«Відчуття»
поезії
ПРИРЕЧЕНІСТЬ
Йдемо із океану у життя, Й розхлю́пуєм як краплі з калаба́ні Себе із ними. Так іде буття. Так ми зрікаємся і ду́ші розірва́ні Летять лахміттям через небуття У згарище закінчення. В повстанні Зойку благанного і вже без вороття Душу зціло́вують незба́гнення останні. Любов чіпляється ж за прірву каяття Коли серця́ приречено до травлі. А ти ще дихаєш, Різдво i Смерть вмовля, І янголи рвуть-п’ють криваві плaвні!
24 лютого 2017 р.