок у забезпеченні та випуску до кредитових білетів, зняв з урядових плеч зайві юридично-фінансові непорозуміння, які могли б виникнути з цього приводу. Таким чином, вітчизняні розмінні марки-шаги можна віднести до типу (категорії) нерозмінних на коштовні метали паперові гроші (fiat paper money).

Після падіння Гетьманату П.Скоропадського (14 грудня 1918 р.) випуском марок-шагів активно користувався уряд Директорії УНР [1].

Примітки:

1. Про творців українських розмінних марок-шагів 1917–1920 рр. та їхні випуски за часів Директорії УНР дивітся: Гай-Нижник П.П. Марки-шаги – грошові знаки державної України 1917–1920 років // Фінанси України. – 1997. – №4. – С.112–114.

2. В одному з його пунктів з цього приводу, зокрема, зазначалося: "4) Кредитові білєти УНР випускаються в карбованцях, при чому один карбованець містить 17,424 долі щирого золота і ділиться на 200 шагів".

3. Гривня становила половину карбованця і поділялася на 100 шагів. Цим же законом запроваджувалася золота й срібна гривня і монети "иншого металю, який тимчасово встановить міністер фінансів – на 1 шаг, 2 шаги, 5 шагів, 10 шагів, 20 шагів і 50 шагів".

4. Доктор І.Свєнцінський намагався вивести її походження з англійського "шіллінга", проте навряд чи ця думка відповідає дійсності. Можливо, "шаг" – то є русифіковане українське "крок", яке означало місткість, довжину, величину карбованця й гривні.

5. Подібну практику застосування розмінних марок, як засобу платіжу замість дрібних монет, вже було використовувано на терені підросійської України за часів царату. З метою вгамувати нестачу дрібних грошей у перебігу Першої світової війни, такі паперові "монети" почала застосовувати Російська імперія, коли 6.ХІІ.1915 р. царський уряд видав закон про випуск по сміті Кредитової канцелярії на 1916 рік розмінні "казначейські" знаки. Вони, як зазначалося, були випущені на зразок розмінної срібної монети, яка однак, на відміну від кредитових білетів, не визначалася золотим фондом, бо вважалося, що біля 50% коштовного металу відіграє для неї достатнє забезпечення. Для видруку тих розмінних марок у Росії використовувалися кліше з поштових марок, що були видані 1913 р. на честь 300-ліття дому Романових і друкувалися на негумованому картонному папері, або й зовсім на простому, з низькими номіналами від 1 до 10 копійок. В 1917 р. такі марки продовжував друкувати й Тимчасовий уряд.

6. Номінально розмінні марки-шаги відповідали у золотому еквіваленті: 10 шагів – 0,0383328 гр., 20 шагів – 0,0766656 гр., 30 шагів – 0,1149984 гр., 40 шагів – 0,1533312 гр., 50 шагів – 0,1916640 гр. золота.

Марки-шаги Марки-шаги Марки-шаги Марки-шаги Марки-шаги

Про марки-шаги дивіться також: Гай-Нижник П.П. Марки-шаги – грошові знаки державної України 1917–1920 років // Фінанси України. – 1997. – №4. – С.112–114.


 
БУЛАВА