«Вічність»
поезії
НА ГОЙДАЛЦІ СВІТИЛ?
На гойдалці світил різдви́ться неземне, Природа бавиться і час на плин встеляє. Крізь млу світанок ще навпомацки іде Та вже з-за пазухи жмут променів виймає Аби розсяяти прозріння. В ранок зацвіте Ніч крадькома розлого. Темінь в дні сховає Засліплену пітьму. Хай сонце попряде Свій килим візерунковий. Позарозма́є У барворай зацьомкано колі́щатко руде Й закотиться за виднокраєм-плаєм Під колискову місячну. Зітхне світ і засне. І тільки ніч чаклунством спеленає В обіймах таємничої сумирності усе Й знов ворожитиме, росу з зорь познімає В намисто травоквіту. В пе́рвіснім есе Казкує скрізь Любов. Гра вічності триває.
19 лютого 2021 р.