«Відчуття»
поезії
ДУХ СУЩОГО
Злетів з небес він, струшуючи вись, Аж Небо спорожніло й завиття́ Блукало схоластично як колись, Ще за часів світанків сповиття… У хаосі ж отім вже зародко́ва вісь Бездумно теліпа́ла майбуття Розпо́між зорь і пилу. Ухопивсь За краплю Всесвіту і долі маяття, Таємний дух Всевишнього і чийсь Безмежний подих з свого окуття Занурив Землю в шлюб. І зачались В лоні її пологи. Тремт серцебиття І велич Сущого пройня́ли все наскрізь. Безодні морок згинув. Паростки буття Розмаєм барв розси́пли й запліднивсь В ній гріх й любов, дар смерті і життя.
30 січня 2019 р.