РОЗЧАРУВАННЯ    

Наші чуття – лиш спахали свавілля
Уяви хворої, в зорінні сяйва флірт
Тваринного єства. Вище засилля
Хіті, освяченій в сполуку “родовід”.
Розбите скло – розпечене вугілля.
Над ним із раю лиш обдертий цвіт 
Вже снігом падає – незваренеє зілля
На мій незграбно в іскри сталий слід.

Любов – примара й вигадка сумління,
Сумнівна як життя, як наш уявний світ.
Вогонь у крові – згусток рани з тління
І ти, як ніж її – гарячий мертвий лід.
І я – як злочин, що чека розтління,
Десь і колись. У всіх свій клятий міт,
Захований у щастя – страчене весілля
З мари́ у марноту. А поцілунок – зблід.