hai-nyzhnyk@ukr.net
Custom Search

«Україна – держава-трансформер, яку зібрала й контролює космополітично-денаціональна кланова мафія, що вибудувала в країні новітній неофеодалізм за принципом політико-економічного майорату. У цієї злочинної влади – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління, а шафа її уже давно переповнена потаємними скелетами, яким чим далі тим більше бракує у ній місця і які ось-ось виваляться на світ Божий» Павло Гай-Нижник

Павло Гай-Нижник

Від імперіялізму царського до імперіялізму радянського. Українські радянські економісти про фінансову експлуатацію України СРСР у другій половині
20-х років

Опубліковано: Гай-Нижник П. Від імперіялізму царського до імперіялізму радянського. Українські радянські економісти про фінансову експлуатацію України СРСР у другій половині 20-х років // Розбудова держави. – 1997. – №5. – С.43–45.


Ренесанс української економічної думки, який розпочався з відродженням намагань українських комуністів зберегти певну політичну окремішність від Москви після закінчення громадянської війни і згортання політики воєнного комунізму, було придушено більшовицьким тоталітаризмом паралельно з придушенням ренесансу культурно-політичного. Проте провідні економісти тогочасної України встигли показати і довести питому спадкоємність політики фінансово-економічної експлуатації України як імперською Росією царською, так і імперською Росією більшовицькою. Згодом усіх їх було знищено фізично, і на довгий час ці імена було заплямовано або й зовсім стерто зі сторінок історії української радянської економічної науки.

Свою економічну незалежність Україна офіційно почала швидко втрачати після IV Всеукраїнського з'їзду рад, який у своїй резолюції про державні взаємини між УСРР та РСФРР, зокрема, вказав: "IV Всеукраїнський з'їзд рад, стверджуючи умову між центральними виконавчими комітетами УССР і РСФСР про об'єднання комісаріятів військового, фінансового, залізничного, народнього господарства, пошт і телеграфів та праці - доручає наступному центральному виконавчому комітетові провадити і надалі ту саму політику найщільнішого зближення". Посилено форсували цю тему, зі свого боку, і російські комуністи. Основною тезою, наприклад, на VIII з'їзді РКП(б) було: "масимальне об'єднання цілої господарської діяльности в одному загальнодержавному плані". Але остаточно підпорядкував українську економіку диктату Москви VIII з'їзд рад робітничих і селянських депутатів України, що відбувся 10-14 грудня 1922 року, ратифікувавши Конституцію СРСР, після чого УСРР де-юре втратила суверенітет політичний.

Основним засобом фінансової експлуатації колоній є бюджетні операції, які центральна російська влада використовувала щодо своїх "окраїн" ще за царських часів. Цей факт можна виявити, приміром, ще з праць М.П.Яснопольського "О географическомъ распредъленіи Государственыхъ Расходовъ Росіи" (Кіевъ, 1897) і "О географическомъ распредъленіи Государственыхъ Доходовъ Росіи" (Кіевъ, 1890) та М.Соколова "Украина въ государственномъ бюджетъ Россіи" ("Украинскій Въстникъ". Изданіе Н.М.Лотоцкой, 1906, №2. - С.97-103). Перед Першою світовою війною відомий громадський, а згодом і державний діяч України О.Лотоцький започаткував видання енциклопедії "Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ". Її третій том мав бути присвячений господарству України, редагувати його згодився відомий економіст М.Туган-Барановський, але війна не дала змоги втілити ці плани в житя, і ІІІ та IV томи не побачили світу. Ось що писав пізніше О.Лотоцький про згадане видання: "Це була перша спроба опрацювання економічного життя України у відрубности від решти державної території, - спроба, доконана фаховими силами тодішніх російських економістів. Такий початок мав би стати живою спонукою для дальших праць у тому самому напрямі, подаючи приклад - найголовіше ж методу в сій, ще зовсім новій ділянці наукового досліду щодо України". Справу цю згодом виконали інші економісти України, які довели факт фінансової експлуатації України як колонії імперською Росією. У 1917 році це було фахово висвітлено П.Мальцевим у праці "Україна в державному бюджеті Росії", що була видана в Лубнах товариством "Український Агроном" у соціяльно-економічній серії (за №1). А вже наступного (1918-го) року українське соціял-демократичне виданя "Каменяр" видруковане в Катеринославі дослідження М.Порша "Україна в державному бюджеті Росії". Пізніше дані, подані цими авторами, використає А.Річицький, економіст, який повернувся з еміграції в Радянську Україну, повіривши в її декларовану суверенність. Нижче ми наведемо складену з таких розрахунків порівняльну таблицю Річицького про царсько-радянську фінансову експлуатацію України, а тому й не зупиняємось тут докладно на фінансових вислідах Мальцева та Порша.

Бюджетні махінації центрального радянського фінансового відомства вже на початку 20-х рр. викликали протест не лише у фахівців, а й у республіканської партійної верхівки. Москва, проте, ніяк не реагувала на вимоги українських державних інституцій встановити замість розмитих чіткі бюджетні права для України, що в свою чергу утруднило б фінансову перекачку з України в Росію. Показовою в оцінці ситуації, що склалася навколо цього питання, є заява М.Скрипника, палкого комуніста-ленінця, зроблена ним ще в 1923 році на нараді відповідальних робітників національних республік, яка відбулася в Москві за участю ЦК РКП: "...не досить просто проголосити, що республіки повинні мати визначений бюджет, про що є постанова ЦК. Тепер цю постанову треба висловити певніш і сказати, що республіки мають право не тільки пересувати з одного розділу бюджету до другого - це право велике, але недостатне. Коли в одному кармані воша на аркані, а в другому блоха на ланцюгу, то хоч як перекладай з одного кармана до другого, нічого не вийде. Бюджетове право треба гарантувати, надавши визначені прибутки республікам. А проте в цьому питанні апарат Наркомфіну думає трохи інакше..."

Кілька років пізніше, підрахувавши з офіційної статистики відтік і притік грошової маси щодо України, забили у дзвони на сполох економісти. В.Доброгаєв у опублікованій (тоді це ще було можливо) статті "Проблема финасового баланса Украины" ("Хозяйство Украины". - 1927. - №2) вказав, що частина прибутків, належних Україні, використовується натомість поза її межами, але, страхуючись від політичних звинувачень у буржуазному націоналізмові, які вже тоді набирали в арсенал окремі політично-державні діячі й служби, заявмв далі, що це, власне, не є негативним фактом, бо УСРР зв'язана з іншими республіками "соціалістичною солідарністю". Однак опубліковані В.Доброгаєвим цифри цілком ясно висвітлювали ступінь фінансової експлуатації України метрополією, де експлуатаційний коефіцієнт народого господарства республіки складає відношення прибутків і видатків за даними легальної статистики:

За В.Доброгаєвим
1925/26 р. (у тис. руб.) 1926/27 р. (у тис. руб.)
прибутки УССР
689.467
852.300
видатки УССР
554.250
686.200
відношення прибутків до видатків
124,5%
124,2%
залишок прибутків
135.217
166.100

Указуючи на те, що "Україна дала безумовно істотну підтримку економічно менш міцним, вірніше, дефіцитним республікам", Доброгаєв же водночас досить сміливо, можливо, у запалі, застерігає, що за подальшої подібної підтримки Україною інших регіонів Союзу РСР це однозначно має призвести її до "знекровлення здорового й міцого господарчого організму за рахунок надмірного і часто-густо малоефективного будівництва в інших господарських районах". Згодом подібні вислови пригадають Доброгаєву відповідні органи, що призведе до фатального для його життя вироку радянської "Феміди".

Іншим відомим економістом, що став на захист справедливого фінансового розрахування з Україною з боку центральної союзної влади, був М.Волобуєв. В одній з провідних своїх публікацій з зазначеного питання він оригінально іронізує: "В разі ж мова йде про внутрішню характеристику економіки СССР, то назвати її економікою одної країни було б великою помилкою. Адже ж така постановка питання виявила б незрозуміння того, що після революції українська економіка перестала бути "додатком" до російської, що ця економіка тепер є рівноправна". (До проблеми української економіки // Більшовик України. - 1928. - Ч.2-3). Стоячи на позиції фінансово-господарчої окремішности УСРР, Волобуєв водночас, коли виникла загроза втілення в життя наміру Держплану СРСР поділити Україну на два окремі господарські райони, протестував проти цього безглуздого акту, вдало оперуючи марксистсько-ленінськими формулюваннями й тезами, наголошуючи, що "принципи народно-господарської єдности гостро протирічать такому розривові її терену" і доводячи, що Україна є "народногосподарське ціле". Готрий протест проти подібного наміру заявив і тодішній голова республіканського Держплану провідний радянський економіст Гринько, що в кінцевому результаті змусило Держплан СРСР відкинути цей проект.

Що ж до проблеми фінансової експлуатації України в СРСР, повертаючись до вищезгаданої статті М.Волобуєва, то автор, використовуючи також офіційні статистичні матеріяли, доводить, що УСРР у Радянськім Союзі перебуває фактично в становищі "економічного колоніялізму", за умов, коли біля 21% прибутків її народного господарства не йде на українські потреби, а використовується за межами республіки. Підсумовуючи такий стан речей, автор статті в "Більшовику України" аргументовано й грунтовно доводить, що "членство України в СССР коштує надто дорого". Розмаскування російського радянського імперіялізму коштувало Волобуєву також надто дорого - він заплатив за нього життям. Талановитого фахівця було знищено фізично, а окремішницька чи просто будь-яка неофіційна течія в українській радянській економічній думці дістала в СРСР незабаром назву "волобуєвщина", що дорівнювало "буржуазно-націоналістична", "ворожа народу", "зрадницька", і кожен, хто підпадав під цю категорію, мав бути зрепресованим. Машина насильства не є здатною ні до чого, окрім самого насильства...

Повертаючись з еміграції в УСРР, український соціяліст-самостійник і фахівець з економіки А.Річицький повірив більшовицькій пропаганді про "суверенітет Української Соціялістичної Радянської Республіки" і сподівався зробити свій посильний внесок у будівництво для своєї Вітчизни світлого майбутнього. Проте вже 1928 року з'являється його дослід з риторичним заголовком: "Скільки коштує Україні членство в СССР" (Комуніст. - 1928. - 9 лютого). Залучивши до своїх бюджетних розвідок дані П.Мальцева й М.Порша, Річицький складає таблицю, в якій подає й цифри використання бюджетних грошей УСРР зі статистики республіканського Держплану в єдиному порівняльному зрізі. У таблиці неважко знайти рівень (коефіцієнт) експлуатації фінансів України центром за його (Річицького) опонентній твердженням Волобуєва думкою.

Джерело
Роки
Прибутки з України (млн.руб.)
Видатки з України (млн.руб.)
Не повернено в Україну

у %% до прибутку

Порш
1898-1902
1.883,0
1.042,0
842,0
45
-//-
1903-1907
2.367,0
1.301,0
1.066,0
45
-//-
1908-1910
1.645,0
947,0
698,0
44
Мальців
1913
99,6
383,2
316,4
45
Укрдержплан
1925-1926
702,0
616,1
86,8
12
-//-
1926-1927
914,2
785,9
128,3
14
-//-
1927-1928
1.017,4
936,9
80,5
8

Наведені Річицьким відсотки фінансової експлуатації України є меншими, ніж у Волобуєва та Доброгаєва, але й тут засвідчується її наявність. Незважаючи, однак, на те, що А.Річицький був опонентом М.Волобуєва, він також не врятувався від репресій і розділив долю своїх колег. Він був у кривавому рахунку жертв беззаконня закону не першим, не став у ньому й останнім.

Тогочасний відомий український економіст-емігрант Є.Гловінський з приводу схеми Річицького зауважує, що останній навмисно не вирахував з узятих у Порша й Мальцева цифр сум, що Україна повинна була давати на утримання таких центральних державних установ, як пошта, телеграф, дипломатична служба тощо, які могли б служити українській державності, але тоді розташовувались у Петербурзі, і цим самим спрямовано підвищив рівень фінансової експлуатації України за царату відносно до такої ж експлуатації за часів СРСР. Якщо ж відрахувати суми, необхідні для цього, то відсоток, який нас цікавить, зменшився б до рівня, близького тому, що подавав Волобуєв (20-21%). Але, як уже було сказано, це не врятувало Річицького. Його було страчено, як і іншого опонента Волобуєва, також економіста Гірчака, як і багатьох, і багатьох кращих синів України.

"Загальні інтереси оборони республік з одного боку, відновлення зруйнованих війною продуктивих сил з другого боку і необхідна харчова допомога нехлібним республікам від хлібних з третього боку - владно диктують державу спілку окремих республік... - виголошував майбутній диктатор Росії Й.Сталін на Х з'їзді РКП(б). - Федерація радянських республік, побудована на спільності військової та господарської справи, є тою загальною формою державної спілки, яка дає можливість забезпечити цілість і господарський розвиток як окремих республік, так і федерації в цілому". Думки про добровільну спілку незалежних республік немає й близько. Україна заплатила за ці "загальні інтереси" непомірно високу ціну. Що відбувалося вже тоді і що сталося далі - знає історія, знаємо нині й ми, але в ті часи українцям залишалось мовити лиш одне: "Morituri te salutant!"*

----------------------

  • Morituri te salutant! - Ті, що йдуть на смерть, вітають Тебе! (лат.)

 
matrix-info БУЛАВА